Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 05.12.2024 р. № 5573/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

 

Індивідуальна податкова консультація

 

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), розглянула звернення щодо практичного застосування норм чинного законодавства та в межах компетенції повідомляє.

Як зазначено у зверненні, Товариство перебуває на загальній системі оподаткування, є платником податку на прибуток підприємств.

Згідно зі ст. 125 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) підприємство планує укласти з працівниками, які для потреб підприємства у робочий час використовуватимуть транспорті засоби, що їм належать на праві власності чи перебувають у їх володінні/користуванні на інших правових підставах, договори про компенсацію з боку підприємства за використання працівниками своїх транспортних засобів.

Відповідно до цих договорів підприємство планує проводити виплату компенсації таким працівникам за зношування (амортизацію) їх транспортних засобів. При цьому факт використання транспортних засобів для потреб підприємства, а також обставини, що впливають на розмір компенсації
(пробіг тощо), буде підтверджуватися шляховими листами. Виплату компенсації планує здійснювати у безготівковому вигляді шляхом перерахування на картковий рахунок працівникам у строки та розмірах, передбачених у договорі.

При виплаті компенсації працівникам за зношування їх транспортних засобів, підприємство буде утримувати із цієї компенсації як додаткового блага для працівників, податок на доходи фізичних осіб та військовий збір.

Підприємство самостійно буде придбавати пальне по безготівковому розрахунку, заправлення транспортних засобів буде здійснюватися з використанням паливних карток, оформлених продавцем пального на Товариство.

Підприємство планує використане працівниками паливо, придбане за рахунок підприємства, на підставі належним чином оформлених шляхових листів та норм – відносити  на витрати господарської діяльності підприємства та враховувати як безоплатно отриманий працівником товар, тобто додаткове благо для працівника (і відповідно оподатковувати його податком на доходи фізичних осіб і військових збором) тільки в разі перевищення працівником норм витрат пального або без належного підтвердження використання його транспортного засобу для потреб підприємства.

Списання пального здійснюватиметься на підставі відповідних шляхових листів із врахуванням встановлених норм витрат пального.

Платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з питань:

1. Чи є компенсація за використання працівниками їх транспортних засобів для потреб підприємства додатковим благом, що оподатковується податком на доходи фізичних осіб та військовим збором?

2. Чи зобов’язане підприємство на здійснені ним для потреб господарської діяльності товариства витрати пального (оплачені безпосередньо продавцю пального), використаного при експлуатації працівниками під час виконання ними трудових обов’язків їх власних транспортних засобів, нараховувати податок на доходи фізичних осіб та військовий збір?

3. Чи є базою єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) витрати підприємства щодо компенсації працівникам зношенням їх транспортних засобів при виконанні трудових обов’язків, а також витрати підприємства на пальне, що використовується при експлуатації вказаних транспортних засобів для потреб підприємства?

4. Чи відносяться до витрат підприємства зазначена компенсація працівникам за зношення їх транспортних засобів, а також витрати на пальне, використане працівниками під час експлуатації власних транспортних засобів для потреб підприємства?

Перш за все зауважимо, що оскільки відповідно до п.п. 19¹.1.28 п. 19¹.1
ст. 19¹ ПКУ до функцій контролюючих органів належить, зокрема, надання індивідуальних податкових консультацій, інформаційно-довідкових послуг з питань податкового та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи, питання вчинення та оформлення правочинів суб’єктів господарювання не належать до компетенції ДПС та регулюються нормами цивільного законодавства, інших нормативно-правових актів.

При цьому повідомляємо, що загальні положення про договір встановлено розділом ІІ книги п’ятої Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ).

Так, згідно зі ст. 626 ЦКУ договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст. 6 ЦКУ сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦКУ, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша ст. 627 ЦКУ). 

Згідно зі ст. 125 КЗпП працівники, які використовують свої інструменти для потреб підприємства, установи, організації, мають право на одержання компенсації за їх зношування (амортизацію).

Розмір і порядок виплати цієї компенсації, якщо вони не встановлені в централізованому порядку, визначаються роботодавцем за погодженням з працівником.

Щодо першого – третього питань

Законом України від 10 жовтня 2024 року № 4015-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період воєнного стану», який
набрав чинності з 01.12.2024, внесено зміни до розділу IV ПКУ та п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ (далі – Закон № 4015).

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулюються ПКУ, згідно з п.п. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 якого доходом з джерелом його походження з України є будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Оподаткування доходів фізичних осіб регулюється розділом IV ПКУ, відповідно до п.п. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 якого платником податку на доходи фізичних осіб є фізична особа – резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

Об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 ПКУ).

