Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 31.01.2025 р. № 500/ІПК/99-00-21-02-02 ІПК

 

Індивідуальна податкова консультація

 

Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «_______» (далі – Товариство) щодо окремих питань оподаткування податком на прибуток підприємств операцій з нарахування роялті, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), у межах компетенції повідомляє.

Відповідно до наданої у зверненні Товариства інформації основним видом економічної діяльності такого Товариства є розповсюдження кіно- та відеофільмів, телевізійних програм (КВЕД 59.13). Товариство є дистриб’ютором телерадіопрограм, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію суб’єкта інформаційної діяльності. Також Товариство включено до Державного реєстру виробників, розповсюджувачів і демонстраторів фільмів як розповсюджувача фільмів на території України шляхом передачі (продажу) прав на трансляцію каналами ефірного, супутникового, кабельного телебачення, тиражування, продажу (прокату) на кіноплівці, магнітних і цифрових носіях та розповсюдження шляхом публічного комерційного відео.

Товариством укладено ліцензійний договір з неприбутковою організацією, яку внесено до Реєстру неприбуткових установ та організацій з присвоєнням коду ознаки неприбуткової організації 0031 (бюджетні установи).

Зазначається, що згідно з договором неприбуткова організація (як ліцензіар) надає Товариству (як ліцензіату) право (дозвіл) на використання аудіовізуальних творів (фільмів) (далі – твори) шляхом передачі прав відповідно до умов цього договору на підставі укладених субліцензійних договорів з третіми особами (субліцензіатами). Строк дії прав, територія їх поширення, спосіб використання творів та розмір ліцензійної винагороди за їх використання визначається сторонами щодо кожного твору у відповідному додатку та / або додатковій угоді до договору.

Як повідомляється, сторони розуміють і погоджуються, що усі майнові права інтелектуальної власності на твори належать ліцензіару (неприбутковій організації) і не відчужуються за договором. Ліцензіат (Товариство) за договором не має право відчужувати майнові права інтелектуальної власності на твори, які належать ліцензіару.

Право (дозвіл) на використання аудіовізуальних творів (творів) визначено та охороняється Законом України від 01 грудня 2022 року 2811-ІХ «Про авторське право і суміжні права» зі змінами.

Тож Товариство як ліцензіат нараховує та сплачує ліцензійну винагороду (роялті) на користь ліцензіара (неприбуткової організації) за використання об’єктів авторського права, аудіовізуальних творів (фільмів), шляхом передачі прав відповідно до умов договору на підставі укладених субліцензійних договорів з третіми особами (субліцензіатами).

Також зазначається, що ліцензіар (неприбуткова організація) є правовласником – суб’єктом майнових авторських прав на аудіовізуальні твори (фільми), право (дозвіл) на використання яких є предметом ліцензійного договору, укладеного ним з ліцензіатом (Товариством). Ліцензіар самостійно володіє всіма майновими правами на такі твори (фільми).

При цьому ліцензіар не є організацією колективного управління відповідно до Закону України від 15 травня 2018 року № 2415-VIII «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» зі змінами (далі – Закон № 2415), і відповідно правовідносини між ліцензіаром (неприбутковою організацією, правовласником щодо фільмів) та ліцензіатом (Товариством) не регулюються нормами Закону № 2415.  

У зв’язку із викладеним вище у звернені Товариства поставлено таке запитання для надання індивідуальної податкової консультації:

чи правомірним є застосування Товариством виключення, а саме: витрати Товариства (ліцензіата) з нарахування ліцензійної винагороди (роялті у розумінні п.п. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Кодексу) за використання об’єктів авторського права (фільмів) згідно з договором на користь ліцензіара (неприбуткової організації, яка не є ні організацією колективного управління, ані платником податку на прибуток підприємств, але є правовласником щодо об’єктів авторського права (фільмів), дозвіл на використання яких вона надає Товариству за договором) не збільшують фінансовий результат до оподаткування Товариства згідно з п.п. 140.5.7 п. 140.5 ст. 140 Кодексу?

