Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 24.02.2025 р. № 969/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

 

Індивідуальна податкова консультація

 

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення (  ) щодо практичного застосування норм чинного законодавства та в межах компетенції повідомляє.

У своєму зверненні платник податку повідомляє, що є фізичною особою-підприємцем – платником єдиного податку третьої групи за ставкою 3 відсотка та платником податку на додану вартість.

Платник податків надає в оренду юридичній особі ((  )) (далі – Орендар) нежитлові приміщення, які належать платнику податків на праві власності.

Невід’ємною частиною співпраці у вигляді надання в оренду нежитлових приміщень є забезпечення постачання електричної енергії на об’єкт від постачальника електроенергії (  )  та договір про надання послуг з розподілу електричної енергії (  ), які укладені з власником приміщень фізичною особою – підприємцем (  ).

Всі розрахунки з фізичною особою – підприємцем та постачальниками електроенергії проводяться виключно у безготівковій формі.

Рахунки на компенсацію електроенергії Орендарю виставляється орендодавцем – фізичною особою – підприємцем повністю ідентичні до рахунків отриманих на його адресу від постачальників.

У зв’язку з чим платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з питань:

1. Чи вірно розуміє платник податків, що компенсація (відшкодування) електроенергії не є доходом фізичної особи – підприємця, адже ніякого доходу від даної операції фізична особа – підприємець не отримує, оскільки платіж є транзитним?

2. Чи вірно розуміє платник податків, що грошові кошти, які надійшли на розрахунковий рахунок фізичної особи-підприємця від Орендаря з ідентичними даними рахунків від постачальника електроенергії з призначенням компенсація (відшкодування) електроенергії є базою оподаткування податком на додану вартість, а податкові накладні реєструються відповідно до Кабінету Міністрів України № 1246 від 29.12.2010 зі змінами та доповненнями?

3. Чи вірно розуміє платник податків, що грошові кошти, які надійшли на розрахунковий рахунок фізичної особи – підприємця від Орендаря з ідентичними даними рахунків від постачальника електроенергії з призначенням компенсація (відшкодування) електроенергії не є базою оподаткування єдиним податком та не відображаються у рядку 05 Декларації платника єдиного податку фізичної особи – підприємця?

Відносини власності та порядок реалізації права власності визначають Конституція України та Цивільний кодекс України (далі – ЦКУ).

Суб’єктами права власності за ЦКУ є український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені ст. 2 ЦКУ, тобто, фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права (ст. ст. 2 та 318 ЦКУ).

Водночас серед цього переліку відсутній такий суб’єкт права власності,
як фізична особа – підприємець.

Крім того, Конституція України та ЦКУ закріпили право приватної власності (ст. 41 та ст. 325 ЦКУ). Суб’єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.

Таким чином, суб’єктом права власності законодавством визнаються фізичні особи (громадяни), які можуть бути власниками будь-якого майна, крім майна, яке не може знаходитися взагалі у власності фізичних осіб, і, водночас,
не виокремлюється такий суб’єкт права власності як фізична особа – підприємець.

Статтею 2 Господарського кодексу України (далі – ГКУ), передбачено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, у свою чергу суб’єктами господарювання згідно зі ст. 55 ГКУ є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом (частина перша ст. 320 ЦКУ).

Отже, незалежно від того, який статус у подальшому фізична особа обере для себе, у тому числі у разі прийняття рішення про здійснення будь-якої діяльності, у т.ч. і підприємницької, суб'єктом права власності виступає саме фізична особа (громадянин), а не фізична особа – підприємець.

Відповідно до частини першої ст. 810 ЦКУ за договором найму (оренди) житла одна сторона – власник житла (наймодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Розмір плати за найм житла встановлюється у договорі найму житла
(абзац перший частини першої ст. 820 ЦКУ).

Статтями 284 та 286 ГКУ визначено, що істотною умовою договору оренди є, зокрема, орендна плата, яка є фіксованим платежем, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Кодексу визначено, що господарська діяльність – діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Щодо першого та третього питання

Пунктом 5 частини першої ст. 1 Закону України від 09 листопада
2017 року № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон
№ 2189) визначено, що житлово-комунальні послуги – це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

При цьому індивідуальний споживач – це, зокрема, фізична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (п. 6 частини першої ст. 1 Закону № 2189).

Виконавець комунальної послуги – це суб’єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору (п. 2 частини першої ст. 1 Закону № 2189).

Комунальні послуги – послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами (п. 2 частини першої ст. 5 Закону № 2189).

