Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 27.03.2025 р. № 1684/ІПК/99-00-07-03-01 ІПК

Індивідуальна податкова консультація

 

Державна податкова  служба України  у зв’язку із надходженням звернення Підприємця, про надання індивідуальної податкової консультації, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє таке.

Відповідно до звернення Підприємець перебуває на спрощеній системі оподаткування (платник єдиного податку ІІ групи), здійснює продаж  книг через мережу інтернет. Продаж товарів, які передбачають ведення товарного обліку не здійснює.

Підприємець звернувся до контролюючого органу із наступними питаннями (в контексті звернення):

1. Чи повинен я мати та зберігати первинні документи на товар, який купую у постачальників (документи на свої витрати) та потім продаю, продаю тільки книжки та іграшки (пластикові, без електроніки)?

2. При відправленні замовлень з накладним платежем через ____ чек програмного реєстратора розрахункових операцій (далі – ПРРО) треба вибивати? Чек повинен бути вибитий до моменту отримання покупцем товару у _______? Чи порушує законодавство система ПРРО _____, коли вибиває автоматично чеки через 1 – 5 хвилин коли _____ закрила накладну і покупець забрав товар?

3. Якщо покупець не забрав товар у ______, який я відправляв з накладним платежем та вибив чек ПРРО на таке замовлення, то як правильно провести це у ПРРО? Чек був вибитий, а продаж не здійснився і кошти не надходили. Вибити чек повернення? Цей чек повинен бути вибитий обов’язково у дату отримання повернення у ….? Чи потрібно зберігати ТНН на повернення такого замовлення та який період?

4. При відправленні замовлення, яке надійшло через сайт маркетплейс ___ та було сплачено через систему … Оплата, коли повинен бути вибитий чек ПРРО на це замовлення? …. Оплата передбачує , що покупець розраховується карткою на сайті ….. за замовлення, а продавець отримує кошти тільки коли покупець отримує замовлення та ТНН ______ буде закрито. Як правильно скасувати цей чек у ПРРО (якщо його вибив), якщо покупець не забрав таке відправлення у …. і кошти система _...._ повернула покупцеві, а продавцеві ці кошти не зараховувалися ? Чи треба тут зберігати ТНН від ______ на таке повернення замовлення яке не забрали?

5. Якщо покупець повертає товар на протязі 14 днів, який він сплатив переказом на IBAN рахунок чи накладним платежем у …. раніше і зараз надав мені IBAN рахунок свій для повернення коштів за повернутий товар, чи повинен я вибивати чек ПРРО на таке повернення коштів? Чи повинен я зберігати та який термін заяву покупця на повернення товару де він зазначає реквізити для повернення коштів за замовлення? Ця заява від покупця повинна бути тільки у паперовому вигляді? Чи може покупець надавати мені таку заяву на повернення товару тільки у електронному вигляді через імейл чи месенджери? Як правильно зробити таке повернення коштів з яким призначенням, щоб мене не вважали податковим агентом фізичної особи та не довелося платити податки з цього повернення коштів?

6. При розрахунку річної виручки для річного звіту по єдиному податку у розрахунок береться тільки ті суми , що надійшли на банківський рахунок та готівкою за даний період? Як бути з сумами на які вибив чек у кінці року (наприклад накладний платіж), а гроші надійшли вже у наступному році на рахунок – ці суми рахувати вже у звіті по єдиному податку наступного року коли вони надійшли на рахунок?

7. Якщо покупець зробив передплату за товар 10%, я йому вибив чек на таку передплату, а потім через тиждень відправляю товар з накладним платежем 90% вартості, то як правильно вибити чек на решту ? Що вказувати? Користуюся офіційним ПРРО від ДПС.

 

Перед надання відповіді на поставлені питання слід зауважити, що виходячи із суті визначення індивідуальної податкової консультації, вимог до її оформлення та обсягу повноважень покладених на  податкові органи, вбачається, що саме платники податків, при оформленні звернень на отримання індивідуальної податкової консультації повинні зазначати, в чому полягає практична необхідність отримання податкової консультації та наводити фактичні обставини.

