Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 11.04.2025 р. № 1974/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

Індивідуальна податкова консультація

 

Державна податкова служба України, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула Ваше звернення щодо практичного застосування норм податкового законодавства та в межах компетенції повідомляє.

Платник податків у своєму зверненні повідомив, що є планує виготовляти та продавати ювелірні вироби зі срібла та золота, зокрема з дорогоцінним та напівдорогоцінним камінням.

Таким чином, платник податку просить надати індивідуальну податкову консультацію з питань:

1. Чи може фізична особа виготовляти та продавати ювелірні вироби чи тільки фізична особа – підприємець?

2. Які КВЕДи обрати, якщо платник планує виготовляти та продавати ювелірні вироби, в тому числі за індивідуальним замовленням, зі срібла та золота, зокрема з дорогоцінним та напівдорогоцінним камінням?

3. Чи підлягає ліцензуванню виготовлення та продаж ювелірних виробів зі срібла та золота, зокрема з дорогоцінним та напівдорогоцінним камінням? Якщо так, то хто видає ліцензію та що необхідно для її отримання?

4. Які служби здійснюють контроль за виготовленням та продажем ювелірних виробів зі срібла та золота, зокрема з дорогоцінним та напівдорогоцінним камінням? Які їх повноваження?

5. Яка звітність подається фізичними особами – підприємцями, що здійснюють виготовлення та продає ювелірних виробів зі срібла та золота, зокрема з дорогоцінним та напівдорогоцінним камінням?

6. Які первинні документи на товар повинен мати фізична особа – підприємець, що здійснює виготовлення та продаж ювелірних виробів зі срібла та золота, зокрема з дорогоцінним та напівдорогоцінним камінням?

7. Чи потрібно підтверджувати походження сировини для виготовлення прикрас та виробів зі срібла та золота, зокрема з дорогоцінним та напівдорогоцінним камінням? Якщо так, то:

якими документами можна підтвердити легальне походження сировини для виготовлення прикрас та виробів зі срібла та золота, зокрема з дорогоцінним та напівдорогоцінним камінням?

які документи необхідні ля підтвердження походження сировини, якщо сировина для виробу надана замовником виробу?

які документи необхідні для підтвердження походження сировини, якщо сировина для виробу придбана у фізичної особи (не підприємця)?

8. Хто здійснює контроль за обігом дорогоцінних металів?

9. Чи має право військовослужбовець (служба за контрактом, не офіцер) зареєструватись як фізична особа – підприємець?

Щодо першого, п’ятого та дев’ятого питань

Відповідно до ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Основні засади господарювання в Україні визначені Господарським кодексом України (далі – ГКУ).

Згідно з частиною першою ст. 19 ГКУ суб’єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Відповідно до частини першої ст. 3 ГКУ під господарською діяльністю у ГКУ розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

При цьому господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва – підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність) (частина друга ст. 3 ГКУ).

Водночас підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 ГКУ).

Частинами першою та другою ст. 50 Цивільного кодексу України визначено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Обмеження права фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності встановлюються Конституцією України та законом.

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Державна реєстрація фізичних осіб – підприємців та інші реєстраційні дії здійснюються відповідно до Закону України від 15 травня 2003 року
№ 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» (далі – Закон № 755) шляхом включення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації та судових рішень, що набрали законної сили і тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також рішень, прийнятих за результатами оскарження в адміністративному порядку відповідно до ст. 34 Закону № 755.

Підстави для відмови у державній реєстрації фізичної особи – підприємця у разі подання заявником заяви у випадку, передбаченому Законом визначені частиною другою ст. 28 Закону № 755.

Взяття на облік фізичної особи – підприємця в контролюючих органах є похідною процедурою після державної реєстрації.

Облік платників податків фізичних осіб – підприємців в органах ДПС здійснюється на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру відповідно до статей 65, 66 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), отриманих з Єдиного державного реєстру у порядку інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром та інформаційними системами контролюючих органів згідно із Законом. Дані про взяття на облік фізичної особи – підприємця як платника податків передаються до Єдиного державного реєстру та підтверджуються відомостями із Єдиного державного реєстру.

Отже, першоджерелом відомостей щодо реєстрації фізичної особи – підприємця є Єдиний державний реєстр.

