Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 15.04.2025 р. № 2063/ІПК/99-00-21-03-02 ІПК

Індивідуальна податкова консультація

 

Державна податкова служба України розглянула звернення подібного змісту щодо практичного застосування норм чинного законодавства в описаній у зверненні ситуації та, керуючись статтею 52 глави 3 розділу ІІ і підпунктом «в» підпункту 69.41.3 підпункту 69.41 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України (далі – ПКУ), повідомляє.

Як зазначено у зверненнях, основним видом діяльності Товариства – платника ПДВ є надання послуг, операції з постачання яких не є об’єктом оподаткування ПДВ. Платник орендує офісне приміщення на підставі договору суборенди. У зв’язку зі зміною суборендодавця планується переукладання договору, при цьому приміщення залишиться в користуванні платника на незмінних умовах. Поточний і новий суборендодавці є фізичними особами – підприємцями, які знаходяться на третій групі спрощеної системи оподаткування та не є платниками ПДВ. Протягом строку дії чинного договору суборенди Товариство за власний рахунок покращило орендоване приміщення (встановило стаціонарні меблі та інші невіддільні поліпшення). Компенсації витрат на такі поліпшення укладено не було. Зазначені активи обліковуються на балансі Товариства та амортизуються як окремі основні засоби, які будуть далі використовуватись у господарській діяльності після зміни суборендодавця.

Враховуючи вищевикладене, Товариство просить надати індивідуальну податкову консультацію з питань:

1. чи виникає у Товариства обов’язок здійснювати безоплатну передачу невіддільних поліпшень чинному суборендодавцю у зв’язку з припиненням  договору суборенди та укладенням нового договору з іншим суборендодавцем, враховуючи те, що фактичної зміни приміщення не буде;
2. чи підлягають операції з такої передачі оподаткуванню ПДВ;
3. яку суму Товариство має відобразити у графі 3а та 3 Додатку 4ДФ податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків – фізичних осіб, i сум утриманого з них податку, a також сум нарахованого єдиного внеску (далі – податковий розрахунок) у зв’язку з передачею зазначених вище невіддільних поліпшень фізичній особі – підприємцю – суборендодавцю;
4. яку вартість безоплатно переданих невіддільних поліпшень, що передаються суборендодавцю, який є платником єдиного податку, необхідно  відобразити в  додатку PI до податкової декларації з податку на прибуток підприємств, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.10.2015 № 897 (зі змінами) (далі – Декларація)?

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами ПКУ (пункт 1.1 статті 1 розділу І ПКУ).

Відповідно до пункту 5.3 статті 5 розділу І ПКУ інші терміни, що застосовуються у ПКУ і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Відносини власності та порядок реалізації права власності визначають Конституція України та Цивільний кодекс України (далі – ЦКУ).

Суб’єктами права власності за ЦКУ є український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 ЦКУ, тобто, фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (стаття 2 та частина перша статті 318 ЦКУ).

Водночас серед цього переліку відсутній такий суб’єкт права власності,
як фізична особа – підприємець.

Крім того, Конституція України та ЦКУ закріпили право приватної власності (стаття 41 Конституції України та стаття 325 ЦКУ). Суб’єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими.

Таким чином, суб’єктом права власності законодавством визнаються фізичні особи (громадяни), які можуть бути власниками будь-якого майна, крім майна, яке не може знаходитися взагалі у власності фізичних осіб, і, водночас, не виокремлюється такий суб’єкт права власності як фізична особа – підприємець.

Статтею 2 Господарського кодексу України (далі – ГКУ), передбачено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб’єкти господарювання, у свою чергу суб’єктами господарювання згідно зі статтею 55 ГКУ є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 320 ЦКУ).

Отже, незалежно від того, який статус у подальшому фізична особа обере для себе, у тому числі у разі прийняття рішення про здійснення будь-якої діяльності, у тому числі і підприємницької, суб’єктом права власності виступає саме фізична особа (громадянин), а не фізична особа – підприємець.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк (частина перша статті 759 ЦКУ).

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина перша статті 760 ЦКУ). 

Наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця (частина перша статті 778 ЦКУ).

Під постачанням товарів розуміється будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (підпункт 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПКУ).

Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об’єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об’єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (підпункт 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПКУ).

Відповідно до підпункту 14.1.202 пункту 14.1 статті 14 розділу І ПКУ продаж (реалізація) товарів – будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів.

Отже, операції з безоплатної передачі основних засобів у податковому обліку прирівнюються до продажу.

Щодо питань 1 - 2

Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX ПКУ.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 розділу V ПКУ об’єктом оподаткування ПДВ є, зокрема, операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 розділу V ПКУ.

Згідно з пунктом 188.1 статті 188 розділу V ПКУ база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до підпунктів 213.1.9 і 213.1.14 пункту 213.1 статті 213 розділу VІ ПКУ, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками – суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком:

товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню;

газу, який постачається для потреб населення;

електричної енергії, ціна на яку склалася на ринку електричної енергії.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 розділу V ПКУ датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку / небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, – дата зарахування електронних грошей платнику податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів/послуг за готівку – дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої – дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів – дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг – дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», незалежно від дати накладення електронного підпису.

