Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 27.12.2024 р. № 5941/ІПК/99-00-04-01-04 ІПК

Індивідуальна податкова консультація

Державна податкова служба України розглянула звернення Товариства щодо справляння плати за землю (далі – Плата), керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі − Кодекс), у межах компетенції повідомляє.

Товариство поінформувало, що на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 10.09.2024 є власником нежитлових будівель, розташованих на земельній ділянці комунальної власності (далі − Ділянка). У зверненні Товариство інформує про відсутність відомостей щодо нормативної грошової оцінки Ділянки у Державному земельному кадастрі (далі – Кадастр). До звернення надано копію договору купівлі-продажу нерухомого майна, але відсутня копія довідки з Кадастру про право власності та речові права на Ділянку станом на 20.09.2024.

Товариство у жовтні 2024 році звернулося до органу місцевого самоврядування (далі – Рада) щодо оформлення права користування Ділянкою.

Товариство, посилаючись на норми чинного законодавства, просить надати роз’яснення щодо виникнення податкового обов’язку зі справляння Плати за Ділянку, алгоритму здійснення Плати та її розміру.

Кодексом передбачено реалізацію принципу платності користування землею (ст. 206 Земельного кодексу України (далі – Земельний кодекс)) у двох формах Плати: земельного податку, який сплачується власниками земельних ділянок, землекористувачами, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування, та орендної плати, яка справляється на умовах договору оренди за надані у строкове користування земельні ділянки державної і комунальної власності (пп. 14.1.72, 14.1.147 п. 14.1 ст. 14, п. 269.1 ст. 269, п. 288.1 ст. 288 Кодексу).

Власники землі та землекористувачі сплачують Плату з дня виникнення права власності або права користування Ділянкою (п. 287.1 ст. 287 Кодексу).

Офіційним визнанням і підтвердженням державою факту набуття, зміни або припинення відповідного права власності, права користування земельною ділянкою є державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст. 126 Земельного кодексу).

Підстави для нарахування Плати визначено нормами ст.ст. 286 та 288 Кодексу. Зокрема, п. 286.1 ст. 286 Кодексу встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є, зокрема, дані Державного земельного кадастру; дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно тощо.

Статтею 120 Земельного кодексу передбачені умови переходу права на земельну ділянку у разі набуття права власності на об’єкт нерухомого майна (крім багатоквартирного будинку), що розміщений на ній.

Зокрема, якщо об’єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об’єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об’єкта нерухомого майна зобов’язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об’єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування із заявою про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об’єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому ст.ст. 118, 123 або 128 Земельного кодексу (част. одинадцята ст. 120 Земельного кодексу).

Враховуючи те, що контроль за дотриманням земельного законодавства та справляння плати за землю належить до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад (ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»), Товариству необхідно звернутися до Ради, яка відповідно до повноважень, визначених ст. 122 Земельного кодексу, має право передати у власність або користування Ділянкою, з питання прискорення розробки землевпорядної документації та оформлення відповідного права користування Ділянкою.

Органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території земельного податку в межах ставок, визначених ст. 274 Кодексу (за земельні ділянки, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), нормативну грошову оцінку яких проведено (незалежно від місцезнаходження)) і ст. 277 Кодексу (за земельні ділянки, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), нормативну грошову оцінку яких не проведено).

У разі виникнення права власності або користування Ділянкою, Товариство повинно нараховувати, подавати звітність та сплачувати податкові зобов’язання з Плати у порядку і строки, передбаченому Кодексом.

Базою оподаткування платою за землю є нормативна грошова оцінка земельної ділянки (далі – Оцінка), з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом XII Кодексу; площа земельної ділянки (пп. 271.1.1, 271.1.2 п. 271.1 ст. 271, п. 298.1 ст. 298 Кодексу).

Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 01 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому ст. 46 Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а надалі такий витяг подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі (п. 286.2 ст. 286 Кодексу).

При обчисленні сум податкових зобов’язань з Плати Товариство має застосовувати чинну Оцінку Ділянки та ставку, встановлену Радою, з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного розділом ХІІ Кодексу.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).

 

Ця індивідуальна податкова консультація діє до зміни/втрати чинності норм законодавства, щодо яких надано індивідуальну податкову консультацію.