Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 19.03.2025 р. № 1506/ІПК/99-00-21-03-02 ІПК

Індивідуальна податкова консультація

 

Державна податкова служба України розглянула звернення щодо практичного застосування норм чинного законодавства та, керуючись статтею 52 глави 3 розділу ІІ Податкового кодексу України (далі – ПКУ), та повідомляє.

Як зазначено у зверненні, з метою створення належних умов праці Товариство планує надавати безкоштовне харчування за системою «Шведський стіл» своїм працівникам, які знаходяться на виробничих об’єктах. В залежності від розташування об’єктів працівники можуть знаходитись у відрядженні або не у відрядженні, в місці, де буде надане харчування. Послуги з харчування планується закуповувати у сторонніх організацій (юридичних та фізичних осіб – підприємців). Також Товариство планує орендувати житло для працівників під час виконання робіт.

Враховуючи викладене, Товариство просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. чи будуть операції з постачання такого виду харчування об’єктом оподаткування ПДВ, податком на доходи фізичних осіб, єдиним внеском на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок), військовим збором; Чи буде здійснюватися коригування фінансового результату до оподаткування по даному виду харчування?
2. чи мають право надавати такі послуги юридичним особам, зокрема  Товариству на загальній системі оподаткування, фізичні особи – підприємці на другій групі, що мають відповідні КВЕДи, наприклад 56.1, 56.2, 56.3;
3. як правильно визначити і оформити документально харчування за системою «Шведський стіл»;
4. які будуть податкові наслідки для Товариства, якщо працівник буде у відрядженні і якщо не буде у відрядженні? Чи треба такі операції оподатковувати ПДВ, єдиним внеском, військовим збором? Чи буде здійснюватися коригування фінансового результату до оподаткування по операції з оренди Товариством житла для співробітників під час виконання робіт?

        Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами ПКУ (пункт 1.1 статті 1 розділу I ПКУ).

        Щодо питання 1 (в частині оподаткування ПДВ)

Згідно з підпунктами «а» та «б» пункту 185.1 статті 185 розділу V ПКУ об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з:

постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 розділу V ПКУ, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю;

постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 розділу V ПКУ.

Згідно з підпунктом «в» підпункту 14.1.185 та підпунктом «в» підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПКУ постачання товарів/послуг включає, зокрема, безоплатну передачу майна іншій особі, постачання послуг іншій особі на безоплатній основі.

Пунктом 198.2 статті 198 розділу V ПКУ визначено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з рахунку платника податку в банку / небанківському надавачу платіжних послуг на оплату товарів/послуг, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата списання електронних грошей платника податків як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець постачальника;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 розділу V ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 198 розділу V ПКУ, протягом такого звітного періоду, зокрема у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні засоби почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – ЄРПН) податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 розділу V ПКУ. (пункт 198.6 статті 198 розділу V ПКУ).

Згідно з підпунктом «г» пункту 198.5 статті 198 розділу V ПКУ платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 розділу V ПКУ, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в ЄРПН в терміни, встановлені ПКУ для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 розділу V ПКУ).

Господарською діяльністю відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПКУ є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу.

Таким чином, якщо платник ПДВ здійснює операції з постачання товарів/послуг (у тому числі безоплатної передачі), то згідно зі статтею 185 розділу V ПКУ такі операції відповідно до пункту 185.1 статті 185 розділу V ПКУ є об'єктом оподаткування ПДВ.

Загальне правило формування податкового кредиту передбачає включення особою, якій здійснюється постачання товарів/послуг, до складу податкового кредиту усіх сум ПДВ, сплачених (нарахованих) при придбанні товарів/послуг у особи, яка здійснює таке постачання – платника ПДВ, незалежно від того, для використання в яких операціях придбані такі товари/послуги.

Отже, суми ПДВ, нараховані (сплачені) Товариством у зв'язку із забезпеченням своїх працівників безоплатним харчуванням за системою «Шведський стіл», включаються до складу податкового кредиту за умови наявності відповідного документального підтвердження (податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних, зареєстровані в ЄРПН, інші документи, передбачені пунктом 201.11 статті 201 розділу V ПКУ).

Якщо придбання Товариством товарів/послуг, які призначені для використання у забезпеченні працівників безоплатним харчуванням за системою «Шведський стіл», здійснювалося у платників ПДВ, то відповідно до пунктів 198.1 та 198.2 статті 198 розділу V ПКУ за датою першої з подій суми ПДВ, нараховані (сплачені) Товариством у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг, включаються до складу податкового кредиту за умови наявності відповідного документального підтвердження (податкові накладні / розрахунки коригування до таких податкових накладних, зареєстровані в ЄРПН, митні декларації, інші документи, передбачені пунктом 201.11 статті 201 розділу V ПКУ).