Пунктами 201.1 і 201.10 статті 201 розділу V ПКУ визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг на дату виникнення податкових зобов’язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України від 5 жовтня 2017 року № 2155-VIII «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – ЄРПН) у встановлений ПКУ термін.

Отже, при передачі орендарем (суборендарем) орендодавцю (суборендодавцю) поліпшень об’єкта оренди на дату, визначену відповідно до пункту 187.1 статті 187 розділу V ПКУ, орендар (суборендар) повинен визначити податкові зобов’язання з ПДВ, скласти податкову накладну та зареєструвати її в ЄРПН.

База оподаткування ПДВ за такою операцією визначається згідно з пунктом 188.1 статті 188 розділу V ПКУ виходячи з договірної вартості постачання поліпшень, яка не повинна бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів – виходячи із звичайної ціни).

Разом з цим, якщо операції з передачі суборендарем (Товариством) таких поліпшень суборендодавцю не відбувалися та окремі додаткові угоди на операції з передачі поліпшень не складалися, а поліпшення разом з орендованим приміщенням будуть продовжувати використовуватися суборендарем (Товариством),  то підстав для нарахування суборендарем (Товариством) в описаній ситуації (зокрема, у разі використання ним поліпшень для здійснення господарської діяльності за новим договором суборенди) податкових зобов'язань з ПДВ не виникатиме.

Щодо питання 3

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлено главою 1
розділу XIV ПКУ.

Згідно з пунктом 291.3 статті 291 глави 1 розділу XIV ПКУ фізична особа – підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному главою 1 розділу XIV ПКУ.

Відповідно до підпункту 3 пункту 291.4 статті 291 глави 1 розділу XIV ПКУ до платників єдиного податку, які відносяться до третьої групи, належать, зокрема, фізичні особи – підприємці, які не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, не обмежена, та юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми, у яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 1167 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 01 січня податкового (звітного) року.

Перелік видів діяльності, які не дають права на застосування спрощеної системи оподаткування, визначено пунктом 291.5 статті 291 глави 1 розділу XIV ПКУ, зокрема, фізичні особи – підприємці, які надають в оренду земельні ділянки, загальна площа яких перевищує 0,2 гектара, житлові приміщення та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 400 квадратних метрів, нежитлові приміщення (споруди, будівлі) та/або їх частини, загальна площа яких перевищує 900 квадратних метрів (підпункт 291.5.3 пункту 291.3 ст. 291 глави 1 розділу XIV ПКУ).

Порядок визначення доходів та їх склад для платників єдиного податку першої – третьої груп передбачено статтею 292 глави 1 розділу XIV ПКУ.

Відповідно до пункту 292.1 статті 292 глави 1 розділу XIV ПКУ доходом платника єдиного податку фізичної особи – підприємця є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 статті 292 глави 1 розділу XIV ПКУ. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, доходи у вигляді бюджетних грантів, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

Датою отримання доходу платника єдиного податку є дата надходження коштів платнику єдиного податку у грошовій (готівковій або безготівковій) формі, дата підписання платником єдиного податку акта приймання-передачі безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг) (пункт 292.6 статті 292 глави 1 розділу XIV ПКУ).

Згідно з пунктом 292.13 статті 292 глави 1 розділу XIV ПКУ дохід визначається на підставі даних обліку, який ведеться відповідно до статті 296 глави 1 розділу XIV ПКУ.

Визначення доходу здійснюється для цілей оподаткування єдиним податком та для надання права суб’єкту господарювання зареєструватися платником єдиного податку та/або перебувати на спрощеній системі оподаткування
(пункт 292.14 статті 292 глави 1 розділу XIV ПКУ).

Враховуючи викладене, оскільки юридична особа здійснила невіддільні поліпшення нерухомого майна, власником якого не є суборендодавець – фізична  особа – підприємець на третій групі спрощеної системи оподаткування, то у розумінні ПКУ у такої фізичної особи – підприємця доходу не виникає, а отже обов’язку відображення вартості поліпшення нерухомого майна у Додатку 4ДФ податкового розрахунку щодо такого суборендодавця у Товариства не виникає.

Щодо питання 4

Правові основи оподаткування податком на прибуток підприємств встановлено розділом ІІІ та підрозділом 4 розділу XX ПКУ.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 розділу ІІІ ПКУ об’єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями  Кодексу.