Статтею 5 Кодексу визначено, що поняття, правила та положення, установлені ПКУ та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених ст. 1 Кодексу.

У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення Кодексу У.

Інші терміни, що застосовуються у Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Статтею 1 Закону України від 13 квітня 2017 року № 2019-VIII «Про ринок електричної енергії» (далі - Закон № 2019) визначено, що наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

електрична енергія – це енергія, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товаром, призначеним для купівлі-продажу.

електропостачальник - суб'єкт господарювання, який здійснює продаж електричної енергії за договором постачання електричної енергії споживачу;

постачання електричної енергії – продаж, включаючи перепродаж, електричної енергії;

ринок електричної енергії – система відносин, що виникають між учасниками ринку під час здійснення купівлі-продажу електричної енергії та/або допоміжних послуг, передачі та розподілу, постачання електричної енергії споживачам;

споживач – фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, або юридична особа, що купує електричну енергію для власного споживання.

Відповідно до п. 1 ст. 7 Закону № 2019 на ринку електричної енергії державному регулюванню підлягають, зокрема, тарифи на послуги з передачі електричної енергії.

Господарська діяльність з виробництва, передачі, розподілу електричної енергії, постачання електричної енергії споживачу, трейдерська діяльність, здійснення функцій оператора ринку та гарантованого покупця провадиться на ринку електричної енергії за умови отримання відповідної ліцензії (п. 1 ст. 8 Закону № 2019).

Відповідно до копій документів, доданих Вами до звернення, Ви як фізична особа – підприємець уклали Договори про постачання електричної енергії від 29.08.2022 та від 01.02.2020, у яких зазначені як споживач. Тобто електрична енергія, яка придбавається Вами на підставі вказаних договорів може спрямовуватися виключно для власного споживання.

Крім того, п.п 14.1.145 п. 14.1 ст. 14 Кодексу визначено, що підакцизні товари (продукція) – це товари за кодами згідно з УКТ ЗЕД, на які ПКУ встановлено ставки акцизного податку.

Згідно з п. 215.1 ст. 215 Кодексу до підакцизних товарів належить, зокрема, електрична енергія.

Таким чином, постачання електричної енергії є господарською діяльністю, яка здійснюється на підставі відповідної ліцензії без застосування спрощеної системи оподаткування.

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлено главою 1
розділу XIV Кодексу.

Відповідно до п.п. 3 п. 291.4 ст. 291 Кодексу до платників єдиного податку, які відносяться до третьої групи, належать фізичні особи – підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена, та юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року.

Умови, відповідно до яких фізичні особи - підприємці не можуть бути платниками єдиного податку першої - третьої груп, визначені у п. 291.5 ст. 291 Кодексу.

Так, згідно з п. 291.5 ст. 291 Кодексу не можуть бути платниками єдиного податку першої – третьої груп:

суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійснюють виробництво, експорт, імпорт, продаж підакцизних товарів (крім роздрібного продажу паливно-мастильних матеріалів в ємностях
до 20 літрів та діяльності фізичних осіб, пов'язаної з роздрібним продажем пива, сидру, пері (без додання спирту) та столових вин) (п.п. 3 п.п. 291.5.1
п. 291.5 ст. 291 Кодексу).

фізичні особи – підприємці, які надають в оренду земельні ділянки, загальна площа яких перевищує 0,2 гектара, житлові приміщення та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 400 квадратних метрів, нежитлові приміщення (споруди, будівлі) та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 900 кв. метрів (п.п. 291.5.3 п. 291.5 ст. 291 Кодексу).

При цьому відповідно до п.п. 5, 7 п.п. 298.2.3 п. 298.2
ст. 298 Кодексу платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених Кодексом, у таких випадках та в строки, зокрема:

у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми;

у разі здійснення видів діяльності, не зазначених у реєстрі платників єдиного податку (крім платників єдиного податку третьої групи - електронних резидентів (е-резидентів) - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності.

Порядок визначення доходів та їх склад для платників єдиного податку першої – третьої груп передбачено ст. 292 Кодексу.

Відповідно до п. 292.1 ст. 292 Кодексу доходом платника єдиного податку фізичної особи – підприємця є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3 ст. 292 Кодексу. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

Датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акта приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг).

Ведення обліку і складення звітності платниками єдиного податку визначено ст. 296 Кодексу, відповідно до п. 296.3 якої платники єдиного податку третьої групи подають до контролюючого органу податкову декларацію платника єдиного податку у строки, встановлені для квартального податкового (звітного) періоду.

