X

Ви можете залишити відгук про цей документ.

Залишилось символів: 200
Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 11.02.2025 р. № 662/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

 

 

Індивідуальна податкова консультація

 

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення щодо окремих питань застосування спрощеної системи оподаткування та в межах компетенції повідомляє.

Платник податків у зверненні повідомляє, що є фізичною особою підприємцем платником єдиного податку третьої групи, основний вид  діяльності консультування з питань управління, бухгалтерського обліку, маркетингу ефективних комунікацій. Наразі отримую сертифікацію в міжнародній асоціації коучів ICF. Для подальшої роботи і отримання винагороди постає питання механізму отримання коштів від клієнтів (фізичних осіб), а також документальне оформлення операцій.

Платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з питань:

1. Чи достатнім підтвердженням операції надання послуг є платіжне доручення (інструкція) вхідне (за реквізитами IBAN) з призначенням платежу, наприклад: «оплата за надані послуги консультування згідно КВЕДу 63.99» і чи потребує даний платіж документу Акт надання послуг?

2. Чи є достатнім підтвердженням надання послуг договір публічної оферти надання послуг, де зазначено, що оплата є підтвердженням наданих послуг, на моїй вебсторінці, де розміщена панелъ для оплати послуг через сервіс Wayforpay і чи потребує дана операція документу Акт надання послуг?

3. Чи необхідний документ Акт надання послуг (усні, консультаційні і т.п.) для фізичної особи підприємця – платника єдиного податку третьої групи?

4. Чи є достатнім доказом доходу, який оподатковується єдиним податком згідно обраних КВЕДів, платіжне доручення (інструкція) з повним описом послуги, що дає можливість ідентифікувати вид послуги?

5. Чи застосовується реєстратор розрахункових операцій та/або програмний реєстратор розрахункових операцій (далі – РРО/ПРРО) при використанні електронних платіжних систем Wayforpay та аналогічних при отриманні платежів за консультійні послуги?

6. Чи є можливим використанням документу Самоакту (вихідний) для підтвердження надання послуг фізичним особам?

7. Які необхідні документи для підтвердження надання послуг на єдиному податку є достатніми для податкових органів, і які аналогічні,взаємозамінні документи можуть бути надані на підтвердження операцій надання послуг на єдиному податку?

8. Чи є обов’язковим для платників єдиного податку третьої групи надання, підписання з двох сторін, зберігання Актів наданих послуг?

9. Чи застосовується РРО/ПРРО у випадку продажів інфопродуктів (цифрових електронних файлів) за допомогою системи Wayforpay або інших аналогічних?

Щодо першого – четвертого та шостого – восьмого питань

Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 42 Конституції України передбачено, що кожен громадянин має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Згідно зі ст. 42 Господарського кодексу України (далі – ГКУ) підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 44 ГКУ підприємництво здійснюється на основі, зокрема, вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності, самостійного формування підприємцем програми діяльності, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику, вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом, самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Порядок застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності регулюється главою 1 розділу XIV Кодексу.

Умови перебування фізичної особи – підприємця на єдиному податку третьої групи встановлені п.п. 3 п. 291.4 ст. 291 Кодексу, а саме до платників єдиного податку, які відносяться до третьої групи, належать, зокрема, фізичні особи – підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена та юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Пунктом 291.5 ст. 291 Кодексу визначені види діяльності, здійснюючи які фізичні особи – підприємці не можуть бути платниками єдиного податку
першої – третьої груп.

Відповідно до п.п. 1 п. 292.1 ст. 292 Кодексу доходом платника єдиного податку для фізичної особи – підприємця є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3
ст. 292 Кодексу. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

Дохід, виражений в іноземній валюті, перераховується у гривнях за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, встановленим Національним банком України на дату отримання такого доходу (п. 292.5 ст. 292 Кодексу).

Датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акта приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг) (п. 292.6 ст. 292 Кодексу).

Ведення обліку і складення звітності платниками єдиного податку визначено ст. 296 Кодексу.

Відповідно до п. 296.1 ст. 196 Кодексу фізичні особи – підприємці – платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої групи, які не є платниками податку на додану вартість, ведуть облік у довільній формі шляхом помісячного відображення отриманих доходів.

Облік доходів та витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через електронний кабінет.

Згідно з п. 296.3 ст. 296 Кодексу платники єдиного податку третьої групи подають до контролюючого органу податкову декларацію платника єдиного податку у строки, встановлені для квартального податкового (звітного) періоду.

