Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 20.12.2024 р. № 5784/ІПК/99-00-04-03-03 ІПК

 

Індивідуальна податкова консультація

 

Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення                                                                                          Товариство щодо окремих питань внесення основних фондів юридичною особою платником єдиного податку третьої групи до статутного капіталу іншої юридичної особи  платника єдиного податку та, керуючись ст.52 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі - Кодекс), у межах компетенції повідомляє.

Товариством повідомлено, що є платником єдиного податку третьої групи за ставкою 5 відсотків. Основним видом діяльності  є здача в оренду власного нерухомого майна (КВЕД 68:20).

Товариство просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Чи може юридична особа (учасник ТОВ) платник єдиного податку 3 групи, не платник ПДВ, здійснювати внески основними засобами до статутного капіталу іншої юридичної особи (ТОВ) платника єдиного податку, не платника ПДВ та отримувати корпоративні права (ТОВ)?
2. Чи виникає оподаткування єдиним податком у юридичної особи (учасника ТОВ) платника єдиного податку 3  групи при здійсненні майнового внеску до статутного капіталу іншої юридичної особи (ТОВ), якщо залишкова балансова вартість основного засобу (учасника ТОВ) менша ніж затверджена загальними зборами ціна її внеску та вартість отриманої частки в статутному  капіталі  юридичної особи (ТОВ)?
3. Чи вважається для цілей оподаткування створення нової юридичної особи (ТОВ) шляхом виділу з існуючої юридичної особи  з передачею  новій (ТОВ) частини основних засобів та зобов’язань за розподільчим балансом – реорганізацією  існуючої юридичної особи?

 

Щодо першого-третього  питання

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Кодекс (п. 1.1 ст. 1 Кодексу).

Відповідно до пункту 5.3 статті 5 розділу I Кодексу інші терміни, що застосовуються у Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Порядок формування статутного капіталу товариства регулюється нормами Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV зі змінами та доповненнями (далі - ЦКУ) та Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 06.02.2018 № 2275-VIII із змінами та доповненнями (далі – Закон № 2275).

Згідно із статтею 87 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

Частина друга статті 88 ЦКУ визначає зобов'язання учасників у засновницькому договорі товариства - створити товариство, порядок їх спільної діяльності щодо його створення, умови передання товариству майна учасників, якщо додаткові вимоги щодо змісту засновницького договору не встановлені цим Кодексом або іншим законом.

В частині другій статті 115 ЦКУ зазначено, що вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

Згідно з статтею 12 Закону № 2275 розмір статутного капіталу товариства складається з номінальної вартості часток його учасників, виражених у національній валюті України.

Розмір частки учасника товариства у статутному капіталі товариства може додатково визначатися у відсотках. Розмір частки учасника товариства у відсотках повинен відповідати співвідношенню номінальної вартості його частки та статутного капіталу товариства.

 Статтею 14 Закону № 2275 визначено, що кожен учасник товариства повинен повністю внести свій вклад протягом шести місяців з дати державної реєстрації товариства, якщо інше не передбачено статутом. Відповідні положення можуть бути внесені до статуту, змінені або виключені з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства. Вартість вкладу кожного учасника товариства повинна бути не менше номінальної вартості його частки.

Зменшення статутного капіталу Товариства визначено нормами статті                         19 Закону № 2275.

Товариство має право зменшити свій статутний капітал. У разі зменшення номінальної вартості часток усіх учасників товариства співвідношення номінальної вартості їхніх часток повинно зберігатися незмінним (частина перша - друга стаття 19 Закону № 2275).

Права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами є корпоративними правами, визначені підпунктом 14.1.90 пункту 14.1 статті 14 Кодексу.

Участь у формуванні статутного капіталу іншої юридичної особи є господарською операцією з придбання корпоративних прав, тобто здійсненням прямих фінансових інвестицій (підпункт 14.1.81 пункту 14.1 статті 14 Кодексу).

Підпунктом 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 розділу I Кодексу визначено,  що продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Тому, активи, які передаються інвестором як внесок до статутного капіталу, відображають у бухгалтерському обліку  за аналогією з їхньою реалізацією, тобто з визнанням доходу й одночасно витрат (у сумі балансової вартості таких активів). А з метою податкового обліку операція вважається продажем (реалізацією) товарів (підпункт 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 Кодексу ). Адже право власності на активи переходить, тому компенсацією вартості таких активів є корпоративні права емітента.

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлено главою 1 розділу XIV Кодексу.

Згідно з підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 Кодексу платниками єдиного податку третьої групи можуть бути юридичні особи - суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

 Платники єдиного податку третьої груп повинні здійснювати розрахунки за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) виключно в грошовій формі - готівковій або безготівковій (у тому числі з використанням електронних грошей) (пункт 291.6 статті 291 Кодексу).

Платники єдиного податку третьої групи – юридичні особи використовують дані спрощеного бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з урахуванням положень пунктів 44.2, 44.3 статті 44 Кодексу (пункт 296.1 статті 296 Кодексу). Такий облік ведеться за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (пункт 44.2 статті 44 Кодексу).

