Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 19.03.2025 р. № 1519/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

Індивідуальна податкова консультація

 

Державна податкова служба України, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення щодо практичного застосування норм чинного законодавства та в межах компетенції повідомляє.

Як зазначено у зверненні, фізична особа – підприємець перебуває на третій групі єдиного податку.

Протягом останніх 25 років платник збирала особисту колекцію ляльок, частину з яких має намір продати. Оскільки придбання цих ляльок здійснювалося в різний час і від різних осіб, у платника не збереглися первинні документи, що підтверджують їх походження та вартість.

Платник просить надати індивідуальну податкову консультацію з питань:

1. Чи має право платник реалізовувати зазначені ляльки через фізичну особу – підприємця, якщо вони були придбані для особистого користування,
а не з метою ведення підприємницької діяльності?

2. Чи вважатиметься такий продаж господарською діяльністю з точки зору податкового законодавства?

3. Які можливі податкові ризики у разі продажу цих товарів без первинних документів?

4. Який КВЕД необхідно додати для здійснення такої діяльності?

5. Чи має право платник не реєструвати та не використовувати реєстратори розрахункових операцій (далі – РРО) та програмні реєстратори розрахункових операцій (далі – ПРРО), якщо всі платежі будуть надходити на підприємницький рахунок за ІВАN-номером?

Щодо першого – четвертого питань

Частиною другою ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Кодексом (п. 1.1 ст. 1 Кодексу).

Пунктом 19¹.1 ст. 19¹ Кодексу передбачено, що контролюючі органи здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів установлених Кодексом, а також надають індивідуальні податкові консультації з питань податкового та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Крім того, відповідно до абзацу першого ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

За своєю правовою природою підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського кодексу України (далі – ГКУ).

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва – підприємцями (п. 2 ст. 3 ГКУ).

Відповідно до ст. 43 ГКУ підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються законодавчими актами.

Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню,
а також перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюються виключно законом.

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку визначено главою 1 розділу XIV Кодексу.

Фізична особа – підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу ХІV Кодексу, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою (п. 291.3 ст. 291 Кодексу).

Згідно з п.п. 3 п. 291.4 ст. 291 Кодексу до платників єдиного податку, що відносяться до третьої групи, належать, зокрема, фізичні особи – підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена, та юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Нормами п. 291.5 ст. 291 Кодексу визначено перелік суб’єктів господарювання, які не можуть бути платниками єдиного податку першої – третьої груп.

Так, відповідно до п.п. 9 п.п. 291.5.1 п. 291.5 Кодексу не можуть бути платниками єдиного податку першої – третьої груп суб’єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи – підприємці), які здійснюють діяльність з продажу предметів мистецтва та антикваріату, діяльність з організації торгів (аукціонів) виробами мистецтва, предметами колекціонування або антикваріату.

Відповідно до п. 299.1 ст. 299 Кодексу реєстрація суб’єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку.

До реєстру платників єдиного податку вносяться, зокрема, відомості про види господарської діяльності (п.п. 8 п. 299.7 ст. 299 Кодексу).

Згідно з п.п. 5 п. 298.3 ст. 298 Кодексу у заяві про застосування спрощеної системи оподаткування зазначаються обрані суб’єктом господарювання види господарської діяльності згідно з Класифікатором видів економічної діяльності, затвердженим наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.10.2010 № 457.

При цьому наказом Державного комітету статистики України
від 23.12.2011 № 396 затверджено Методологічні основи та пояснення до позицій Класифікації видів економічної діяльності.

Враховуючи наведене, фізична особа – підприємець може бути платником єдиного податку третьої групи за умови дотримання критеріїв, визначених
п.п. 3 п. 291.4 ст. 291 Кодексу та з врахуванням обмежень в частині обрання видів господарської діяльності, визначених п. 291.5 ст. 295 Кодексу.

З питання щодо визначення коду виду діяльності фізичної особи – підприємця згідно з КВЕД ДК 009:2010 доцільно звернутися до Державної служби статистики України.

Слід зазначити, що ведення обліку і складення звітності платниками єдиного податку визначено ст. 296 Кодексу.

Відповідно до п.п. 296.1 ст. 296 Кодексу фізичні особи – підприємці – платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої групи, які не є платниками податку на додану вартість, ведуть облік у довільній формі шляхом помісячного відображення отриманих доходів.

Облік доходів та витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через електронний кабінет.

Відповідно до п. 296.3 ст. 296 Кодексу платники єдиного податку третьої групи подають до контролюючого органу податкову декларацію платника єдиного податку у строки, встановлені для квартального податкового (звітного) періоду.

Слід зазначити, що наказом Міністерства фінансів України від 26.11.2020
№ 728 «Про визнання таким, що втратив чинність, наказу Міністерства фінансів України від 19 червня 2015 року № 579» з 01 січня 2021 року втратили чинність форми Книги обліку доходів, Книги обліку доходів і витрат та порядки їх ведення, затверджені наказом Міністерства фінансів України
від 19.06.2015 № 579, та скасовано реєстрацію книг у податкових органах.

Проте зміни, запроваджені з 01.01.2021 Законом України від 14 липня
2020 року № 786-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо функціонування електронного кабінету та спрощення роботи фізичних осіб – підприємців», щодо форми обліку доходів і витрат у довільній формі
(в паперовому вигляді (зошиті, журналі тощо) чи в електронному вигляді
(в електронній таблиці у файлі Excel, Word тощо)), не скасовують обов’язку дотримуватися платниками єдиного податку, вимог заповнювати податкову декларацію платника єдиного податку – фізичної особи – підприємця на підставі первинних документів у відповідності до норм п. 44.1 ст. 44 Кодексу.