Згідно з нормами ст. 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов’язок і військову службу» (далі – Закон № 2232) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України
(за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється:

громадянами України – у добровільному порядку (за контрактом),
за направленням або за призовом;

іноземцями та особами без громадянства – у добровільному порядку
(за контрактом) на посадах у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України;

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються Законом № 2232 та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Стратегія залучення, розвитку та утримання людського капіталу в силах оборони України визначається Міністерством оборони України.

Отже, питання умов реалізації права військовослужбовця зареєструватись фізичною особою – підприємцем відноситься до компетенції Міністерства оборони України.

Водночас, згідно з частиною третьою ст. 39 Закону № 2232 за громадянами України, які проходять базову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, не припиняється державна реєстрація підприємницької діяльності фізичних осіб – підприємців. У разі непровадження ними підприємницької діяльності у період проведення мобілізації нарахування податків і зборів таким фізичним особам – підприємцям не здійснюється.

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлено главою 1 розділу XIV Кодексу.

Фізична особа – підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу XIV Кодексу, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою (п. 291.3 ст. 291 Кодексу).

Відповідно до п. 3 п. 291.4 ст. 291 Кодексу до платників єдиного податку, які відносяться до третьої групи, належать фізичні особи – підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена, та юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року.

Відсоткова ставка єдиного податку для платників третьої групи встановлена у розмірі 5 відсотків доходу – у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку (п.п. 2 п. 293.3 ст. 293 Кодексу).

Згідно зі ст. 292 Кодексу для фізичної особи – підприємця – платника єдиного податку доходом є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п. 292.3 ст. 292 Кодексу. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

Перелік видів діяльності, які не дають права на застосування спрощеної системи оподаткування, визначено п. 291.5 ст. 291 Кодексу.

Так, згідно з п.п. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 Кодексу не можуть бути платниками єдиного податку першої – третьої груп суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи – підприємці), які здійснюють, зокрема, видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, у тому числі органогенного утворення (крім виробництва, постачання, продажу (реалізації) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).

Отже, фізичні особи – підприємці, які здійснюють виробництво постачання, продаж (реалізацію) ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння мають право перебувати на спрощеній системі оподаткування за умови дотримання норм п.п. 291.5.1 п. 291.5 ст. 291 Кодексу.

Крім того відповідно до п. 296.1 ст. 296 Кодексу фізичні особи – підприємці – платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої групи, які не є платниками податку на додану вартість, ведуть облік у довільній формі шляхом помісячного відображення отриманих доходів.

Облік доходів та витрат може вестися в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через електронний кабінет.

Дані обліку використовуються платником податку для заповнення податкової декларації платника єдиного податку – фізичної особи – підприємця, форма якої затверджена наказом Міністерства фінансів України від 19.06.2015 № 578, зі змінами (далі – Декларація).

Згідно з п. 296.3 ст. 296 Кодексу платники єдиного податку третьої групи подають до контролюючого органу податкову декларацію платника єдиного податку у строки, встановлені для квартального податкового (звітного) періоду.

Податкова декларація платника єдиного податку складається наростаючим підсумком з урахуванням норм п.п. 296.5 і 296.6 ст. 296 Кодексу (п. 296.7 ст. 296 Кодексу).

Для цілей оподаткування відповідно до абзацу першого п. 44.1 ст. 44 Кодексу платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим п.п. 44.1 ст. 44 Кодексу (абзац другий п. 44.1 ст. 44 Кодексу).

Порядок ведення обліку товарних запасів для фізичних осіб – підприємців, у тому числі платників єдиного податку затверджено наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2021 № 496 (далі – Порядок № 496).

Дія Порядку № 496 поширюється на фізичних осіб – підприємців, у тому числі платників єдиного податку, які відповідно до Закону № 265 зобов’язані вести облік товарних запасів та здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку, та осіб, які фактично здійснюють продаж товарів (надання послуг) та/або розрахункові операції в місці продажу (господарському об’єкті) такої фізичної особи – підприємця.

У Порядку № 496 терміни вживаються в таких значеннях:

документи, які підтверджують облік та походження товарів – Форма ведення обліку товарних запасів, визначена додатком до Порядку № 496 (далі – Форма обліку), та первинні документи;

первинні документи – це опис залишку товарів на початок обліку, накладні, транспортні документи, митні декларації, акти закупки, фіскальні чеки, товарні чеки, інші документи, що містять реквізити, які дозволяють ідентифікувати постачальника та отримувача товару (найменування суб'єкта господарювання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (далі - РНОКПП) або код згідно з ЄДРПОУ суб'єкта господарювання, серія та номер паспорта / номер ID картки для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття РНОКПП та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відповідну відмітку в паспорті), дату проведення операції, найменування, кількість та вартість товару.