Слід зазначити, що наказом Міністерства фінансів України від 26.11.2020
№ 728 «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Міністерства фінансів України від 19 червня 2015 року № 579» з 01 січня 2021 року втратили чинність форми Книги обліку доходів, Книги обліку доходів і витрат та порядки їх ведення, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 19.06.2015
№ 579, та скасовано реєстрацію книг у податкових органах.

Проте зміни, запроваджені з 01.01.2021 Законом України від 14 липня
2020 року № 786-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо функціонування електронного кабінету та спрощення роботи фізичних осіб – підприємців», щодо форми обліку доходів і витрат у довільній формі
(в паперовому вигляді (зошиті, журналі тощо) чи в електронному вигляді
(в електронній таблиці у файлі Excel, Word тощо)), не скасовують обов’язку дотримуватися платниками єдиного податку, вимог заповнювати податкову декларацію платника єдиного податку – фізичної особи – підприємця на підставі первинних документів у відповідності до норм п. 44.1 ст. 44 Кодексу.

Згідно з п.п. 44.1 ст. 44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим п.п. 44.1 ст. 44 Кодексу.

При цьому ст. 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»  (далі – Закон № 996) визначено, що первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно зі ст. 9 Закону № 996 первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).

Таким чином, операції з надання послуг фізичною особою – підприємцем – платником єдиного податку підтверджуються відповідними первинними документами на підставі яких визначається об’єкт оподаткування (розрахункові документи, платіжна інструкція, акти про надання послуг тощо).

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга ст. 6 Закону № 996).

Таким чином, з питань щодо правильного оформлення первинних документів необхідно звернутись до Міністерства фінансів України.

Щодо п’ятого питання

Правові засади застосування РРО/ПРРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон України від 06 липня 1995 року
№ 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265) та нормативно-правові акти, прийняті на його виконання.

Дія Закону № 265 поширюється на усіх суб’єктів господарювання (далі – СГ), їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) СГ, які здійснюють розрахунки у готівковій та/або безготівковій формі у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а порядок проведення таких розрахунків встановлено розділом ІІ Закону № 265.

Обов’язок застосування РРО/ПРРО залежить не від форми розрахунків, а виникає виключно за наявності обставин, що супроводжують господарські операції СГ, які чітко визначенні законодавством, у тому числі нормами його прямої дії, які встановлюють винятки із загальних правил.

До такого винятку належать, зокрема, встановлене частиною першою п. 14 ст. 9 Закону № 265 право не застосовувати РРО/ПРРО при здійсненні розрахунків за послуги у разі проведення таких розрахунків виключно за допомогою банківських систем дистанційного обслуговування та/або сервісів переказу коштів.

Таким чином, слід зазначити, що при здійсненні розрахунків за послуги у разі проведення таких розрахунків виключно за допомогою банківських систем дистанційного обслуговування та/або сервісів переказу коштів, в тому числі з використанням платіжного сервісу «WayForPay», застосування РРО/ПРРО не є обов’язковим.

Звертаємо увагу, що відповідь надано з використанням визначення понять, а не власних назв сервісів переказу коштів, яким є WayForPay, що в свою чергу відповідає Закону № 265.

Водночас право не застосовувати РРО/ПРРО втрачається у випадку проведення розрахунків у способи, відмінні від зазначеного в частині першій
п. 14 ст. 9 Закону № 265.

Щодо дев’ятого питання

Відповідно до частини першої п. 14 ст. 9 Закону № 265 РРО/ПРРО та розрахункові книжки не застосовуються при здійсненні розрахунків за послуги у разі проведення таких розрахунків виключно за допомогою банківських систем дистанційного обслуговування та/або сервісів переказу коштів.

Відповідно до п.п. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14 Кодексу постачанням послуг є будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об’єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об’єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Враховуючи викладене, за умови продажу фізичною особою – підприємцем його цифрових продуктів виключно в електронній формі та з урахуванням усіх особливостей та виключень, визначених п.п 14.1.565 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, застосовування РРО/ПРРО при отриманні оплати за інфопродукти (цифрові електронні файли) за допомогою системи Wayforpay або інших аналогічних систем,  не є обов’язковим.

Тобто, у разі продажу інфопродуктів (цифрових електронних файлів) на флеш – накопичувачах, дисках тощо РРО/ПРРО при продажу товарів застосовується на загальних підставах.

Водночас наголошуємо, що будь-які висновки щодо застосування спрощеної системи оподаткування фізичною особою – підприємцем – платником єдиного податку третьої групи можуть надаватися за результатами перевірки умов, суттєвих обставин здійснення відповідних господарських операцій та всіх первинних документів, оформленням яких вони супроводжувались.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.