Платники єдиного податку третьої групи (фізичні особи) у складі податкової декларації платника єдиного податку за IV квартал податкового (звітного) року подають також відомості про суми єдиного внеску, нарахованого, обчисленого і сплаченого в порядку, визначеному законом для даної категорії платників.

Форма податкової декларації платника єдиного податку – фізичної особи – підприємця затверджена наказом Міністерства фінансів України від 19.06.2015                  № 578 зі змінами (далі – Декларація).

Відповідно до рядка 5 розділу IV Декларації платник єдиного податку третьої групи відображає обсяг доходу за звітний (податковий) період, що оподатковується за ставкою 3 відсотка.

Враховуючи викладене, у разі якщо фізичною особою – підприємцем – платником єдиного податку отримуються кошти у вигляді компенсації/відшкодування вартості послуг з постачання та розподілу електричної енергії, тобто отримується дохід від виду діяльності, який не дає право на застосування спрощеної системи оподаткування або від виду діяльності не зазначеного у реєстрі платників єдиного податку, то такий суб’єкт господарювання зобов'язаний перейти на сплату інших податків і зборів у терміни та порядку, визначеному ст. 298 Кодексу.

Разом з тим, якщо зазначені кошти, отримані фізичною особою – підприємцем – платником єдиного податку у вигляді компенсації/відшкодування вартості послуг з постачання та розподілу електричної енергії, які не надавалися таким підприємцем на користь орендаря, не пов’язані з господарською діяльністю фізичної особи – підприємця, то такий дохід не включається до доходу фізичної особи – підприємця, а отже не відображається у рядку 5 розділу IV Декларації, але оподатковується за загальними правилами, встановленими Кодексу для платників податку – фізичних осіб.

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб регулюється розділом IV Кодексу, згідно з п. 162.1 ст. 162 якого платником податку, зокрема, є фізична особа – резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

Підпунктом 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Кодексу передбачено, що об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Статтею 165 Кодексу визначено виключний перелік доходів, які не включаються до загального (місячного) річного оподатковуваного доходу платника податків.

Водночас, до загального місячного (річного) оподаткованого доходу платника податку включаються, зокрема:

дохід, отриманий таким платником як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст. 165 Кодексу) у вигляді суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов'язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з розділом IV Кодексу (п.п. «г»
п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу);

інший дохід, крім зазначених у ст. 165 Кодексу (п.п. 164.2.20 п. 164.2
ст. 164 Кодексу).

Згідно з п. 167.1 ст. 167 Кодексу ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у пп. 167.2 - 167.5 ст. 167 Кодексу).

Також вказаний дохід є об’єктом оподаткування військовим збором для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Ставка військового збору для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, становить 5 відс.
від об’єкта оподаткування, визначеного п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10
розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною п.п. 4 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 1 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету визначено ст. 168 Кодексу та п.п. 1.4 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Так, згідно з п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу податковий агент, визначення якого наведене у п.п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок і військовий збір із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 Кодексу, і ставку військового збору, встановлену п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Враховуючи зазначене, у разі якщо орендарем (фізичною особою – підприємцем) виплачується на користь фізичної особи дохід у вигляді відшкодування/компенсації комунальних послуг, то такий дохід включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу фізичної особи та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах.

Щодо другого питання

Правові основи оподаткування податком на додану вартість встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX Кодексу.

Згідно з п.п. «б» п. 185.1 ст. 185 Кодексу об’єктом оподаткування податком на додану варість є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких відповідно до ст. 186 Кодексу розташоване на митній території України.

Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об’єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об’єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (п.п. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Кодексу база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до пп. 213.1.9 і 213.1.14 п. 213.1 ст. 213 Кодексу, збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв’язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками – суб’єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв’язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю – бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

Враховуючи викладене та виходячи із аналізу норм Кодексу та інших нормативно-правових актів, зазначених вище, опису питання і фактичних обставин, що наявні у зверненні, ДПС повідомляє наступне.

Операція з надання послуг з оренди нерухомого майна, яке знаходиться на митній території України, відповідно до п.п. «б» п. 185.1 ст. 185 Кодексу є операцією з постачання послуг, яка є об’єктом оподаткування податком на додану вартість та оподатковується податком на додану вартість у загальновстановленому порядку (крім операцій, визначених п.п. 196.1.15
п. 196.1 ст. 196 Кодексу).

Відповідно п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.