Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 31.12.2024 р. № 6019/ІПК/99-00-21-02-02 ІПК

                                                                                                                   

Індивідуальна податкова консультація

 

Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення                             ТОВ «» (далі – ТОВ) щодо оподаткування податком на прибуток  операцій з надання позики іншій юридичній особі – платнику податку на прибуток на загальних підставах та отримання процентів за нею, та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), в межах компетенції повідомляє.

ТОВ – позикодавець не є фінансовою установою, має намір надати відсоткову позику терміном на 1 рік юридичній особі, резиденту України, платнику ПДВ і платнику податку на прибуток на загальних підставах за рахунок власних коштів. Позикодавець має отримувати від позичальника відсотки за користування коштами.

ТОВ просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. чи має право суб’єкт господарювання, який не є фінансовою установою, надавати позику на платній основі (відсоткову) іншому суб’єкту господарювання за рахунок власних коштів?
2. чи поширюється дія Закону України від 14 грудня 2021року № 1953-ІХ «Про фінансові послуги та фінансові компанії» (далі – Закон № 1953) на юридичних осіб, правовідносини яких регулюються нормами статей 1046-1048 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ)?
3. чи передбачає надання відсоткової позики за рахунок власних коштів отримання ліцензії відповідно до пп 3,4 Закону № 1953?
4. чи має право позичальник отримувати відсотки від суми позики, якщо це передбачено договором?
5. які є особливості оподаткування податком на прибуток операцій з надання юридичною особою короткострокової відсоткової позики іншій юридичній особі?

 

        Щодо питань 1 - 4

Відносини за договором позики регулюються ст.ст. 1046-1053 ЦКУ.

Відповідно до частини першої ст.1046 ЦКУ за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з частиною першою ст. 1048 ЦКУ позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша ст. 1049 ЦКУ).

Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи) (частина перша ст. 2 ЦКУ).

Відповідно до п. 64 частини першої ст. 1 Закону № 1953 фінансова послуга – операція або декілька операцій, пов'язаних однією правовою метою, з фінансовими засобами, що здійснюються в інтересах інших осіб, ніж надавач такої фінансової послуги, а також послуги, прямо визначені спеціальними законами як фінансові послуги.

Надавач фінансових послуг – фінансова установа, а у випадках, прямо визначених спеціальними законами, – інша юридична особа або філія іноземної юридичної особи, яка має право надавати фінансові послуги відповідно до цього Закону та спеціальних законів (п. 33 частини першої ст. 1 Закону
№ 1953).

Відповідно до частини першої  ст. 13 Закону № 1953 надавати фінансові послуги мають право фінансові установи та інші особи, які отримали відповідну ліцензію (ліцензії), крім випадків, передбачених частинами третьою - п'ятою цієї статті та спеціальними законами.

Таким чином, до фінансових установ належать юридичні особи, які здійснюють діяльність у сфері надання фінансових послуг, зокрема на підставі відповідної ліцензії, виданої Регулятором, надають одну чи декілька фінансових послуг відповідно до закону.

Видача ліцензії - надання права на здійснення діяльності з надання фінансових послуг (певного виду фінансових послуг) на підставі відповідного рішення Регулятора та внесення відповідного запису про надавача фінансових послуг до Реєстру (п. 6 частини першої ст. 1 розділу І Закону № 1953).

Регулятором визначено Національний банк України або Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку згідно з розподілом повноважень, визначеним цим Законом (п. 47 частини першої ст. 1 розділу І Закону № 1953).

Частиною першою ст. 22 Закону № 1953 визначено, що державне регулювання та нагляд за діяльністю з надання фінансових послуг здійснюють:

1) щодо діяльності з надання фінансових послуг, визначених п. 9 частини першої ст. 4 цього Закону, та супровідних до них послуг - Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку;

2) щодо діяльності з надання фінансових послуг, визначених пунктами 1 - 8 частини першої ст. 4 Закону, та супровідних до них послуг - Національний банк України.

Отже, з питання надання ТОВ фінансових послуг, доцільно звернутись до Національного банку України або Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку згідно з розподілом повноважень.

Щодо питання 5

Підпунктом 14.1.267 п. 14.1 ст. 14 Кодексу визначено, що позика – грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із зобов'язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики.

Сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення вважається поворотною фінансовою допомогою (абзац сьомий п.п. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями цього Кодексу.

Кодексом не передбачено різниць для коригування фінансового результату до оподаткування при визначенні об’єкта оподаткування податком на прибуток за операціями з надання позики іншій юридичній особі – платнику податку на прибуток на загальних підставах та отримання процентів за нею.

Такі операції відображаються згідно з правилами бухгалтерського обліку при формуванні фінансового результату до оподаткування.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга ст. 6 Закону України від
16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зі змінами).

Отже питання порядку відображення у бухгалтерському обліку операцій з надання позики та отримання процентів за нею належить до компетенції Міністерства фінансів України.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).