Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 28.04.2025 р. № 2331/ІПК/99-00-04-01-03 ІПК

Індивідуальна податкова консультація

Державна податкова служба України за результатами розгляду звернень Підприємства щодо справляння екологічного податку за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах (далі – Екологічний податок) та, керуючись статтею 52 глави 3 розділу ІІ Податкового кодексу України (далі − Кодекс), в межах компетенції повідомляє.

У своєму зверненні платник податків повідомив, що у процесі його діяльності утворюються відходи, які зберігаються на території Підприємства у спеціально обладнаному місці тимчасово, до моменту їх передачі на утилізацію або видалення суб’єктам господарювання, які мають відповідні ліцензії.

Підприємство поінформувало, що не має ліцензії на поводження з відходами в частині утилізації чи захоронення, не здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферу або скиди у водні об’єкти і не передає відходи на захоронення.

З огляду на зазначене Підприємство запитує таке:

«Чи виникає у підприємства обов’язок щодо нарахування та сплати екологічного податку відповідно до норм Податкового кодексу за факт тимчасового зберігання відходів до моменту їх передачі суб’єктами господарювання, уповноваженим на здійснення операцій з утилізації та / або видалення відходів?».

Відповідно до підпункту 240.1.3 пункту 240.1 статті 240 Кодексу платниками екологічного податку є особи, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються, зокрема, розміщення відходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання).

Термін «розміщення відходів» визначено у підпункті 14.1.223 пункту 14.1 статті 14 Кодексу як постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів.

У Законі України від 20 червня 2022 року № 2320-IX «Про управління відходами» (далі – Закон) затверджено термін «захоронення відходів ‒ розміщення відходів на поверхні чи під поверхнею (підземне) землі у спосіб, що не становить загрози здоров’ю людей та навколишньому природному середовищу і не передбачає подальше оброблення відходів» (пункт 13 статті 1 Закону). Місцем захоронення відходів є полігони ‒ внутрішні місця для видалення відходів, на яких утворювач відходів ‒ суб’єкт господарювання здійснює видалення власних відходів на місці утворення або постійні місця, на яких відходи розміщуються понад один рік (пункт 27 статті 1 Закону).

Суб’єкт господарювання, що здійснює управління полігоном, повинен мати дозвіл на здійснення операцій з оброблення відходів, яке включає, зокрема, операції з видалення відходів (статті 40 та 1 Закону).

Одним із видів операцій з видалення відходів є захоронення (код D1 додаток 1 до Закону).

Сукупне читання зазначених вище норм Закону та Кодексу дає можливість дійти висновку про тотожність понять «захоронення відходів» та «розміщення відходів».

Оскільки Підприємство є утворювачем відходів та не має дозволу на здійснення операцій з їхнього захоронення, то воно не підпадає під визначення платника Екологічного податку та у нього не виникає податкового обов’язку зі сплати Екологічного податку.

Водночас у разі виявлення контролюючими органами фактів перебування відходів у спеціально відведених місцях понад 1 рік, така інформація підлягає передачі до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 глави 3 розділу ІІ Кодексу).