Якщо вартість таких товарів/послуг включається до складу витрат та, відповідно, до вартості товарів/послуг, операції з постачання яких є об'єктом оподаткування (тобто компенсуються покупцями, збільшуючи при цьому базу оподаткування ПДВ), товари/послуги визнаються такими, що призначаються для використання / використані у господарській діяльності, в оподатковуваних операціях, і додаткового нарахування податкових зобов'язань за правилами, встановленими пунктом 198.5 статті 198 розділу V ПКУ, не здійснюється.

Якщо придбання Товариством товарів, які призначені для використання у забезпеченні працівників безоплатним харчуванням за системою «Шведський стіл», здійснювалося у неплатників ПДВ, тобто податковий кредит з ПДВ Товариством при їх придбанні не формувався, то підстави для нарахування податкових зобов'язань за правилами, встановленими пунктом 198.5 статті 198 розділу V ПКУ, відсутні.

Щодо питання 1 (в частині оподаткування податком на доходи фізичних осіб, єдиним внеском, військовим збором)

Визначення понять, що вживаються у ПКУ, зазначено статтею 14 розділу І ПКУ, яка не містить окремого визначення «харчування за принципом «шведського столу».

Разом з тим підпунктом. 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПКУ передбачено поняття доходу з джерелом походження з України – це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV ПКУ, згідно з підпунктом 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 розділу IV ПКУ об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Статтею 165 розділу IV ПКУ  встановлено перелік доходів, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, зокрема вартість безоплатного лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів, газованої солоної води, якими роботодавець забезпечує платника податку відповідно до Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-ХІІ «Про охорону праці», зі змінами та доповненнями (підпункт 165.1.9 пункту 165.1 статті 165 розділу IV ПКУ).

Крім того, підпунктом 1.7 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ передбачено, що звільняються від оподаткування військовим збором доходи, що згідно з розділом IV ПКУ та підрозділом 1 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у підпункті 165.1.36 пункту 165.1 статті 165, підпунктах 3 і 4 пункту 170.13¹ статті 170 розділу IV та пункту 14 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ.

Водночас перелік доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку визначено пунктом 164.2 статті 164 розділу IV ПКУ, зокрема дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 розділу IV ПКУ) у вигляді, зокрема:

вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах (підпункт «а» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 розділу IV ПКУ);

вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку, крім випадків, визначених ПКУ для оподаткування прибутку підприємств.

Додатково до винятків, передбачених підпунктом «а» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 розділу IV ПКУ, не вважаються додатковим благом платника податку, зокрема, доходи, одержані у формі та розмірах, що підлягають включенню роботодавцем до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг (підпункт «б» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 розділу IV ПКУ).

Зауважуємо, що норми підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 розділу IV ПКУ не містять посилань на те, що доходи, одержані платником податку у вигляді безоплатного харчування не оподатковуються податком на доходи фізичних осіб. Зазначене лише може вказувати на те, що такі доходи не є додатковим благом.

Разом з тим до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються інші доходи, крім зазначених у статті 165 розділу IV ПКУ (підпункт 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 розділу IV ПКУ).

Об’єктом оподаткування військовим збором, зокрема, для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ, є доходи, визначені статтею 163 розділу IV ПКУ (підпункт 1 підпункту 1.2 п. 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ).

Ставка військового збору становить, зокрема, для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ, – 5 відсотків від об’єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 4 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ (підпункт 1 підпункту 1.3 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету здійснюється у порядку, встановленому статтею 168 розділу IV ПКУ та підпунктом 1.4 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ.

Податковий агент, поняття якого наведено у підпункті 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПКУ, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб та військовий збір із суми такого доходу за його рахунок використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 розділу IV ПКУ, та ставку військового збору, встановлену підпунктом 1.3 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 розділу IV ПКУ та підпункт 1.4 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ).

Разом з тим відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464) платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, які використовують найману працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.

Базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (пункт 1 частини першої статті 7 Закону № 2464).

Водночас частиною сьомою статті 7 Закону № 2464 передбачено, що перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року № 1170 затверджено Перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок, в якому не передбачено витрати на безоплатне харчування.

Таким чином, дохід, отриманий фізичною особою у вигляді вартості безоплатного харчування включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу такого платника як інший дохід та оподатковується податком на доходи фізичних осіб і військовим збором на загальних підставах, та є базою нарахування єдиного внеску.

Щодо питання 2

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку визначено главою 1 розділу XIV ПКУ.

Фізична особа – підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу ХІV ПКУ, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою (пункт 291.3 статті 291 глави 1 розділу XIV ПКУ).

Згідно з підпунктом 2 пункту 291.4 ст. 291 глави 1 розділу XIV ПКУ до платників єдиного податку, що відносяться до другої групи, належать фізичні особи – підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;

обсяг доходу не перевищує 834 розміри мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Дія підпункту 2 пункту 291.4 статті 291 глави 1 розділу XIV ПКУ не поширюється на фізичних осіб – підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005), послуги з надання доступу до мережі Інтернет, а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння. Такі фізичні особи – підприємці належать виключно до третьої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для такої групи.

