Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ГУ ДПС У МИКОЛАЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 25.04.2025 р. № 2289/ІПК/14-29-24-01-03

                                   Індивідуальна податкова консультація

 

 

Головне управління ДПС у Миколаївській області, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року  № 2755-VI із змінами та доповненнями (далі – Кодекс), розглянуло звернення  щодо визначення статусу податкового резидента України та в межах компетенції повідомляє.

Платник податків у своєму зверненні зазначила про те, що є громадянкою України.

Разом з тим платник податків у травні 2022 року отримала робочу візу, а в січні 2023 року отримала статус постійного резидента Канади. До 2023 року включно подавала податкові декларації та звіти по контрольованих іноземних компаніях (КІК) в Україні.

       Таким чином, платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

       1. Чи може вважатися, що платник втратив статус податкового резидента України відповідно до положень Податкового кодексу України?

       2. Чи залишається у платника обов’язок подавати податкову декларацію в Україні та сплачувати податки з іноземних доходів після 2023 року?

      3. Чи потрібно офіційно оформлювати відмову від податкового резидентства України, і яка процедура цього процесу?

      4. Чи може довідка про податкову резидентність Канади ( Карта постійного жителя Канади) бути достатньою підставою для припинення статус податкового резидента України ?

      5. Чи впливає факт подання декларації та звітів по КІК до 2023 року включно  на визначення статусу резидентства на майбутні періоди ?

       Щодо питання 1,2,3,4.

        Пунктом 19¹.1 ст. 19¹ Кодексу визначено функції контролюючих органів, зокрема, контролюючі органи здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків та зборів, установлених Кодексом, а також надають індивідуальні податкові консультації.

      Визначення резидентського статусу фізичної особи є визначальним для з’ясування порядку оподаткування доходів такої особи згідно з нормами Кодексу.

         Поняття резидент визначено   підпунктом «в»  підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Кодексу.

         Відповідно до підпункту «в»  підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Кодексу  фізична особа – резидент – фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

       Водночас місцем проживання фізичної особи згідно до статті  29 Цивільного кодексу України є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. При цьому, фізична особа може мати кілька місць проживання.

        У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв’язки (центр життєвих інтересів) в Україні. У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від’їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

При цьому, відповідно до підпунктом 34.1.1 пункту 34.1 статті 34 Кодексу чітко встановлено, що податковим періодом є, зокрема календарний рік.

 Також, достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім’ї або її реєстрації як суб’єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення «в»  підпункту 14.1.213 пункту 14.1 статті 14 Кодексу, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Поряд з цим, фізичні особи, які не є резидентами України - згідно з підпунктом «в»   підпункту 14.1.122  пункту 14.1 статті 14 Кодексу, вважаються нерезидентами.

Отже, з метою оподаткування для визначення статусу резидента України платнику податку - фізичній особі слід керуватися положеннями підпункту «в»   підпункту 14.1.213   пункту 14.1 статті 14 Кодексу.

При цьому, Кодекс не містить норм щодо необхідності одержання будь-яких документів від контролюючих органів, що підтверджують статус резидента України, крім випадків коли платник податків отримує доходи за межами України та підпадає під дію міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування.

         Також, положеннями Кодексу не встановлено обов'язку надання фізичною особою інформації до контролюючих органів щодо набуття статусу податкового резидента іншої країни.

         Порядок оподаткування доходів фізичних осіб врегульовано розділом ІV Кодексу, згідно з підпунктом 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 якого платником податку є фізична особа – резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

         Підпунктом 163.1.3 пункту 163.1 статті 163 Кодексу передбачено, що об’єктом оподаткування резидента є іноземні доходи – доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

         Оподаткування іноземних доходів встановлено пунктом 170.11 статті 170 Кодексу.

         У разі якщо джерело виплат будь-яких оподатковуваних доходів є іноземним, сума такого доходу включається до загального річного оподатковуваного доходу платника податку - отримувача, який зобов'язаний подати річну податкову декларацію, та оподатковується за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 Кодексу (18 відсотків) (підпункт 170.11.1 пункту 170.11 статті 170 Кодексу).

         Відповідно до підпункту 170.11.2 пункту 170.11 статті 170 Кодексу у разі якщо згідно з нормами міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, платник податку може зменшити суму річного податкового зобов'язання на суму податків, сплачених за кордоном, він визначає суму такого зменшення за зазначеними підставами у річній податковій декларації.

         Згідно зі статтею 3 Кодексу, якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Наразі українсько-канадські податкові відносини грунтуються на підставі Конвенції між Україною і Канадою про уникнення подвійного          оподаткування та попередження ухилень від сплати   податків стосовно доходів і майна  (Конвенцію ратифіковано Законом №339/96-ВР від 12.07.96) (далі Конвенція).

Ця Конвенція застосовується до осіб, які є резидентами однієї або обох Договірних Держав. Критерії щодо визначення резиденції осіб, на яких поширюються положення Конвенції, встановлено статтею 4 «Резиденція».