Відповідно до п. 1 розділу ІІ Порядку № 496 облік товарних запасів здійснюється фізичною особою – підприємцем шляхом постійного внесення до Форми обліку інформації про надходження та вибуття товарів на підставі первинних документів, які є невід'ємною частиною такого обліку.

Первинні документи, на підставі яких внесено записи до Форми обліку, є обов'язковими додатками до такої форми. Внесення даних до Форми обліку щодо надходження товарів на підставі первинних документів здійснюється до початку їх реалізації.

Звертаємо увагу, що п. 10 розділу II Порядку № 496 визначено, що форма обліку, первинні документи на товари мають зберігатись у місці продажу (господарському об'єкті) до моменту вибуття останньої одиниці товару, відображеної в таких первинних документах.

Відповідно до п. 12 ст. 3 Закону № 265 суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов'язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. При цьому суб'єкт господарювання зобов'язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб'єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).

Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб – підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).

При цьому ст. 1 розділу І Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», із змінами та доповненнями (далі – Закон № 996) визначено, що первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно з п. 44.3 ст. 44 Кодексу платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів та інформації, визначених п. 44.1 ст. 44 Кодексу, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством строків, але не менше 1095 днів.

Таким чином, фізичні особи – підприємці, які перебувають на спрощеній системі оподаткування та не є платниками податку на додану вартість, для ведення обліку доходів і підтвердження господарських операцій повинні мати первинні документи.

Щодо другого питання

Реєстрація суб'єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку (п. 299.1 ст. 299 Кодексу).

Пунктом 299.7 ст. 299 Кодексу встановлено, що до реєстру платників єдиного податку вносяться відомості про платника єдиного податку, зокрема види господарської діяльності.

Згідно з п.п. 5 п. 298.3 ст. 298 Кодексу у заяві про застосування спрощеної системи оподаткування зазначаються обрані суб’єктом господарювання види господарської діяльності згідно з Класифікатором видів економічної діяльності (далі – КВЕД ДК 009:2010), затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики України від 11.10.2010
№ 457.

В абзаці восьмому п. 1 КВЕД ДК 009:2010 визначено, що КВЕД – це статистичний інструмент для впорядкування економічної інформації. Водночас класифікація є механізмом спільної мови, що має використання в багатьох інших, нестатистичних сферах (соціальному та податковому регулюванні, ліцензуванні, системі тарифів тощо), проте не завжди адаптована до цього повною мірою. Отже, Класифікація не завжди відповідає всім потребам користувачів за межами статистичної системи, у зв'язку з чим можуть виникнути суперечності стосовно юридичного використання коду КВЕД. Слід мати на увазі, що код виду діяльності не створює прав чи обов’язків для підприємств і організацій, не спричинює жодних правових наслідків. Код виду діяльності не обов'язково достатній критерій для виконання умов, передбачених нормативними актами. У застосуванні нормативних актів чи контрактів код виду діяльності – це припущення, а не доказ.

Державним комітетом статистики України наказом від 23.12.2011 № 396 затверджено Методичні основи та пояснення до позицій Класифікації видів економічної діяльності.

Отже, фізична особа – підприємець за власним бажанням обирає відповідно до КВЕД ДК 009:2010 вид господарської діяльності, який планує здійснювати.

Слід зауважити, що для встановлення до якого виду відноситься обрана Вами господарська діяльність, доцільно звернутись до Державної служби статистики України.

Щодо третього, четвертого, шостого – восьмого питань

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга ст. 6 Закону № 996).

Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року
№ 375, Міністерство фінансів України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, зокрема, державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту видобутку та виробництва, використання та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, їх обігу та обліку.

Отже, з питання ведення бухгалтерського обліку, оформлення первинних документів та ліцензування діяльності щодо виготовлення та продажу ювелірних виробів, в тому числі за індивідуальним замовленням, зі срібла та золота, зокрема з дорогоцінним та напівдорогоцінним камінням доцільно звернутись до Міністерства фінансів України.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

__________________________________________________________________________________________________________________________

Дана індивідуальна податкова консультація діє до зміни/втрати чинності норм законодавства, щодо яких надано індивідуальну податкову консультацію.