Об’єктом оподаткування для юридичної особи, яка сплачує єдиний податок, згідно з п. 2 п. 292.1 ст. 292 Кодексу вважається будь-який дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3 ст. 292 Кодексу. При цьому датою отримання доходу, вираженого у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, вважається дата отримання платником єдиного податку коштів (п. 292.6 ст. 292 Кодексу).

Порядок визнання доходів та їх класифікація здійснюється відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.99 № 290                   (далі – П(С)БО), яке поширюється на підприємства, організації та інші юридичні особи незалежно від форм власності.

Згідно з П(С)БО дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи (далі - основні засоби), а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності здійснюється відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000                 № 92 (далі – П(С)БО 7).

Первісною вартістю основних засобів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визнається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість з урахуванням витрат, передбачених пунктом 8 П(С)БО 7 (абзац 2 пункт 10 П(С)БО 7 ).

Таким чином, юридична особа — платник єдиного податку третьої групи може вносити кошти або майно до статутного капіталу іншої юридичної особи (бути засновником іншої юридичної особи) в обмін на корпоративні права.

При цьому варто враховувати наступне. Придбання та продаж юридичною особою — платником єдиного податку третьої групи корпоративних прав інших юридичних осіб на постійній основі може розглядатися як фінансове посередництво.

Зокрема, пп. 6 пп. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 Кодексу визначено, що не можуть бути платниками єдиного податку третьої групи суб’єкти господарювання, які здійснюють діяльність у сфері фінансового посередництва.

Враховуючи зазначене, при внесені Товариством майна до статутного капіталу іншої юридичної особи в обмін на корпоративні права  у Товариства буде відсутній об’єкт оподаткування, визначений статтею 292 Кодексу та відповідно дана господарська операція не буде оподатковуватися єдиним податком. При цьому, первісна вартість основних засобів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визнається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість з урахуванням витрат, передбачених пунктом 8 П(С)БО 7 .

 

Щодо третього питання

Частиною першою статті 56 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання - це господарська організація, яка може бути утворена за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і фізичних осіб шляхом заснування нової господарської організації, злиття, приєднання, виділу, поділу, перетворення діючої (діючих) господарської організації (господарських організацій) з додержанням вимог законодавства.

Згідно з підпунктом 98.1.4 пункту 98.1 статті 98 Кодексу під реорганізацією платника податків у цій статті розуміється зміна його правового статусу, яка передбачає будь-яку з таких дій або їх поєднання, зокрема виділення з платника податків інших платників податків, а саме передача частини майна платника податків, що реорганізується, до статутних фондів інших платників податків, які створюються власниками корпоративних прав платника податків, що реорганізується, та внаслідок якого не відбувається ліквідація платника податків, що реорганізується.

Відповідно до пункту 98.3 статті 98 Кодексу визначено, що реорганізація платника податків шляхом виділення з його складу іншого платника податків або внесення частини майна платника податків до статутного фонду іншого платника податків без ліквідації платника податків, який реорганізується, не тягне за собою розподілу грошових зобов'язань чи податкового боргу між таким платником податків та особами, утвореними у процесі його реорганізації, чи встановлення їх солідарної відповідальності за порушення податкового законодавства, крім випадків, коли за висновками контролюючого органу така реорганізація може призвести до неналежного погашення грошових зобов'язань чи податкового боргу платником податків, який реорганізується.

Рішення про застосування солідарної або розподільної відповідальності за порушення податкового законодавства може бути прийняте контролюючим органом у разі, коли майно платника податків, що реорганізується, перебуває у податковій заставі на момент прийняття рішення про таку реорганізацію.

Відповідно до статті 109 Цивільного кодексу України виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб. Після прийняття рішення про виділ учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішення про виділ, складають та затверджують розподільчий баланс.

Юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Якщо юридичних осіб, що утворилися внаслідок виділу, дві або більше, субсидіарну відповідальність вони несуть спільно з юридичною особою, з якої був здійснений виділ, солідарно (пункт 3 статті 109 ЦКУ).

Якщо після виділу неможливо точно встановити обов'язки особи за окремим зобов'язанням, що існувало у юридичної особи до виділу, юридична особа, з якої здійснено виділ, та юридичні особи, що були створені внаслідок виділу, несуть солідарну відповідальність перед кредитором за таким зобов'язанням                            (пункт 3 статті 109 ЦКУ).

Таким чином, зміни у статутному капіталі юридичної особи, з якої здійснено виділ, провадяться відповідно затвердженого розподільчого балансу, складеного на підставі прийнятого учасниками юридичної особи рішення про виділ.

При цьому слід враховувати вимоги частини 4 статті 54 Закону № 2275.

Статтею 47 Закону № 2275 визначено, що виділом є створення одного або більше товариств із переданням йому (їм) згідно з розподільчим балансом частини майна, прав та обов'язків товариства, з якого здійснюється виділ, без припинення останнього.

У разі виділу товариства частки у статутному капіталі товариства, з якого здійснюється виділ, конвертуються в частки цього товариства і товариства, що виділилося, та розподіляються між учасниками із збереженням співвідношення часток учасників товариства, що існувало до виділу (частина четверта                                     ст. 54 Закону № 2275).

Слід зазначити, що кожен конкретний випадок має розглядатися з урахуванням всіх суттєвих обставин та первинних документів.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 Кодексу).