X

Ви можете залишити відгук про цей документ.

Залишилось символів: 200
Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 17.12.2024 р. № 5743/ІПК/99-00-21-02-02 ІПК

 

Індивідуальна податкова консультація

 

Державна податкова служба України розглянула звернення щодо оподаткування процентів із застосуванням міжнародного договору про уникнення подвійного оподаткування та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє.

Відповідно до наданої інформації Товариство є дочірнім підприємством в Україні Позикодавця, який є податковим резидентом Федеративної Республіки Німеччина. Товариство здійснює господарську діяльність із надання послуг з давальницької переробки шкіряних матеріалів. Із метою фінансування вищезазначеної діяльності Товариство отримало позики від Позикодавця на підставі укладених договорів позики, які є чинними на дату скерування звернення. На виконання умов зазначених договорів позики Товариство планує здійснювати виплату процентів на користь Позикодавця-нерезидента.

У зв’язку з викладеним вище, заявник запитує:

Чи має Товариство право на застосування пониженої ставки 5 відсотків податку на доходи нерезидентів під час виплати доходу у вигляді процентів на користь Позичальника за договорами позики на підставі п.п. b) ч. 2 ст. 11 Конвенції між Урядом України та Урядом Федеративної Республіки Німеччина про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень від 3 липня 1995 року та абз. першого п.п. 141.4.2 п.141.4 ст. 141 Кодексу?

 

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами Кодексу (п. 1.1 ст. 1 Кодексу).

Відповідно до п.п. 14.1.267 п. 14.1 ст. 14 Кодексу позика – грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із зобов’язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики.

Підпунктом 14.1.258 п. 14.1 ст. 14 Кодексу встановлено, що фінансовий кредит - кошти, що надаються банком-резидентом або нерезидентом, що кваліфікується як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають згідно з відповідним законодавством статус небанківських фінансових установ, а також іноземною державою або його офіційними агентствами, міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами - нерезидентами юридичній чи фізичній особі на визначений строк для цільового використання та під процент.

Відповідно до п.п. 14.1.206 п. 14.1 ст. 14 Кодексу проценти - дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна.

Особливості оподаткування доходів нерезидентів регулюються п. 141.4 ст. 141 Кодексу.

Перелік доходів, отриманих нерезидентом із джерелом їх походження з України, які оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними ст. 141 Кодексу, встановлений п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу.

Під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України для цілей п. 141.4 ст. 141 Кодексу визначено, зокрема, проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками та борговими зобов’язаннями, випущеними (виданими) резидентом (п.п. «а» п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу).

Відповідно до п.п. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Кодексу резидент, у тому числі фізична особа - підприємець, фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, або суб’єкт господарювання (юридична особа чи фізична особа підприємець), який обрав спрощену систему оподаткування, або інший нерезидент, який провадить господарську діяльність через постійне представництво на території України, які здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.4 - 141.4.5 та 141.4.11 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, що сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності. Вимоги цього абзацу не застосовуються до доходів нерезидентів, що отримуються ними через їх постійні представництва на території України.

Відповідно до ст. 3 Кодексу, якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Положення Угоди між Україною і Федеративною Республікою Німеччина про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доход і майно, яка ратифікована Законом України № 449/95-ВР від 22.11.1995 та набула чинності в українсько-німецьких податкових відносинах з 04.10.1996 (далі – Угода), поширюються на «осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав» (ст. 1 Угоди) та до існуючих податків, одним з яких, зокрема в Україні, є податок на прибуток підприємств, у Німеччині – корпоративний податок (п. 3 ст. 2 Угоди).

У розумінні Угоди термін «особа» означає будь-яку фізичну особу і компанію; термін «компанія» означає будь-яке корпоративне об’єднання або будь-яку іншу організацію, що розглядається з метою оподаткування як корпоративне об’єднання (ст. 3 (Загальні визначення) Угоди).

Критерії для визначення резидентського статусу зазначених осіб встановлені
ст. 4 (Резиденція) Угоди, відповідно до п. 1 якої «при застосуванні цієї Угоди термін «резидент однієї Договірної Держави» означає будь-яку особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця проживання, постійного місця перебування, місцезнаходження керівного органу або іншого аналогічного критерію. Цей термін разом з тим не включає будь-яку особу, яка підлягає оподаткуванню в цій Державі, тільки якщо ця особа одержує доходи з джерел у цій Державі або стосовно майна, що в ній знаходиться».

Положеннями ст. 11 (Проценти) Угоди, зокрема, визначено:

«1. Проценти, що виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись тільки у цій другій Державі.