Водночас у зверненні Підприємця жодним чином не розкрито суті господарських операцій, її процесів (етапів), не описано участі контрагентів Підприємця у правовідносинах купівлі-продажу товарів, не зрозуміло що означає вислів «ТНН на повернення такого замовлення», що є ключовим для визначення кола обов’язків у сфері здійснення розрахунків за товари.

Крім того, відповідно баз даних ДПС Підприємець у своїй діяльності використовує ПРРО «….». Питання в запиті стосуються   ПРРО «….» та безоплатного програмного рішення «….».

Такий підхід Підприємця до оформлення звернення унеможливлює надання вичерпної індивідуальної податкової консультації щодо порушених ним питань.

Оскільки Підприємцем не деталізовано суті здійснених господарських операцій, відповідь надається виходячи із загальних вимог чинного законодавства.

 

Щодо питання 1

Для цілей оподаткування відповідно до абзацу першого п. 44.1 ст. 44 Кодексу платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим п.п. 44.1 ст. 44 Кодексу (абзац другий п. 44.1
ст. 44 Кодексу).

Згідно з п. 44.3 ст. 44 Кодексу платники податків зобов’язані забезпечити зберігання документів та інформації, визначених п. 44.1 ст. 44 Кодексу, а також документів, пов’язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством строків, але не менше:

2555 днів – для документів та інформації, необхідних для здійснення податкового контролю, відповідно до ст.ст. 39 і 392, п. 141.4 ст. 141 Кодексу;

1825 днів – для первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, що складаються особами, визначеними п. 133.1 ст. 133, п.п. 133.2.2 п. 133.2 та п. 133.4 ст. 133 Кодексу, а також юридичними особами, які обрали спрощену систему оподаткування, за винятком документів, до яких застосовується більш тривалий строк зберігання згідно з п.п. 44.3.1 п. 44.3 ст. 44 Кодексу;

1095 днів – для інших документів, на які не поширюються вимоги
п.п. 44.3.1 та 44.3.2 п. 44.3 ст. 44 Кодексу;

1095 днів – для документів, пов’язаних з виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, включаючи дозвільні документи.

Строки зберігання документів та інформації, визначені п. 44.3 ст. 44 Кодексу, розраховуються з дня подання податкової звітності чи іншої звітності, передбаченої Кодексом, для складення якої використовуються зазначені документи та/або інформація, а в разі її неподання – з передбаченого Кодексом граничного строку подання такої звітності, а для документів, пов’язаних з виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, – з дня здійснення відповідної господарської операції (для відповідних дозвільних документів – з дня завершення строку їх дії). 

У разі ліквідації платника податків документи, визначені п. 44.1 ст. 44 Кодексу, за період діяльності платника податків не менш як 1825 днів
(2555 днів – для документів та інформації, необхідних для здійснення податкового контролю, відповідно до ст.ст. 39 і 392, п. 141.4 ст. 141 Кодексу), що передували даті ліквідації платника податків, у встановленому законодавством порядку передаються до архіву (абзац сьомий п. 44.3 ст. 44 Кодексу).

Передбачені п. 44.3 ст. 44 Кодексу строки зберігання документів та інформації продовжуються на період зупинення відліку строку давності у випадках, передбачених п. 102.3 ст. 102 Кодексу.

 

Щодо питання 2

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій  (далі – РРО) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265) суб’єкти господарювання зобов’язані надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов’язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).

Звертаємо увагу, що обов’язок застосування РРО/ПРРО залежить не від форми розрахунків, а виникає виключно за наявності обставин, що супроводжують господарські операції суб’єкта господарювання, які чітко визначенні законодавством, в тому числі, нормами його прямої дій, які встановлюють винятки із загальних правил.