Відповідно до п.п. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Кодексу роялті – це будь-який платіж, в тому числі платіж, що сплачується користувачем об'єктів авторського права і (або) суміжних прав на користь організацій колективного управління, відповідно до Закону № 2415, отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, а саме: на будь-які літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, інші аудіовізуальні твори, будь-які права, які охороняються патентом, будь-які зареєстровані торговельні марки (знаки на товари і послуги), права інтелектуальної власності на дизайн, секретне креслення, модель, формулу, процес, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі, отримані:

як винагорода за використання комп'ютерної програми, якщо умови використання обмежені функціональним призначенням такої програми та її відтворення обмежене кількістю копій, необхідних для такого використання (використання «кінцевим споживачем»);

за придбання примірників (копій, екземплярів) об'єктів інтелектуальної власності, у тому числі в електронній формі, для використання за своїм функціональним призначенням для кінцевого споживання або для перепродажу такого примірника (копії, екземпляра);

за придбання речей (у тому числі носіїв інформації), в яких втілені або на яких містяться об'єкти права інтелектуальної власності, визначені в абзаці першому п.п. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, у користування, володіння та/або розпорядження особи;

за передачу прав на об’єкти права інтелектуальної власності, якщо умови передачі прав на об'єкт права інтелектуальної власності надають право особі, яка отримує такі права, продати або здійснити відчуження в інший спосіб права інтелектуальної власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), крім випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов'язковим згідно із законодавством України;

за передачу права на розповсюдження примірників програмної продукції без права на їх відтворення або якщо їх відтворення обмежено використанням кінцевим споживачем.

Закон № 2415 визначає правові та організаційні засади колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав в Україні.

Згідно з частиною першою ст. 1 Закону № 2415 організація колективного управління – це громадське об'єднання зі статусом юридичної особи, зареєстроване в Установі (центральному органі виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності), що не має на меті отримання прибутку, засноване виключно правовласниками, діяльність якого спрямована на колективне управління майновими правами на об'єкти авторського права і (або) суміжних прав.

Правовласник – суб'єкт авторського права або суміжного права чи інша особа, крім організації колективного управління, яка на підставі договору з суб'єктом авторського права і (або) суміжних прав чи згідно із законом має право на отримання частки доходу від прав.

Згідно з абзацом першим п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями Кодексу.

Як встановлено п.п. 6 п.п. 140.5.7 п. 140.5 ст. 140 Кодексу, фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму витрат по нарахуванню роялті у повному обсязі, якщо роялті нараховані на користь, зокрема, юридичної особи, яка відповідно до цього Кодексу звільнена від сплати податку на прибуток підприємств чи сплачує цей податок за ставкою, іншою, ніж встановлена цим Кодексом базова (основна) ставка.

Вимоги п.п. 6 п.п. 140.5.7 п. 140.5 ст. 140 Кодексу не застосовуються платником податку на прибуток у випадках нарахування роялті на користь правовласників як винагороди за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав чи як відрахування на користь правовласників на підставі договорів, укладених таким платником податку з організаціями колективного управління відповідно до Закону № 2415.

Тож платник податку на прибуток підприємств не збільшує фінансовий результат податкового (звітного) періоду на суму витрат по нарахуванню роялті (відрахуванню (винагороди) правовласнику) на користь організацій колективного управління, що здійснюють свою діяльність відповідно до            Закону № 2415.

Зазначимо, що пунктом 133.4 ст. 133 Кодексу встановлено, що не є платниками податку на прибуток підприємств неприбуткові підприємства, установи та організації у порядку та на умовах, встановлених цим пунктом.

Підпунктом 133.4.6 п. 133.4 ст. 133 Кодексу встановлено, що до неприбуткових організацій, що відповідають вимогам п. 133.4 ст. 133 Кодексу і не є платниками податку на прибуток підприємств, зокрема, можуть бути віднесені бюджетні установи.   

Отже, якщо Товариство (ліцензіат), що є платником податку на прибуток підприємств, визнає витрати з нарахування роялті за використання об’єктів авторського права (фільмів) на користь ліцензіара - неприбуткової організації, яка не є організацією колективного управління, то таке Товариство збільшує фінансовий результат до оподаткування на суму таких витрат у повному обсязі на підставі п.п. 140.5.7 п. 140.5 ст. 140 Кодексу.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).