Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 28.02.2025 р. № 1107/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

Індивідуальна податкова консультація

 

Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення щодо практичного застосування окремих норм законодавства та в межах компетенції повідомляє.

Платник податків у зверненні повідомляє, що має громадянство країни Азербайджан. 18.06.2021 зареєстрував юридичну особу           та є єдиним засновником. Рішенням засновника (учасника) Товариства № 1          було призначено на посаду директора Товариства          . Згідно наказу по Товариству № 2          директор підприємства перебував у відпустці без збереження заробітної плати.

За період перебування на посаді директора, трудові обов'язки          не виконував, заробітна плата не нараховувалась. Рішенням єдиного учасника № 2 від           , відповідно до поданої заяви,              звільнено з посади директора Товариства.

Згідно з Рішенням єдиного учасника № 2 від          повноваження виконавчого органу (директора) було передано Учаснику Товариства             , без укладання трудового договору та нарахування заробітної плати (виплати винагороди), та на підставі дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства          . У зв'язку з отриманням відмови від держаного реєстратора про проведення реєстраційних дій, відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань було внесено         .

У грудні 2021 року платник звернувся до відділення АТ КБ «ПриватБанку» з метою відкриття поточного рахунку Товариства для сплати статутного капіталу. У відкритті рахунку було відмовлено через політику банку на той момент, а саме, не можливість установлення ділових відносин з директором підприємства, фізичною особою – нерезидентом.

Отже, на кінець 2021 року ТОВ «                » не зуміло відкрити рахунки в банку, сплатити статутний капітал та розпочати господарську діяльність.

У лютому 2022 року, через російську агресію проти України, що стало підставою введення воєнного стану, форс-мажорні обставини підтверджені листом Торгово-промислової палати України          , платник покинув територію України.

3 дати заснування по даний час господарська діяльність Товариства не здійснювалась. Рішення про реорганізацію або ліквідацію Товариства не приймалось. Товариство перебуває на загальній системі оподаткування.

Таким чином, платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з питань:

1 Чи повинен платник на період тимчасового припинення діяльності Товариства або відсутності господарської діяльності, як засновник підприємства – іноземець, який виконує функцію керівника підприємства без одержання доходу та винагороди, виплачувати та нараховувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) собі, як керівнику Товариства?

2. Чи повинен платник, як керівник Товариства, за відсутності відповідних показників, подавати Податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплачено) на користь платників податків — фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також нарахованого єдиного внеску (далі – Розрахунок)?

3. Чи повинен платник, як керівник Товариства, за відсутності відповідних показників, подавати Податкову декларацію з податку на прибуток підприємства та фінансову звітність підприємства?

4. Чи повинен я окремо набувати статусу податкового резидента України?

5. Чи є особливості оподаткування доходів у вигляді заробітної плати (податок на доходи фізичних осіб, військовий збір та за якою ставкою повинен оподатковуватися зазначений дохід)?

6. Чи необхідно мені подавати Декларацію про майновий стан і доходи фізичної особи?

Відповідно до ст. 65 Господарського кодексу України визначено, що управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.

Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) виконавчий орган (одноосібний чи колегіальний) підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді (у разі її утворення). Керівник підприємства (одноосібний виконавчий орган), головний бухгалтер, голова та члени наглядової ради (у разі її утворення), голова та члени колегіального виконавчого органу підприємства є посадовими особами такого підприємства. Статутом підприємства посадовими особами підприємства можуть бути визнані й інші особи. Посадові особи підприємства мають обов'язки перед підприємством, передбачені законом, зокрема щодо належного, добросовісного та ефективного управління підприємством (фідуціарні обов'язки).

У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.

Законодавчим актом, який регулює трудові відносини всіх працівників, є Кодекс законів про працю України (далі – КЗпП). При цьому положення про укладення трудового договору (контракту) регулюються главою 3 КЗпП.

Крім того, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ст. 24 КЗпП).

Відповідно до ст. 94 КЗпП заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються відповідно до Закону України
від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» (далі – Закон № 2709).