Нормами пункту 291.5 статті 291 глави 1 розділу XIV ПКУ визначено перелік суб’єктів господарювання, які не можуть бути платниками єдиного податку першої – третьої груп.

Абзацом третім пункту 1.3 Правил роботи закладів (підприємств) ресторанного господарства, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 24.07.2002 № 219, зі змінами та доповненнями (далі – Правила), визначено, що заклад ресторанного господарства – організаційно-структурна одиниця у сфері ресторанного господарства, яка здійснює виробничо-торговельну діяльність: виробляє і (або) доготовляє, продає і організовує споживання продукції власного виробництва і закупних товарів, може організовувати дозвілля споживачів.

Розрахунки за продукцію й надані послуги в закладах (підприємствах) ресторанного господарства здійснюються за готівку та/або в безготівковій формі (платіжні картки, платіжні чеки тощо) із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій (електронний контрольно-касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, комп'ютерно-касова система тощо) або зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок  (п. 3.2 Правил).

Враховуючи наведене, фізична особа – підприємець – платник єдиного податку другої групи, що здійснює діяльність у сфері ресторанного господарства, має право приймати замовлення від суб’єктів господарювання (юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців), які перебувають на загальній системі оподаткування, на обслуговування спеціальних замовлень, у разі якщо платник єдиного податку під час обслуговування таких замовлень здійснює продаж і організацію споживання продукції власного виробництва і закупних товарів.

Щодо питань 1, 3 та 4 (в частині оподаткування податком на прибуток підприємств)

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон № 996-XIV).

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи (частина перша статті 9 Закону № 996-XIV).

Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 996-XIV первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів встановлено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (зі змінами та доповненнями).

Пунктом 44.1 статті 44 глави 1 розділу ІІ ПКУ встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим пункту 44.1 статті 44 глави 1 розділу ІІ ПКУ.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (пункт 44.2 статті 44 глави І розділу ІІ ПКУ).

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 розділу ІІІ ПКУ об’єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями цього ПКУ.

При здійсненні фінансових операцій виникають різниці, які визначаються згідно з вимогами статті 140 розділу ІІІ ПКУ.

Згідно з підпунктом 140.5.10 пункту 140.5 статті 140 розділу ІІІ ПКУ фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується, зокрема, на суму перерахованої безповоротної фінансової допомоги (безоплатно наданих товарів, робіт, послуг) особам, що не є платниками податку (крім фізичних осіб, які є платниками податку на доходи фізичних осіб), платникам податку, які є пов'язаними особами (у разі якщо отримувачем фінансової допомоги (безоплатно наданих товарів, робіт, послуг) задекларовано від'ємне значення об'єкта оподаткування за податковий (звітний) рік, що передує року, в якому отримано таку безповоротну фінансову допомогу (безоплатно надані товари, роботи, послуги), за умови що така допомога була врахована у складі витрат при визначенні фінансового результату до оподаткування), та платникам податку, які оподатковуються за ставкою 0 відсотків відповідно до пункту 44 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ, крім безповоротної фінансової допомоги (безоплатно наданих товарів, робіт, послуг), перерахованої неприбутковим організаціям, внесеним до Реєстру неприбуткових установ та організацій на дату такого перерахування коштів, передачі товарів, робіт, послуг, для яких застосовується положення підпункту 140.5.9 пункту 140.5 статті 140 розділу ІІІ ПКУ.

Отже, фінансовий результат до оподаткування не збільшується відповідно до підпункту 140.5.10 пункту 140.5 статті 140 розділу ІІІ ПКУ на суму безкоштовного харчування, наданого платником податку на прибуток за системою «Шведський стіл» фізичним особам, які є платниками податку на доходи фізичних осіб, за умови персоніфікації таких осіб. Такі операції відображаються згідно з правилами бухгалтерського обліку.

Водночас положеннями ПКУ не передбачено коригування фінансового результату до оподаткування на суму витрат на оренду ТОВ житла для своїх працівників.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (абзац перший частини другої статті 6 Закону № 996.

Отже, з питання порядку формування витрат у бухгалтерському обліку за операцією з оренди житла Товариством для своїх працівників доцільно звернутись до Міністерства фінансів України.

Щодо питання 4 (в частині оподаткування ПДВ та доходів фізичних осіб)

Оскільки запит не містить достатньої інформації та з метою уникнення неоднозначного тлумачення норм податкового законодавства у частині оподаткування ПДВ та доходів фізичних осіб кожен конкретний випадок податкових взаємовідносин, у тому числі і тих, про які йдеться мова у запиті, необхідно розглядати з урахуванням договірних умов та обставин здійснення відповідних господарських операцій, у тому числі з детальним вивченням та аналізом договорів, первинних документів і матеріалів, оформленням яких супроводжувались такі операції, що дозволяють ідентифікувати фактичну їх сутність.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 глави 3 роздiлу II ПКУ).