Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 26.12.2024 р. № 5899/ІПК/99-00-21-02-02 ІПК

Індивідуальна податкова консультація

 

Державна податкова служба України розглянула звернення
ПАТ «» (далі – ПАТ) щодо формування вартості основних засобів у бухгалтерському обліку за рахунок переоцінки та віднесення її до складу витрат, проведення перерахунку амортизації, та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) в межах компетенції повідомляє.

Як зазначено у зверненні, між ПАТ (лізингоотримувач) та ТОВ «»  укладено договір фінансового лізингу. Також укладено договір купівлі-продажу транспортних засобів, що передаються в лізинг між продавцем, лізингодавцем та лізингоотримувачем. Транспортні засоби – предмети лізингу є імпортними, ціна на них встановлена в еквіваленті іноземної валюти. Договір купівлі-продажу укладено на умовах відстрочки оплати 80 відсотків вартості транспортних засобів, дата платежу приходиться на інший податковий період. 

Лізингодавець надав лізингоотримувачу акт переоцінки (в сторону збільшення) та податкову накладну. Між тим, лізингоотримувач отримав  транспортні засоби в попередніх періодах за ціною в гривнях, поставив їх на облік та амортизував.  

ПАТ просить надати індивідуальну податкову консультацію з таких питань:

чи повинен лізингоотримувач збільшити вартість основних засобів – об’єктів лізингу на суму переоцінки за умовами договору та з якої дати перераховувати розмір амортизації;

чи повинен лізингоотримувач віднести таку суму збільшення вартості фінансової оренди на фінансові витрати?

 

Відповідно до абзацу шостого частини першої ст. 1 Закону України
від 04 лютого 2021 року № 1201-IX «Про фінансовий лізинг» (зі змінами і доповненнями, далі – Закон № 1201-IX) фінансовий лізинг – вид правових відносин, за якими лізингодавець зобов'язується відповідно до договору фінансового лізингу на строк та за плату, визначені таким договором, передати лізингоодержувачу у володіння та користування як об'єкт фінансового лізингу майно, що належить лізингодавцю на праві власності та набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, а також які передбачають при цьому додержання принаймні однієї з ознак (умов) фінансового лізингу, передбачених пунктами 1 - 4 частини першої статті 5 цього Закону.

Згідно п.п. 1, 2 п. 1 ст. 5 Закону 1201-IX лізинг вважається фінансовим, у разі якщо до лізингоодержувача переходять усі ризики та винагороди (вигоди) щодо користування та володіння об'єктом фінансового лізингу, за умови додержання хоча б однієї з таких ознак (умов), зокрема:

об'єкт фінансового лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75 відсотків його первісної вартості, а лізингоодержувач зобов'язаний на підставі договору фінансового лізингу або іншого договору, визначеного договором фінансового лізингу, протягом строку дії договору фінансового лізингу придбати об'єкт фінансового лізингу з подальшим переходом права власності від лізингодавця до лізингоодержувача за ціною та на умовах, передбачених таким договором фінансового лізингу або іншим договором, визначеним договором фінансового лізингу;

сума лізингових платежів на момент укладення договору фінансового лізингу дорівнює первісній вартості об'єкта фінансового лізингу або перевищує її.

Відповідно до п.1 ст. 6 Закону 1201-IX об'єктом фінансового лізингу може бути майно, визначене індивідуальними ознаками, що відповідає критеріям основних засобів відповідно до законодавства, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо передачі якого в лізинг законом не встановлено обмежень.

Згідно п. 1 розділу II Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 14 «Оренда», затвердженого наказом Міністерства фінансів України
від 28.07.2000 № 181 (зі змінами, далі – НП(с)БО14) на початку строку оренди орендар визнає активи та зобов'язання за фінансовою орендою за сумами, що дорівнюють справедливій вартості орендованого майна, або, якщо вони нижчі за справедливу вартість, за теперішньою вартістю мінімальних орендних платежів, яка визначається на початку оренди.

Різниця між сумою мінімальних орендних платежів та вартістю об'єкта фінансової оренди, за якою він був відображений у бухгалтерському обліку орендаря на початку строку фінансової оренди, є фінансовими витратами орендаря і відображається у бухгалтерському обліку та фінансовій звітності лише в сумі, що належить до звітного періоду (п. 2 розділу II НП(с)БО14).

Згідно п. 44.1 ст. 44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 44.2 ст. 44 Кодексу для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга ст. 6 Закону України
від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Отже, питання порядку врахування витрат та формування вартості основних засобів, які амортизуються платником податку на прибуток у  бухгалтерському обліку у разі їх переоцінки належать до компетенції Міністерства фінансів України.

Водночас зазначаємо, що різниці, які виникають при нарахуванні амортизації необоротних активів встановлені ст. 138 Кодексу.

Пунктом 138.3 ст. 138 Кодексу встановлено порядок розрахунку амортизації основних засобів або нематеріальних активів для визначення об'єкта оподаткування.

Згідно з п.п. 138.3.1 п. 138.3 ст. 138 Кодексу розрахунок амортизації основних засобів та нематеріальних активів здійснюється відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням обмежень, встановлених підпунктом 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 розділу I цього Кодексу, підпунктами 138.3.2 - 138.3.4 цього пункту. При такому розрахунку застосовуються методи нарахування амортизації, передбачені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Для розрахунку амортизації відповідно до положень цього пункту визначається вартість основних засобів та нематеріальних активів без урахування їх переоцінки (уцінки, дооцінки), проведеної відповідно до положень бухгалтерського обліку.

Амортизація не нараховується за період невикористання (експлуатації) основних засобів у господарській діяльності у зв'язку з їх консервацією.

Отже, для розрахунку амортизації відповідно до п. 138.3 ст. 138  Кодексу визначається вартість основних засобів без урахування їх переоцінки (уцінки, дооцінки), проведеної відповідно до положень бухгалтерського обліку.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).