Згідно з п.п. 44.1 ст. 44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим п.п. 44.1 ст. 44 Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України
від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»  (далі – Закон № 996).

Статтею 1 Закону № 996 визначено, що первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно зі ст. 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов’язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Таким чином, операції з продажу товару фізичною особою – підприємцем підтверджуються відповідними платіжними та розрахунковими документами, що ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) і покупця (отримувача)), та в яких обов’язково відображено вартість таких товарів (робіт, послуг) і строк оплати за такі товари (роботи, послуги) та інше.

Крім того, заповнення показників податкової декларації при відображенні доходу від здійснення діяльності платник єдиного податку третьої групи здійснює на підставі даних, які документально підтверджені відповідними первинним документами (платіжними та розрахунковими документами, виписками з банків тощо) оформленими згідно з нормами чинного законодавства.

Щодо п’ятого питання

За визначеннями, наведеними у п. 3 розділу І Інструкції про порядок відкриття та закриття рахунків користувачам надавачами платіжних послуг з обслуговування рахунків, затвердженої Постановою Національного банку України від 29 липня 2022 року № 162 (із змінами і доповненнями):

платіжний рахунок – це рахунок, що відкривається небанківським надавачем платіжних послуг користувачу на договірній основі виключно для цілей виконання платіжних операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України;

поточний рахунок – це рахунок (уключаючи рахунок із спеціальним режимом використання), що відкривається банком клієнту для зберігання коштів і виконання платіжних операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Правові засади реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265) та нормативно-правові акти, прийняті на його виконання.

Дія Закону № 265 поширюється на усіх суб’єктів господарювання
(далі – СГ), їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) СГ, які здійснюють розрахунки у готівковій та/або безготівковій формі у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а порядок проведення таких розрахунків встановлено розділом ІІ Закону № 265.

При цьому слід зазначити, що питання продажу громадянами власного майна не регулюється Законом № 265.

Обов’язок застосування РРО/ПРРО залежить не від форми розрахунків,
а виникає виключно за наявності обставин, що супроводжують господарські операції СГ, які чітко визначені законодавством, у тому числі нормами його прямої дій, які встановлюють винятки із загальних правил.

До таких винятків належать, зокрема, встановлене п. 2 ст. 9 Закону № 265 право не застосовувати РРО/ПРРО при виконанні банківських операцій.

При цьому зазначене право втрачається у випадку приймання оплати за замовлений товар у спосіб, відмінний від зазначеного в п. 2 ст. 9 Закону № 265.

Враховуючи викладене, у разі надання підприємцем споживачу для оплати за товар реквізитів свого поточного рахунку в форматі IBAN Registry:2009, NEQ, ДСТУ-Н 7167:2010, і самостійного здійснення оплати споживачем з їх використанням (шляхом переказу коштів замовниками із поточного рахунку на поточний рахунок через установу банку або шляхом внесення коштів через касу банку, Інтернет – банкінг, а також у разі проведення розрахунків через платіжний термінал та/або ПТКС, які належать банку), то у такому випадку реєстрація та застосування РРО/ПРРО (в контексті звернення) не є обов’язковими, оскільки оплата товарів буде відбуватися за допомогою різновиду банківських операції.

Слід зазначити, що банківські операції здійснюються виключно банками.

У свою чергу, після набрання чинності Законом України від 30 червня 2021 року № 1591-IX «Про платіжні послуги» (далі – Закон № 1591) небанківські надавачі платіжних послуг отримали право відкривати своїм клієнтам платіжні рахунки.

Відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України структура номера як банківського так і платіжного рахунку користувача формуються відповідно до положень Національного стандарту України «Фінансові операції. Правила формування міжнародного номера банківського рахунку (IBAN) в Україні (IBAN Registry:2009, NEQ) ДСТУ-Н 7167:2010», затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.10.2010 № 454.

Звертаємо увагу, що не зважаючи на той факт, що структура номера банківського (поточного) та платіжного рахунку користувача формується за стандартом IBAN, на відміну від поточних рахунків, які відкриваються та ведуться виключно банками, платіжні рахунки відкриваються небанківськими надавачами платіжних послуг, а тому у випадку використання підприємцем послуг небанківських надавачів платіжних послуг для здійснення розрахунків за товари, такий спосіб розрахунків не підпадає під регулювання п. 2 ст. 9 Закону № 265 і здійснення таких операцій має супроводжуватись обов’язковим застосуванням підприємцем РРО/ПРРО.

Таким чином, у випадку використання підприємцем послуг небанківських надавачів платіжних послуг для здійснення розрахунків за товари, такий спосіб розрахунків не підпадає під регулювання п. 2 ст. 9 Закону № 265, а тому здійснення таких операцій має супроводжуватись обов’язковим застосуванням підприємцем РРО/ПРРО.

Окремо зазначаємо, що використаний споживачем спосіб оплати встановлюється на підставі виписок про рух коштів на рахунках СГ та є визначальним після набрання чинності Законом № 1591, яким надано право небанківським надавачам платіжних послуг відкривати своїм клієнтам платіжні рахунки.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.