     1. В  цілях цієї Конвенції термін "резидент однієї Договірної Держави" означає:

     (а) будь-яку   особу,  яка  за  законодавством  цієї  Держави підлягає  оподаткуванню  в  ній  на  підставі   постійного   місця проживання,   постійного   місця   перебування,   місцезнаходження керівного  органу,  місця  реєстрації  або   іншого   аналогічного критерію;  але цей термін не включає будь-яку особу,  яка підлягає оподаткуванню в цій Державі,  тільки на підставі одержання доходів з джерел у цій Державі;

     (b) Уряд  цієї  Держави  або   її   політико-адміністративний підрозділ,  або  місцевий  орган влади,  або будь-який орган,  або посередницьку організацію будь-якого такого Уряду,  підрозділу або органу влади.

     2. Якщо відповідно до  положень  пункту  1  фізична  особа  є резидентом  обох  Договірних Держав,  її статус визначається таким чином:

     (а) вона  вважається резидентом тільки тієї Держави,  де вона має у своєму розпорядженні постійне житло.  Якщо вона має у своєму розпорядженні  постійне  житло  в  обох Державах,  вона вважається резидентом тільки тієї  Держави,  в  якій  вона  має  більш  тісні особисті й економічні зв'язки (центр життєвих інтересів);

     (b) якщо Держава,  в якій вона має центр життєвих  інтересів, не  може  бути  визначена  або коли вона не має постійного житла у своєму розпорядженні в жодній з Держав, вона вважається резидентом тільки тієї Держави, де вона звичайно проживає;

     (c) якщо вона звичайно проживає в обох Державах або коли вона звичайно  не  проживає в жодній з них,  вона вважається резидентом тільки тієї Держави, громадянином якої вона є;

     (d) якщо  вона  є громадянином обох Держав або якщо вона не є громадянином жодної з них,  компетентні органи  Договірних  Держав вирішують питання за взаємною згодою.

     3. У разі,  коли відповідно до положень пункту 1  компанія  є резидентом  обох  Договірних Держав,  її статус визначається таким чином:

     (а) вона   вважається   резидентом   тільки   тієї   Держави, національною особою якої вона є;

     (b) якщо  вона  не є національною особою ні однієї, ні другої Держави,  вона вважається резидентом тільки тієї Держави,  в  якій міститься її фактичний керівний орган.

     4. У разі,  коли відповідно до положень пункту 1 особа, що не є  фізичною  особою  або  компанією,  є резидентом обох Договірних Держав,  компетентні органи Договірних Держав за  взаємною  згодою намагаються  вирішити  це питання і визначають спосіб застосування Конвенції до такої особи.  При відсутності такої згоди така  особа не  буде  вважатися  резидентом жодної з Договірних Держав з метою користування перевагами цієї Конвенції.

Процедура взаємного узгодження визначена статтею 25 (Процедура взаємного узгодження) Конвенції. Так, зокрема, відповідно до пункту 1 статті 25 Конвенції «якщо особа вважає,  що  дії  однієї  або  обох  Договірних
Держав призводять або призведуть до її оподаткування не відповідно
до положень  цієї  Конвенції,  вона  може,  незважаючи  на  засоби
захисту,   передбачені  національним  законодавством  цих  Держав,
подати письмову заяву з  обґрунтуванням  мотивів  вимоги  провести
ревізію  такого  оподаткування  до компетентних органів Договірної
Держави, резидентом якої вона є, або, якщо її випадок підпадає під
дію  пункту  1  статті 24,  тієї Договірної Держави,  національною
особою якої вона є».

В Україні порядок проведення процедури взаємного узгодження встановлений статтею 108¹ Кодексу. 

Щодо питання 5

Факт подання декларацій та звітів по КІК до 2023 року не впливає на визначення вашого статусу резидента в майбутніх періодах. Відповідно до статті 163 Кодексу, об'єктом оподаткування резидента є загальний річний оподатковуваний дохід. Це означає, що кожен податковий рік розглядається як окремий період для визначення податкових зобов'язань та статусу резидента. Таким чином, факт подання декларацій та звітів по контрольованих іноземних компаніях (КІК) до 2023 року включно не має прямого впливу на визначення вашого статусу резидента в майбутніх періодах, починаючи з 2024 року.

Подання звітів по КІК свідчить про те, що в минулі періоди ви могли вважатися резидентом України, оскільки обов'язок подання таких звітів покладається на резидентів. Однак, це не означає, що ваш статус автоматично зберігається в майбутньому. Для визначення статусу резидента в кожному податковому році необхідно аналізувати фактичні обставини, зокрема: Місце вашого постійного проживання;  Центр ваших життєвих інтересів (економічні, соціальні, особисті зв'язки); Кількість днів вашого перебування в Україні.

Факт подання декларацій та звітів по КІК до 2023 року є лише одним з факторів, який може свідчити про ваш статус резидента в минулому. Факт подання декларацій у минулому не визначає статус на майбутнє. Податкова служба розглядає кожен звітний період окремо.

        Згідно з пунктом 52.2 статті 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.