Законодавство України встановлює однакові вимоги щодо фіскалізації як готівкових, так і безготівкових розрахунків, що здійснюються за допомогою POS-терміналів та платіжних сервісів (еквайрингу), що використовують реквізити платіжних карток продавців товарів у мережі Інтернет та проводяться суб’єктами господарювання всіх форм власності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, тому, обов’язок суб’єкта господарювання застосовувати РРО/ПРРО, при отриманні оплати за товари (послуги), залежить не від форми оплати, а виникає відповідно до способу її здійснення.

При відправці товарів будь-яким експедитором (логістичною компанією) в Україні, який не має статусу ні кур’єра, ні перевізника, не є учасником відносин купівлі-продажу, не передає право власності на товар та не бере участі в розрахунку за нього відповідно до договору про надання послуг, фіскальний касовий чек має бути сформований до відправки товару та вкладений продавцем у коробку з товаром при передачі його експедитору (логістичній компанії).

Як уже зазначалось вище, пункт 2 статті 3 Закону № 265 визначає, що  суб’єкти господарювання зобов’язані надавати особі розрахунковий документ при отриманні товарів (послуг) такою особою.

Враховуючи викладене вище повідомляємо, що отримані Підприємцем оплати за товар мають бути фіскалізовані не пізніше ніж товар буде вручений покупцю. Видача фіскальних чеків  покупцям після отримання ними товарів є порушенням вимог Закону № 265 за що встановлена відповідальність у вигляді фінансових санкцій.

 

Щодо питання 3 – 4

Відповідно до пункту 5 розділу ІІІ Порядку реєстрації та застосування РРО, що застосовуються для реєстрації розрахункових операцій за товари (послуги), затвердженого наказом Міністерства фінансів України
від 14 червня 2016 року № 547 (далі – Порядок № 547), реєстрація продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів через РРО проводиться одночасно з розрахунком. 

Розрахунковий документ на повну суму проведеної операції, створений у паперовій та/або електронній формі, надається особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї. Розрахунок вважається проведеним через РРО/ПРРО, якщо дані про його обсяг введені в режимі реєстрації. 

Таким чином, у випадку не отримання або відмови від товару покупцем, при відправці їх за допомогою служб доставки достатньо в режимі реєстрації провести операцію повернення товарів на підставі квитанції від служби доставки про повернення відправлення та чеку РРО/ПРРО, в яких такі товари ідентифіковані.

Наголошуємо, що обов’язком саме продавця товарів є організація надання інформації щодо підтвердження повернення товарів без їх продажу від служби доставки. 

Жодних актів на повернення коштів складати не потрібно, так як такі акти складаються лише у випадках повернення коштів покупцю, а сума повернення перевищує 100 гривень. 

 

Щодо питання 5

Якщо розрахунки при продажу товарів та подальшому їх поверненні здійснювались із використанням поточних (банківських) рахунків Підприємця та покупця відповідно, то проведення таких операцій через РРО/ПРРО не є обов’язковим.

Згідно з п. 1 розд. ІІІ Положення № 13 фіскальний касовий чек видачі коштів (далі – видатковий чек) – розрахунковий документ/електронний розрахунковий документ, створений у паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) РРО або ПРРО під час проведення розрахунків у разі видачі коштів покупцеві під час повернення товару, рекомпенсації послуги, прийнятті цінностей під заставу та в інших випадках. Форма № ФКЧ-2 фіскального касового чека видачі коштів наведена у додатку 2 до Положення № 13.

Пунктом 8 глави III Порядку № 547 встановлено, що якщо сума коштів, виданих при поверненні товару чи рекомпенсації раніше оплаченої послуги, перевищує 100 грн., матеріально відповідальна особа господарської одиниці або особа, яка безпосередньо здійснює розрахунки, повинна скласти акт про видачу коштів. В акті необхідно зазначити дані документа, що встановлює особу покупця, який повертає товар (відмовляється від послуги), відомості про товар (послугу), суму виданих коштів, номер, дату і час видачі розрахункового документа, який підтверджує купівлю товару (отримання послуги).