Різниці, які виникають при нарахуванні амортизації необоротних активів визначаються відповідно до статті 138 розділу ІІІ ПКУ.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 розділу ІІІ ПКУ фінансовий результат до оподаткування збільшується, зокрема:

на суму залишкової вартості окремого об'єкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, у разі ліквідації або продажу такого об'єкта;

на суму залишкової вартості окремого об'єкта невиробничих основних засобів та/або невиробничих нематеріальних активів, визначеної відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, у разі ліквідації або продажу такого об'єкта.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 розділу ІІІ ПКУ фінансовий результат до оподаткування зменшується, зокрема:

на суму залишкової вартості окремого об'єкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної з урахуванням положень цієї статті ПКУ, у разі ліквідації або продажу такого об'єкта;

на суму первісної вартості придбання або виготовлення окремого об'єкта невиробничих основних засобів та/або невиробничих нематеріальних активів та витрат на їх ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення, у тому числі віднесених до витрат відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, у разі продажу такого об'єкта невиробничих основних засобів та/або нематеріальних активів, але не більше суми доходу (виручки), отриманої від такого продажу.

Порядок розрахунку амортизації основних засобів або нематеріальних активів для визначення об'єкта оподаткування встановлено пунктом 138.3 статті 138 розділу ІІІ ПКУ.

Відповідно до підпункту 138.3.1 пункту 138.3 статті 138 розділу ІІІ ПКУ розрахунок амортизації основних засобів та нематеріальних активів здійснюється відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням обмежень, встановлених підпунктом 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 розділу I ПКУ, підпунктами 138.3.2 – 138.3.4 пункту 138.3 статті 138 розділу ІІІ ПКУ. При такому розрахунку застосовуються методи нарахування амортизації, передбачені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Для розрахунку амортизації відповідно до положень цього пункту визначається вартість основних засобів та нематеріальних активів без урахування їх переоцінки (уцінки, дооцінки), проведеної відповідно до положень бухгалтерського обліку.

Згідно з підпунктом 138.3.2 пункту 138.3 статті 138 розділу ІІІ ПКУ не підлягають амортизації та проводяться за рахунок відповідних джерел, зокрема:

витрати на придбання / самостійне виготовлення невиробничих основних засобів, невиробничих нематеріальних активів;

витрати на ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів, невиробничих нематеріальних активів.

Терміни «невиробничі основні засоби», «невиробничі нематеріальні активи» означають відповідно основні засоби, нематеріальні активи, не призначені для використання в господарській діяльності платника податку.

Отже, у разі безоплатної передачі платником податку на прибуток основних засобів, призначених для використання у господарській діяльності, такий платник збільшує фінансовий результат до оподаткування на суму залишкової вартості окремого об'єкта основних засобів, визначеної відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, яку відображає у рядку 1.1.2 Додатку PI до рядка 03 PI Декларації та зменшує фінансовий результат до оподаткування на суму залишкової вартості окремого об'єкта основних засобів, визначеної з урахуванням положень статті 138 розділу ІІІ ПКУ, яку відображає у рядку 1.2.2 Додатку PI до рядка 03 PI Декларації.

Якщо основні засоби належать до невиробничих, то у разі безоплатної передачі таких основних засобів, платник податку на прибуток збільшує фінансовий результат до оподаткування на суму залишкової вартості окремого об'єкта невиробничих основних засобів, визначеної відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, яку відображає у рядку 1.1.3 Додатку PI до рядка 03 PI Декларації. При цьому різниця, щодо зменшення фінансового результату до оподаткування на суму первісної вартості придбання або виготовлення окремого об'єкта невиробничих основних засобів, але не більше суми доходу (виручки), отриманої від такого продажу відповідного об’єкта невиробничих основних засобів, дорівнюватиме нулю.

Крім того повідомляємо, що відповідно до підпункту 140.5.10 пункту 140.5 статті 140 розділу ІІІ ПКУ фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується, зокрема, на суму перерахованої безповоротної фінансової допомоги (безоплатно наданих товарів, робіт, послуг) особам, що не є платниками податку (крім фізичних осіб, які є платниками податку на доходи фізичних осіб), платникам податку, які є пов'язаними особами (у разі якщо отримувачем фінансової допомоги (безоплатно наданих товарів, робіт, послуг) задекларовано від'ємне значення об'єкта оподаткування за податковий (звітний) рік, що передує року, в якому отримано таку безповоротну фінансову допомогу (безоплатно надані товари, роботи, послуги), за умови що така допомога була врахована у складі витрат при визначенні фінансового результату до оподаткування), та платникам податку, які оподатковуються за ставкою 0 відсотків відповідно до пункту 44 підрозділу 4 розділу XX ПКУ, крім безповоротної фінансової допомоги (безоплатно наданих товарів, робіт, послуг), перерахованої неприбутковим організаціям, внесеним до Реєстру неприбуткових установ та організацій на дату такого перерахування коштів, передачі товарів, робіт, послуг, для яких застосовується положення підпункту 140.5.9 пункту 140.5 статті 140 розділу ІІІ ПКУ.

Отже, у разі безоплатної передачі платником податку на прибуток основних засобів фізичним особам – підприємцям, які знаходяться на третій групі спрощеної системи оподаткування, фінансовий результат до оподаткування підлягає збільшенню на суму безоплатно переданих основних засобів відповідно до підпункту 140.5.10 пункту 140.5 статті 140 розділу ІІІ ПКУ.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 глави 3 роздiлу II ПКУ).