Особливості регулювання трудових відносин іноземців та осіб без громадянства, які працюють в Україні, визначено ст. 54 Закону № 2709, згідно з якою трудові відносини іноземців та осіб без громадянства, які працюють в Україні, не регулюються правом України в разі, якщо:

1) іноземці та особи без громадянства працюють у складі дипломатичних представництв іноземних держав або представництв міжнародних організацій в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України;

2) іноземці та особи без громадянства за межами України уклали з іноземними роботодавцями – фізичними чи юридичними особами трудові договори про виконання роботи в Україні, якщо інше не передбачено договорами чи міжнародним договором України.

Щодо першого питання

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464).

Відповідно до п. 10 частини першої ст. 1 Закону № 2464 страхувальниками є роботодавці та інші особи, які відповідно до Закону № 2464 зобов’язані сплачувати єдиний внесок.

Застрахована особа – фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (п. 3 частини першої ст. 1 Закону № 2464).

Відповідно до частини першої ст. 11 Закону України від 09 липня
2003 року № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню підлягають, зокрема, громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у тому числі які є резидентами Дія Сіті, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об'єднаннях, у фізичних осіб – підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за гіг-контрактами, іншими договорами цивільно-правового характеру.

Згідно з п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.

Базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464).

Платники єдиного внеску зобов'язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (п. 1 частини другої
ст. 6 Закону № 2464).

Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (п. 2 ст. 9 Закону № 2464).

Ставка єдиного внеску для платників єдиного внеску відповідно до норм частини п'ятої ст. 8 Закону № 2464 встановлено у розмірі 22 відсотків.

Таким чином, якщо фізичній особі, яка прийнята на роботу до юридичної особи як директор (керівник) та одночасно є власником цієї юридичної особи, не нараховується дохід, визначений п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464, то обов’язку щодо сплати єдиного внеску не виникає.

Крім того, відповідно до п.п. 1 п. 3 Положення про Міністерство економіки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 459 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2021 року № 124), основним завданням Міністерства економіки України є забезпечення формування та реалізація, зокрема державної політики у сфері праці, зайнятості населення, трудової міграції, трудових відносин, соціального діалогу.

Отже, з питання трудових відносин доцільно звернутися до Міністерства економіки України.

Щодо третього питання

Підпунктами 16.1.2 та 16.1.3 п. 16.1 ст. 16 Кодексу встановлено, що на платників податків покладено обов'язок вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Пунктом 1 ст. 11 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» із змінами) (далі – Закон № 996) передбачено, що підприємства зобов'язані складати фінансову звітність на підставі даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Кодексу передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим п. 44.1 ст. 44 Кодексу.

Згідно з п. 46.2 ст. 46 Кодексу платник податку на прибуток (крім платників податку на прибуток, які відповідно до Закону № 996 зобов'язані оприлюднювати річну фінансову звітність та річну консолідовану фінансову звітність разом з аудиторським звітом) подає разом з відповідною податковою декларацією квартальну або річну фінансову звітність у порядку, передбаченому для подання податкової декларації з урахуванням вимог ст. 137 Кодексу.

Фінансова звітність або звіт про фінансовий стан (баланс) та звіт про прибутки та збитки та інший сукупний дохід (звіт про фінансові результати), що подаються відповідно до абзаців першого та другого цього пункту, є додатком до податкової декларації з податку на прибуток підприємств (звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, розрахунку частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку) та її невід'ємною частиною (абзац третій п. 46.2 ст. 46 Кодексу).

Згідно з п. 48.3 ст. 48 Кодексу податкова декларація повинна містити обов'язкові реквізити, зокрема і інформацію про додатки, що додаються до податкової декларації та є її невід'ємною частиною.

Згідно з п. 49.2 ст. 49 Кодексу платник податків зобов'язаний за кожний встановлений Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.

Таким чином, платники податку на прибуток у разі наявності будь-яких показників, які підлягають декларуванню (в тому числі показників, які мають нульове значення або підлягають декларуванню у складі фінансової звітності, що подається разом з Декларацією з податку на прибуток), зобов’язані подавати Декларацію з податку на прибуток та форми фінансової звітності у строки, передбачені п. 49.18 ст. 49 Кодексу.

Щодо четвертого питання

Визначення резидентського статусу фізичної особи є визначальним для з’ясування порядку оподаткування доходів такої особи згідно з нормами Кодексу.