Такий самий акт складається під час скасування помилково проведеної через РРО та/або ПРРО суми розрахунку або помилково вибраної форми оплати (готівка, картка, кредит тощо). В акті зазначаються дані про помилкову суму та реквізити розрахункового документа.

 Акти про видачу коштів та акти про скасування помилково проведеної через РРО та/або ПРРО суми розрахунку, помилкової форми оплати зберігаються протягом трьох років. При цьому суб’єкт господарювання зобов’язаний надати зазначені акти контролюючим органам під час проведення перевірки.

Питання вибору способу комунікації із покупцями належить виключно до компетенції Підприємця.

 

Щодо питання 6

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Кодексом.

Поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні визначено Законом України від 30 червня 2021 року № 1591-ІХ «Про платіжні послуги» (далі – Закон № 1591).

Платіжна послуга – діяльність надавача платіжних послуг з виконанням та/або супроводження платіжних операцій (п. 58 ст. 1 Закону № 1591).

Еквайринг платіжних інструментів (далі – еквайринг) – це платіжна послуга, що полягає у прийнятті платіжних інструментів, результатом якої є переказ коштів отримувачу та/або видача коштів у готівковій формі (п. 10 ст. 1 Закону № 1591).

Платіжний інструмент – персоналізований засіб, пристрій та/або набір процедур, що відповідають вимогам законодавства та погодженні користувачем та надавачем платіжних послуг для надання платіжної інструкції (п. 63 ст. 1 Закону № 1591).

Безготівкові розрахунки – це перерахування коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів, а також перерахування надавачами платіжних послуг коштів, внесених платниками готівкою, на рахунки отримувачів (п. 3 ст. 1 Закону № 1591).

Таким чином, для суб’єктів господарювання в розумінні Закону № 1591 зарахування коштів на його поточний рахунок, відкритий в Україні, є безготівковим розрахунком.

Частиною 3 ст. 1088 Цивільного кодексу України передбачено, що безготівкові розрахунки провадяться через банки, небанківських надавачів платіжних послуг, в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків.

Відповідно до ст. 40 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України» (далі – Закон № 679) Національний банк України встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України із застосуванням паперових та електронних документів, платіжних інструментів та готівки, а також координує організацію розрахунків.

Крім того, згідно зі ст. 56 Закону № 679 Національний банк України видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов’язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб.

Так, постановою Правління Національного банку України
від 29 липня 2022 року № 163 затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг.

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку визначено главою 1 розділу XIV Кодексу.

Згідно з п. п. 2 п. 291.4 ст. 291 Кодексу до платників єдиного податку, що відносяться до другої групи, належать фізичні особи – підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:

не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;

обсяг доходу не перевищує 834 розміри мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Дія цього підпункту не поширюється на фізичних осіб - підприємців, які надають посередницькі послуги з купівлі, продажу, оренди та оцінювання нерухомого майна (група 70.31 КВЕД ДК 009:2005), послуги з надання доступу до мережі Інтернет, а також здійснюють діяльність з виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння. Такі фізичні особи - підприємці належать виключно до третьої групи платників єдиного податку, якщо відповідають вимогам, встановленим для такої групи.

Відповідно до п.п. 1 п. 292.1 ст. 291 Кодексу доходом для фізичної особи – підприємця – є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3 ст. 292 Кодексу. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

При цьому датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акта приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг). Для платника єдиного податку третьої групи, який є платником податку на додану вартість, датою отримання доходу є дата списання кредиторської заборгованості, за якою минув строк позовної давності (п. 292.6 ст. 292 Кодексу).

Згідно з п. 13 ст. 1 Закону № 1591 електронний платіжний засіб (далі – ЕПЗ) – це платіжний інструмент, реалізований на будь-якому носії, що містить в електронній формі дані, необхідні для ініціювання платіжної операції та/або здійснення інших операцій, визначених договором з емітентом.