2. Однак такі проценти можуть також оподатковуватись у Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач фактично має право на проценти, податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати:

a) 2 проценти від валової суми процентів, що сплачуються

aa) у зв’язку з продажем у кредит будь-якого промислового, комерційного або наукового обладнання,

bb) у зв’язку з продажем або наданням у кредит будь-яких виробів чи послуг одним підприємством другому підприємству, або

cc) за позиками будь-якого виду, що надаються банком або другою фінансовою установою;

b) 5 процентів від валової суми процентів в усіх інших випадках».

3. Незважаючи на положення пункту 2,

a) проценти, що виникають в Україні і сплачуються як відшкодування за позиками, що гарантовані Hermes-Deckung або сплачуються Уряду Федеративної Республіки Німеччина, Deutsche-Bundesbank, Kreditanstalt fur Wiederaufbau або Deutsche Investitions- und Entwicklungsgesellschaft, підлягають звільненню від українського податку;

b) проценти, що виникають у Федеративній Республіці Німеччина і сплачуються Уряду або Центральному банку України, підлягають звільненню від німецького податку.

4. Термін «проценти» при використанні в цій статті означає доход від боргових вимог будь-якого виду, незалежно від іпотечного забезпечення і незалежно від володіння правом на участь у прибутках боржника, і, зокрема, доход від урядових цінних паперів і доход від облігацій чи боргових зобов'язань, включаючи премії та винагороди, що сплачуються стосовно таких цінних паперів, облігацій та боргових зобовʼязань. Штрафи за прострочені платежі не розглядаються як проценти для цілей цієї статті».

Стосовно термінів та понять, які не визначено Угодою, але використовуються, зокрема у ст. 11 Угоди, то «при застосуванні цієї Угоди Договірною Державою будь-який термін, не визначений в Угоді, буде мати те значення, яке надається йому законодавством цієї Держави щодо податків, на які поширюється Угода, якщо з контексту не випливає інше» (п. 2 ст. 3 Угоди).

Враховуючи зазначене, у загальному порядку положення п. 2 ст. 11 Угоди застосовуються таким чином:

До доходів у вигляді «процентів» (у значенні цього поняття, наведеного у п. 4
ст. 11 Угоди), що вони виникають в Україні, і отримуються резидентом Німеччини, який фактично має право на такі проценти, застосовується податок, що не повинен перевищувати 2 %, якщо ці проценти сплачуються у звʼязку з кредитними (позиковими) відносинами, зазначеними у п.п. «aa»
«cc» п.п. «а» п. 2 ст. 11 Угоди.

В усіх інших випадках податок, що стягується з процентів, які виникають в Україні і сплачуються їх фактичному власнику - резиденту Німеччини, відповідно до п.п. «b» п. 2 ст. 11 Угоди не повинен перевищувати 5 % від валової суми процентів.

При цьому слід враховувати, що виплата резиденту Німеччини - фактичному власнику процентів за позиками, зазначеними у п.п. «а» п. 3 ст. 11 Угоди, підлягає звільненню від оподаткування в Україні.

Крім того, відповідно до п. 7 ст. 11 Угоди «якщо з причин особливих відносин між платником і особою, яка фактично має право на проценти, або між ними обома і будь-якою третьою особою, сума процентів, що стосується боргової вимоги, на підставі якої вона сплачується, перевищує суму, яка була б погоджена між платником і особою, яка фактично має право на одержання процентів, при відсутності таких відносин, положення цієї статті застосовуються тільки до останньої згаданої суми. У такому випадку надмірна частина платежу підлягає оподаткуванню відповідно до законодавства кожної Договірної Держави з належним урахуванням інших положень цієї Угоди».

Порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України встановлено ст. 103 Кодексу.

Відповідно до п. 103.1 ст. 103 Кодексу застосування правил міжнародного договору України здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, зменшення ставки податку або шляхом повернення різниці між сплаченою сумою податку і сумою, яку нерезиденту необхідно сплатити відповідно до міжнародного договору України.

Особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу (якщо відповідна умова передбачена міжнародним договором) і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.

Застосування міжнародного договору України в частині звільнення від оподаткування або застосування пониженої ставки податку дозволяється тільки за умови надання нерезидентом особі (податковому агенту) документа, який підтверджує статус податкового резидента згідно з вимогами п. 103.4 ст. 103 Кодексу (п. 103.2 ст. 103 Кодексу).

Підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 103.5 і 103.6 ст. 103 Кодексу, особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України (далі - довідка), а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України (п. 103.4 ст. 103 Кодексу).

Довідка видається компетентним (уповноваженим) органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором України, за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, і повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України (п. 103.5 ст. 103 Кодексу).

Відповідно п. 52.2 ст. 52 Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.