При цьому критерії визнання фізичної особи резидентом або нерезидентом України встановлені п.п. 14.1.122 та п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

Таким чином, якщо фізичною особою – громадянкою України дотримані критерії, визначені абзацами першим – четвертим п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1
ст. 14 Кодексу, то фізична особа може бути визнана резидентом України.

Разом з тим, якщо за жодним з критеріїв, визначених абзацами першим – четвертим п.п. «в» п.п. 14.1.213 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, фізична особа не може бути визнана резидентом України, то така особа може вважатися нерезидентом.

Крім того, Кодекс не містить норм щодо необхідності одержання
будь-яких документів від контролюючих органів, що підтверджують статус нерезидента України.

При цьому наказом Міністерства фінансів України від 19.08.2022 № 248, зі змінами, затверджена Форма довідки-підтвердження статусу податкового резидента України для уникнення подвійного оподаткування відповідно до норм міжнародних договорів та Порядок підтвердження статусу податкового резидента України для уникнення подвійного оподаткування відповідно до норм міжнародних договорів.

Щодо другого, п’ятого та шостого питань

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, відповідно до п. 162.1 ст. 162 якого платником податку є:

фізична особа – резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи (п.п. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 Кодексу);

фізична особа – нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні (п.п. 162.1.2 п. 162.1 ст. 162 Кодексу);

Об’єктом оподаткування фізичної особи – резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Кодексу).

При цьому об’єктом оподаткування фізичної особи – нерезидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні
( п.п. 163.2.1 п. 163.2 ст. 163 Кодексу).

Порядок оподаткування доходів, отриманих нерезидентами, регулюється
п. 170.10 ст. 170 Кодексу, яким встановлено, що доходи з джерелом їх походження в Україні, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, оподатковуються за правилами та ставками, визначеними для резидентів
(з урахуванням особливостей, визначених деякими нормами розділу IV Кодексу для нерезидентів) (п.п. 170.10.1 п. 170.10 ст. 170 Кодексу).

Перелік доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначено п. 164.2 ст. 164 Кодексу, зокрема доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту) (п.п. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 Кодексу).

Згідно з п. 167.1 ст. 167 Кодексу ставка податку становить 18 відс. бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податків (крім випадків, визначених у п.п. 167.2 – 167.5 ст. 167 Кодексу).

Також зазначені доходи є об’єктом оподаткування військовим збором (п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Ставка військового збору становить, зокрема, для платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, - 5 відс. від об'єкта оподаткування, визначеного п.п. 1 п.п. 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 1 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) військового збору з доходів платників військового збору, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, здійснюються в порядку, встановленому розділом IV Кодексу, з урахуванням особливостей, визначених підрозділом 1 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, за ставкою, визначеною п.п. 1 п.п. 1.3 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу (п.п. 1.4 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Згідно з п.п. 1.5 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) військового збору до бюджету з доходів платників, зазначених у п.п. 1 п.п. 1.1
п. 16¹ підрозділі 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, є особи, визначені у ст. 171 Кодексу, зокрема, податкові агенти.

Враховуючи викладене, у разі якщо фізичною особою – резидентом/нерезидентом отримується дохід у вигляді заробітної плати з джерел території України, то такий дохід включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах.

Крім того відповідно до п.п. «б» п. 176.2 ст. 176 Кодексу особи, які відповідно до Кодексу мають статус податкових агентів, та платники єдиного внеску зобов'язані подавати у строки, встановлені Кодексом для податкового місяця, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, до контролюючого органу за основним місцем обліку. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку – фізичній особі податковим агентом, платником єдиного внеску протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності із зазначених питань не допускається.

Порядок заповнення та подання податковими агентами Розрахунку (далі – Порядок), затверджено наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015
№ 4, із змінами.

Такий Розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку протягом звітного періоду (абзац третій п. 1 розділу II Порядку).

При цьому Розрахунок подається незалежно від того, виплачує чи не виплачує доходи платникам податку податковий агент та незалежно від того чи виплачені платником єдиного внеску суми такого внеску фактично після їх нарахування до сплати протягом звітного періоду (п. 2 розділу II Порядку).

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

____________________________________________________________________________________________________________________

Дана індивідуальна податкова консультація діє до зміни/втрати чинності норм законодавства, щодо яких надано індивідуальну податкову консультацію.