Статтею 165 ПКУ визначено перелік доходів, які не включаються до розрахунку місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.

Підпунктом 1.7 п. 16¹ підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПКУ  передбачено, що звільняються від оподаткування військовим збором доходи, які згідно з розділом IV ПКУ та підрозділом 1 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у пп. 3 і 4 п. 170.13¹ ст. 170 ПКУ та п. 14 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ.

Водночас п. 164.2 ст. 164 ПКУ визначено перелік доходів, що включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, зокрема:

вартості використання житла, інших об’єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах (п.п. «а» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПКУ);

інші доходи, крім зазначених у ст. 165 ПКУ (п.п. 164.2.20 п. 164.2
ст. 164 ПКУ).

Пунктом 167.1 ст. 167 ПКУ передбачено, що ставка податку становить
18 відс. бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у пп. 167.2 – 167.5 ст. 167 ПКУ).

Також вказаний дохід є об’єктом оподаткування військовим збором для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ (п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16¹  підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ).

Ставка військового збору для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ, становить 5 відсотків об’єкта оподаткування, визначеного п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ (п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету здійснюється у порядку, встановленому ст. 168 ПКУ та п.п. 1.4 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня
2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464).

Відповідно до п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.

Базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (абзац перший п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464).

Згідно із частиною п’ятою ст. 8 Закону № 2464 єдиний внесок для платників, зазначених у ст. 4 Закону № 2464, встановлюється у розмірі 22 відс. до визначеної ст. 7 Закону № 2464 бази нарахування єдиного внеску.

Разом з тим Постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня
2010 року № 1170 затверджено Перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, відповідно до п. 11 розділу I якого компенсації працівникам за використання для потреб виробництва власного інструмента та особистого транспорту, не є базою нарахування єдиного внеску.

Враховуючи викладене, у разі якщо юридичною особою виплачується дохід фізичній особі (працівнику) у вигляді компенсації за використання власного транспортного засобу для потреб підприємства, то з метою оподаткування зазначений дохід включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу такого платника як інший дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах.

Дохід працівника у вигляді вартості пального, використаного при експлуатації власного транспортного засобу під час виконання ним трудових обов’язків у розмірі перевищених норм витрат, встановлених роботодавцем, чи використанні транспортного засобу для потреб підприємства без належного підтвердження або використання автомобіля протягом робочого дня для власних потреб, включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу такого платника як додаткове благо з відповідним оподаткуванням.

Слід зазначити, у разі якщо нарахування Товариством зазначених доходів здійснювалося до набрання чинності Закону № 4015, то такі доходи оподатковуються військовим збором за ставкою 1,5 відсотка, після набрання чинності – 5 відсотків.

При цьому зазначені доходи не є базою нарахування єдиного внеску.

Щодо четвертого питання

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПКУ для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 44.2 ст. 44 ПКУ для обрахунку об’єкта оподаткування
платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Отже, у разі відшкодування (компенсації) Товариством витрат своїм працівникам за зношування (амортизацію) їх власних транспортних засобів, що використовуються ними у службових цілях та відображення витрат при списанні паливно-мастильних матеріалів, які придбаваються Товариством на АЗС для заправки цих транспортних засобів, Товариство відображає такі операції відповідно до правил бухгалтерського обліку при умові їх підтвердження первинними документами, які належним чином оформлені і відповідають всім вимогам передбаченим чинним законодавством України, та підтверджують факт здійснення господарської операції, яка стала об’єктом оподаткування.

Відповідно до частини другої ст. 3 Закону України від 16 липня
1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» (далі – Закон № 996) бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є
первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення (ст. 9
Закону № 996).

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (абзац перший частини другої ст. 6
Закону № 996).

Враховуючи наведене, питання порядку відображення Товариством витрат у бухгалтерському обліку у вигляді компенсації (відшкодування) працівникам за зношування (амортизацію) їх власних транспортних засобів, що використовуються ними у службових цілях та витрат на заправку
цих транспортних засобів належить до компетенції Міністерства фінансів України.

Разом з цим наголошуємо, що будь-які висновки щодо оподаткування конкретних операцій платників податків можуть надаватися за результатами
детального вивчення умов, суттєвих обставин здійснення відповідних господарських операцій та всіх первинних документів, оформленням яких вони супроводжуються.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 ПКУ індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.