Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 13.02.2018 р. № 598/6/99-99-13-02-03-15/ІПК

Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - ПКУ), розглянула звернення щодо практичного застосування норм чинного законодавства і в межах компетенції повідомляє, що відповідь надається з урахуванням фактичних обставин, викладених у зверненні.

Відповідно до ст. 1 Закону України 16 липня 1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Рішення банку з питань бухгалтерського обліку в частині знецінення або списання знеціненого активу в бухгалтерському обліку банку не має на меті встановлення, зміни чи припинення взаємних прав та обов’язків між банком та боржником, зокрема шляхом прощення боргу. Закон не зобов’язує повідомляти боржника про облікові процедури (у тому числі списання) стосовно заборгованості у бухгалтерському обліку банку.

Отже, відображення у бухгалтерському обліку банку та відповідні облікові процедури банку (у тому числі списання) щодо заборгованості позичальника перед банком не є правочином у значенні ст. 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) або діями, що спрямовані на зміну відповідного кредитного договору та припинення (частини) зобов’язань позичальника за таким договором шляхом прощення боргу або іншим чином. Відповідне списання банком фінансового активу з балансу не перешкоджає банку продовжувати стягнення заборгованості або відступлення права вимоги до боржника.

Згідно із частиною першою ст. 1054 ЦКУ за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦКУ).

Відповідно до ст. 605 ЦКУ зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Прощення боргу є правочином у значенні ст. 202 ЦКУ оскільки є дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною першою ст. 1055 ЦКУ передбачена обов’язкова письмова форма кредитного договору.

Згідно з частиною першою ст. 654 ЦКУ зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Отже, правочин (угода) щодо припинення зобов’язань (або її частини) боржника за кредитним договором із банком шляхом прощення боргу, має бути вчинений у письмовій формі, якщо кредитним договором прямо не передбачена можливість і форма такого одностороннього правочину.

Положення п.п. «д» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПКУ визначають дохід платника податку - фізичної особи від прощення (анулювання) кредитором основної суми боргу (кредиту), та зобов’язання такого кредитора як податкового агента у такому випадку.

Враховуючи викладене, списання банком у бухгалтерському обліку кредиту, виданого банком боржнику, як фінансового активу банку, не є прощенням боргу, та сума такої списаної банком заборгованості не включається до оподатковуваного доходу боржника для цілей застосування п.п «д» п.п. 164.2.17 п. 164.2. ст. 164 ПКУ.

Зазначена позиція викладена в узагальнюючій податковій консультації щодо оподаткування операцій зі прощення чи списання заборгованості, яка затверджена наказом Міністерства фінансів України від 01.02.2018 № 77.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 ПКУ індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.