Відповідно до п. 56 частини першої ст. 1 Закону № 1591 платіжна картка – це ЕПЗ у вигляді пластикової чи іншого виду картки.

Крім того, загальні вимоги, зокрема, до порядку здійснення операцій з використанням ЕПЗ, визначені постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року № 164 «Про затвердження Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів» (далі –
Положення № 164).

Згідно з п.п. 24 п. 3 розділу І Положення № 164 платіжна операція – це дія, ініційована користувачем, із внесення, переказу або зняття коштів незалежно від правовідносин, між платником і отримувачем, які є підставою для цього.

Закон № 265 визначає правові засади застосування РРО та ПРРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Дія його поширюється на усіх суб’єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

Обов’язок застосування РРО та ПРРО виникає за наявності обставин, що супроводжують господарські операції суб’єкта господарювання, які чітко визначені законодавством, у тому числі, нормами його прямої дії, які встановлюють винятки із загальних правил.

Суб’єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням ЕПЗ, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов’язані, зокрема, проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу ПРРО зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених Законом № 265, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок (ст. 3 Закону № 265).

Отже, Законом № 265 ототожнюються правила застосування РРО/ПРРО як для готівкових так і безготівкових розрахунків, здійснених за допомогою ЕПЗ (зокрема, через POS-терміналів), що проводяться суб’єктами господарювання всіх форм власності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг.

Тобто операції, здійснені з використанням POS-терміналу у безготівковій формі, потребують застосування РРО або ПPPO у встановленому
Законом № 265 порядку.

Стаття 2 Закону № 265 визначає терміни, які вживаються в наступному значенні:

розрахункова операція – приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки – оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця;

розрахунковий документ – документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, видатковий чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, отримання (повернення) коштів, торгівлю валютними цінностями в готівковій формі, створений в паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) у випадках, передбачених Законом № 265, зареєстрованим у встановленому порядку РРО або ПРРО, чи заповнений вручну.

Тобто, виходячи зі змісту визначень, у разі використання РРО/ПРРО підтвердженням факту продажу товарів та отримання коштів є розрахунковий документ, зокрема, касовий чек.

Враховуючи викладене, у разі здійснення розрахунків суб’єктами господарювання – фізичними особами – підприємцями за допомогою POS-терміналів з видачею фіскального (касового) чека, датою отримання доходу з метою його оподаткування є дата, зазначена в фіскальному (касовому) чекові.

Зауважуємо, що позиція щодо дати визначення доходу фізичною особою – підприємцем при здійсненні розрахунків за допомогою платіжного терміналу погоджена Міністерством фінансів України як центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію єдиної державної політики з адміністрування податків.

 

Щодо питання 7

Враховуючи обсяг наведених фактичних обставин повідомляємо таке.

У разі продажу товарів на умовах внесення оплати частинами, приймання кожної частини оплати має бути здійснено із дотримання вимог Закону № 265, супроводжуватись видачею розрахункових документів встановленої форми, змісту.

Як приклад, у разі продажу товару з отриманням попередньої оплати «авансу», у тому числі відповідно до договору у письмовій формі, у першому чеку замість назви має бути зазначено, що це «аванс за ххх», де «ххх» – це назва або артикул товару та вказана саме та сума, яка була отримана від покупця.

Другий чек (останній чек), у межах якого відбувається остаточний розрахунок і вручення товару покупцю (в тому числі який не передбачає остаточної оплати, у зв’язку із повним погашенням вартості товарів авансами) має містити повну номенклатуру, де зазначена назва товару (послуги), що реалізується, його повна ціна, кількість, відображений раніше отриманий аванс (аванси), на який буде зменшуватись вартість такого товару, та безпосередньо сума до сплати після врахування суми авансу (авансів), які були попередньо внесені покупцем.

        У відповіднос