Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 03.03.2025 р. № 1135/ІПК/99-00-09-04-03 ІПК

Індивідуальна податкова консультація

 

 

Державна податкова служба України розглянула звернення                             Підприємства на отримання індивідуальної податкової консультації щодо окремих норм законодавства стосовно ліцензування діяльності з пальним, та керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), в межах компетенції повідомляє.

Підприємство повідомляє, що для кожного місця зберігання пального ним отримано 26 ліцензій на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки).

З метою продовження терміну дії чинних ліцензій на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) Підприємство щороку здійснює оплату за ліцензії на право зберігання пального до відповідних органів у місті Києві.

Підприємство запитує:

1. Яка різниця між термінами «споживча тара», «тара споживача», та «поворотна тара» (із зазначенням прикладів)?
2. Чи можуть суб’єкти господарювання здійснювати зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки у тарі споживача чи поворотній тарі кожна об’ємом до 60 літрів включно без отримання ліцензії на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки?

Якщо ні, то чи необхідно суб’єкту господарювання отримувати безоплатну ліцензію на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки, якщо таке пальне зберігається  у тарі споживача чи поворотній тарі кожна об’ємом до 60 літрів включно?

3. Керуючись нормами частини четвертої статті 53 та абзацу 19 частини п’ятої статті 43 Закону України від 18 червня 2024 року № 3817-IX «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального»                  (далі – Закон № 3817), чи потрібно суб’єкту господарювання отримувати ліцензії на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки за кожним місцем зберігання пального?

Якщо ні, то в яких випадках суб’єкту господарювання не потрібно отримувати ліцензії на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки за кожним місцем зберігання пального?

4. Хто є суб’єктом отримання плати за ліцензії на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки, якщо суб’єкт господарювання користується місцями зберігання пального у різних районах Києва?

Чи існують якісь особливості при визначенні суб’єкта отримання плати за наведені ліцензії?

5. На реквізити якого органу державної влади необхідно сплачувати плату за ліцензії на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки, якщо суб’єкт господарювання користується декількома нестаціонарними ємностями та/або споживчою тарою місткістю понад 250 літрів кожна у різних районах міста Києва, адже згідно з абзацом дев’ятнадцятим частини п’ятої статті 43 Закону № 3817 такий суб’єкт господарювання у заяві про отримання ліцензії на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки не зазначає щодо ємностей місткістю понад 250 літрів кожна їх фактичне місцезнаходження?

Щодо питання 1

Згідно з ДСТУ 2890-94 «Тара і транспортування» (далі - ДСТУ 2890-94):

споживча тара - тара, яка надходить до споживача з продукцією і не виконує функцій транспортної тари ( п.п. 3.5 п. 3 ДСТУ 2890-94);

зворотна тара – це тара, яка була у вживанні і використовується повторно. (п.п. 3.13 п. 3 ДСТУ 2890-94);

оборот тари - це обіг тари між двома послідовними заповнюваннями (п.п. 3.14 п. 3 ДСТУ 2890-94).

Згідно з пунктом 83 частини першої статті 1 Закону № 3817 споживча              тара - тара для товару (продукції), вартість якої є складовою частиною вартості такого товару (продукції) для кінцевого споживача.

Щодо питань 2 та 3

Відповідно до пункту 32 частини першої статті 1 Закону № 3817 зберігання пального – надання послуг та/або діяльність, пов'язана із здійсненням операцій приймання, навантаження, розвантаження, розміщення та/або видавання пального (власного чи отриманого від інших осіб).

Згідно з пунктом 49 частини першої статті 1 Закону № 3817 місце зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або резервуари, ємності, та/або тара (крім споживчої тари, тари споживача та поворотної тари (газові балони) кожна об'ємом до              60 літрів включно), які належать суб'єкту господарювання на праві власності або користування і призначені для зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки таким суб'єктом господарювання.

Частиною першою статті 28 Закону № 3817 встановлено, що зберігання пального здійснюється суб'єктами господарювання за наявності ліцензії на право зберігання пального або на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки.

Суб'єкти господарювання отримують ліцензію на право зберігання пального, на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки на кожне місце зберігання пального (частина друга статті 28 Закону № 3817).

Отже, ліцензія на право зберігання пального, на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки видається на кожне місце зберігання пального, до яких не відносяться місця (території), на яких пальне зберігається виключно у споживчій тарі, тарі споживача та поворотній тарі (газові балони) кожна об'ємом до 60 літрів включно.

Водночас частинами третьою, четвертою та п’ятою статті 28                       Закону № 3817 встановлено випадки, коли зберігання пального не потребує отримання відповідної ліцензії:

суб'єкт господарювання має право зберігати власне пальне та пальне, що належить іншому суб'єкту господарювання, без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідну ліцензію;

ліцензія на право зберігання пального, на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

1) підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

2) підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

3) суб'єктами господарювання для зберігання пального для власних виробничо-технологічних потреб, яке використовується виключно на нафто - та

газовидобувних майданчиках, бурових платформах і не реалізується в місцях оптової або роздрібної торгівлі;

 суб'єкти господарювання здійснюють зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки у споживчій тарі кожна об'ємом до 60 літрів включно без отримання ліцензії на право зберігання пального, на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки.

Отже, ліцензія на право зберігання пального чи зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки (території) не отримується:

на місця (території), де пальне зберігається виключно у споживчій тарі, тарі споживача та поворотній тарі (газові балони) кожна об'ємом до 60 літрів включно для потреб власного споживання та/або промислової переробки;

суб’єктами господарювання, зазначеними у частинах третій та четвертій статті 28 Закону № 3817.

Щодо питань 4 та 5

Згідно з пунктом 28 ¹ частини першої статті 64 глави 11 розділу III Бюджетного кодексу України до доходів загального фонду бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад належать, зокрема, плата за ліцензії на виробництво пального, на право оптової торгівлі пальним, на право роздрібної торгівлі пальним, на право зберігання пального, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя ліцензіатами за місцем здійснення діяльності.

Відповідно до частини шостої статті 53 Закону № 3817 плата за ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, на право зберігання пального, на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки зараховується до місцевих бюджетів за місцем зберігання пального.

Отже, плату за ліцензії на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки необхідно здійснювати на рахунки сільських, селищних, міських територіальних громад за місцем зберігання пального.

Реквізити рахунків для сплати платежів до місцевих бюджетів по місту Києву можна отримати на сайті Головного управління ДПС у м. Києві за посиланням: kyiv.tax.gov.ua/rahunki-dlya-splati-platejiv.

Згідно з частиною другою статі 53 Закону № 3817 ліцензія на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки в ємностях та/або споживчій тарі (крім споживчої тари, тари споживача та поворотної тари (газові балони) кожна об'ємом до 60 літрів включно), за умови що місткість кожної такої ємності не перевищує 250 літрів та загальна місткість таких ємностей та/або споживчої тари не перевищує       500 літрів включно, є безоплатною.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.