Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 13.01.2025 р. № 150/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

                                                      

 

Індивідуальна податкова консультація

 

Державна податкова служба України, керуючись п.п. «в» п.п. 69.41.3                       п.п. 69.41 п. 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення щодо практичного застосування норм чинного законодавства та в межах компетенції повідомляє.

Платник податків у зверненні повідомив, що з 2022 року разом із сім’єю проживає у Великій Британії. Отримав посвідку на проживання яка дозволяє працевлаштування. Призначений директором компанії в Великій Британії.

В Великій Британії отримав обов’язковий медичний поліс страхової компанії терміном на 25 років.

Дружина заявника отримала посвідку на проживання у Великій Британії, донька відвідує середню школу.

Заявник не має власної нерухомості на території України, не має зареєстрованого в Україні місця проживання/перебування.

Таким чином, платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з питань:

 1. Чи вважається платник податків відповідно до чинного законодавства України податковим резидентом України?

2.  Чи вважається платник податків відповідно до чинного законодавства України податковим резидентом іншої іноземної юрисдикції?

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Кодексом (п. 1.1 ст. 1 Кодексу).

Визначення резидентського статусу фізичних осіб є визначальним для з’ясування порядку оподаткування доходів особи згідно з нормами Кодексу.

Нерезиденти – фізичні особи, які не є резидентами України (п.п. «в»
п.п. 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Поняття «резидент» встановлено п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, відповідно до якого фізична особа – резидент – це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

Водночас місцем проживання фізичної особи згідно зі ст. 29 Цивільного кодексу України є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. При цьому фізична особа може мати кілька місць проживання.

Відповідно до ст. 3 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-1V «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання – житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні (абзац другий п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

При цьому постійним місцем проживання згідно зі ст. 4 Митного кодексу України є місце проживання на території будь-якої держави не менше одного року громадянина, який не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цим громадянином службових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом).

Якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні.

У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності (п.п. «в»                                п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Водночас, якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України (абзац четвертий п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому Кодексом, або її реєстрація як самозайнятої особи (абзац сьомий п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Отже, якщо громадянин за жодним з критеріїв, визначених абзацами                 першим – четвертим п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу не може бути визнаним резидентом України, то така особа може вважатися нерезидентом.

Якщо всупереч закону фізична особа – громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування податком на доходи фізичних осіб така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого Кодексом або нормами міжнародних угод України (абзац п’ятий п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Водночас згідно з ст. 3 Кодексу, якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Положення Конвенції між Урядом України і Урядом Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії про усунення подвійного оподаткування та запобігання податковим ухиленням стосовно податків на доход і на приріст вартості майна із змінами, внесеними до неї відповідним Протоколом, ратифікованим Законом України від 30.10.2019 № 244-IX, який набрав чинності 05.12.2019 (далі – Конвенція), застосовуються до «осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав» (ст. 1 Конвенції) та до існуючих в Договірних Державах (Україні та Сполученому Королівстві) податки, одним із видів яких, зокрема, в Україні є «податок на доходи фізичних осіб», у Сполученому Королівстві – «прибутковий податок» (ст. 2 Конвенції).

Для цілей Конвенції термін «особа» включає фізичну особу, компанію або будь-яке інше обʼєднання осіб (п.п. «е» п. 1 ст. 3 Конвенції). Стосовно фізичних осіб термін «громадянин» означає у відношенні до Сполученого Королівства – «будь-якого британського громадянина або будь-якого британського субʼєкта, що не має громадянства будь-якої країни або території Співдружності, при  умові,  що  він має право на проживання у Сполученому Королівстві» і у відношенні до України – «фізичну особу, яка має громадянство України»                             (п.п. «с» п. 1 ст. 3 Конвенції).

Відповідно до п. 1 ст. 4 (Резидент) Конвенції «для цілей цієї Конвенції термін «резидент Договірної Держави» означає будь-яку особу, яка за законодавством цієї Держави підлягає оподаткуванню в ній на підставі місця проживання, постійного місця перебування, місця управління, місця реєстрації або іншого аналогічного критерію, а також включає цю Державу і будь-яку її адміністративно-територіальну одиницю чи місцевий орган влади. Однак цей термін не включає особу, яка підлягає оподаткуванню у цій Державі, лише стосовно доходів або приросту вартості майна з джерел у цій Державі».

«У випадку, коли, відповідно до положення пункту 1, фізична особа є резидентом обох Договірних Державах, її статус визначається таким чином:

a) вона вважається резидентом тільки тієї Держави, де вона має місце постійного проживання; якщо вона має місце постійного проживання в обох Державах, вона вважається резидентом тільки тієї Держави, де вона має тісніші особисті й економічні звʼязки (центр життєвих інтересів);

b) якщо Держава, в якій вона має центр життєвих інтересів, не може бути визначена або коли вона не має місця постійного проживання в жодній з Держав, вона вважається резидентом тільки тієї Договірної Держави, де вона звичайно проживає;

c) якщо вона звичайно проживає в обох Державах або коли вона звичайно не проживає в жодній з них, вона вважається резидентом тільки тієї Держави, національною особою якої вона є;

d) якщо вона є національною особою обох Держав або не є національною особою жодної з них, то компетентні органи Договірних Держав вирішують це питання за взаємною згодою» (п. 3 ст. 4 Конвенції).

При цьому слід враховувати, що під терміном «національна особа», зазначеним у пп. «с» та «d» п. 3 ст. 4 Конвенції, розуміється термін «громадянин», зазначений у п.п. «с» п. 1 ст. 3 Конвенції. 

Таким чином, критерії, встановлені ст. 4 Конвенції, за якими визначається резиденція осіб, на яких поширюються положення Конвенції, використовуються виключно з метою застосування положень Конвенції, якими регулюється оподаткування доходів відповідного виду, а не для визначення податкового (резидентського) статусу певної особи як такої, оскільки такий статус визначається кожною з Договірних Держав – учасниць Конвенції (Україною та Сполученим Королівством) згідно з національним (внутрішнім) податковим законодавством цих держав. 

Так, зокрема, якщо з метою застосування відповідних положень Конвенції йдеться про оподаткування фізичної особи, яка згідно з положеннями п. 1
ст. 4 Конвенції є резидентом обох Договірних Держав (тобто коли згідно з національним (внутрішнім) законодавством і України, і Сполученого Королівства певна фізична особа є податковим резидентом кожної із цих країн), її статус (резиденція) буде визначатися шляхом послідовного застосування критеріїв, зазначених у пп. «а»–«d»  п. 3 ст. 4 Конвенції. Це, в свою чергу, дозволяє визначитись, чи йдеться про осіб, що підпадають під дію Конвенції (відповідно до ст. 1 Конвенції такі особи мають бути резидентами України і Сполученого Королівства), та, відповідно, застосувати ті положення (статті) Конвенції, під дію яких підпадають доходи, отримані такими особами.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.