Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 27.05.2025 р. № 2914/ІПК/99-00-21-02-02 ІПК

Індивідуальна податкова консультація

 

 

Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення ТОВ «» (далі – ТОВ) щодо відображення в обліку орендних операцій та, керуючись
ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), в межах компетенції повідомляє.

Як зазначено у зверненні, ТОВ веде бухгалтерський облік та складає фінансову звітність відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку. ТОВ є власником нерухомого і рухомого  майна та земельної ділянки, на якій розташовується таке майно.

Підприємство планує передати майно та землю в користування третій непов’язаній юридичній особі – резиденту України на умовах договору оренди майна та договору оренди земельної ділянки.

Майно для цілей договору оренди майна включатиме комплекс будівель (цех, господарська, технологічна споруда, вагова тощо) та обладнання, яке розташоване в даних будівлях.

Договорами оренди не передбачено переходу права власності на майно та земельну ділянку після закінчення строку оренди та орендар не буде придбавати об’єкти оренди за ціною, що буде нижчою за справедливу вартість на дату придбання.

ТОВ обліковує майно за первісною вартістю, окремо ведеться облік нарахованої амортизації. Строк амортизації будівель – 20 років.

ТОВ на кінець звітного 2024 року переглянуло строк корисного використання (експлуатації) основних засобів, що надаватимуться в оренду, в сторону збільшення у зв’язку зі зміною очікуваних економічних вигод від їх використання.

Майно та земельна ділянка, що передаються в оренду, не є унікальними. ТОВ не створювало і не модернізувало їх на замовлення орендаря і, фактично, інші підприємства також потенційно можуть орендувати та використовувати ці активи.    

ТОВ просить надати індивідуальну податкову консультацію в якій підтвердити позицію, що для цілей оподаткування податком на прибуток для кваліфікації оренди необоротних активів як операційної або як фінансової повинні застосовуватись ознаки, визначені в Національному положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 14 «Оренда», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.07.2000 № 181 (далі – НП(С)БО14) (зі змінами) та не можуть застосовуватись ознаки (умови), визначені у п.п. 14.1.97 п. 14.1 ст. 14 Кодексу чи інших нормативно-правових актах. При цьому Кодекс не передбачає виникнення різниць, якщо юридична особа повинна обліковувати операцію як оперативна оренда відповідно до вимог НП(С)БО14, навіть якщо така операція кваліфікується як фінансова оренда відповідно до п.п. 14.1.97 п. 14.1 ст. 14 Кодексу чи інших нормативно-правових актів.

 

Кодекс регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (п. 1.1 ст. 1 Кодексу).

Відповідно до п.п. 14.1.97 п. 14.1 ст. 14 Кодексу лізингова операція (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) – передача основних засобів у володіння та користування фізичним та/або юридичним особам (лізингоодержувачам) за плату та на визначений строк.

Лізингові операції здійснюються у вигляді оперативного лізингу (оренди), фінансового лізингу, операцій із зворотного лізингу.

Лізингові операції поділяються на:

а) оперативний лізинг (оренда) - операція юридичної чи фізичної особи (лізингодавця/орендодавця), за якою лізингодавець/орендодавець передає іншій особі (лізингоодержувачу/орендарю) основні засоби, придбані або виготовлені лізингодавцем/орендодавцем, на умовах інших, ніж ті, що передбачаються фінансовим лізингом;

б) фінансовий лізинг - господарська операція юридичної особи (лізингодавця), за якою лізингодавець передає лізингоодержувачу майно, яке є основним засобом і придбане або виготовлене лізингодавцем, а також усі ризики та винагороди, пов’язані з правом володіння та користування об’єктом фінансового лізингу.

Терміни "фінансовий лізинг" та "фінансова оренда" для цілей цього Кодексу є тотожними.

Лізинг вважається фінансовим за наявності хоча б однієї з таких умов:

об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менш як 75 відсотків його первісної вартості, а лізингоодержувач зобов’язаний на підставі лізингового договору та протягом строку його дії придбати об’єкт лізингу з подальшим переходом права власності від лізингодавця до лізингоодержувача за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;

балансова (залишкова) вартість об'єкта лізингу на момент закінчення дії лізингового договору, передбаченого таким договором, становить не більш як 25 відсотків первісної вартості ціни такого об'єкта лізингу, що діє на початок строку дії лізингового договору;

сума лізингових платежів, зазначених у договорі лізингу на момент укладення такого договору, дорівнює первісній вартості об’єкта лізингу або перевищує її;

майно, що передається у лізинг, виготовлене за замовленням лізингоодержувача та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоодержувача, виходячи з його технологічних та якісних характеристик.

Під терміном «строк фінансового лізингу» слід розуміти передбачений лізинговим договором строк, який розпочинається з дати передання ризиків, пов'язаних із зберіганням або використанням майна, чи права на отримання будь-яких вигод чи винагород, пов'язаних з його використанням, або будь-яких інших прав, що слідують з прав на володіння, користування або розпоряджання таким майном, лізингоодержувачу та закінчується строком закінчення дії лізингового договору, включаючи будь-який період, протягом якого лізингоодержувач має право прийняти одноосібне рішення про продовження строку лізингу згідно з умовами договору.

Незалежно від того, регулюється господарська операція нормами цього підпункту чи ні, сторони договору мають право під час укладення договору (правочину) визначити таку операцію як оперативний лізинг без права подальшої зміни статусу такої операції до закінчення дії відповідного договору.

Отже, якщо договір лізингу (оренди) за своїми умовами належить до фінансового лізингу, але суб’єкти господарювання під час укладання договору лізингу (оренди) визначили його як оперативний лізинг, то такий лізинг (оренда) відповідно до п.п. 14.1.97 п. 14.1 ст. 14 Кодексу буде вважатись оперативним без права зміни статусу такої операції до закінчення дії відповідного договору.

Для цілей податкового обліку операції з лізингу (оренди) платники податку на прибуток – резиденти визнають згідно ст. 14.1.97 п. 14.1 ст. 14 Кодексу.

 Що стосується НП(С)БО14, то це положення визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про оренду необоротних активів та її розкриття у фінансовій звітності.

 Об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств відповідно до
п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями цього Кодексу.

При цьому, якщо операція між резидентами за договором оренди підпадає згідно з положеннями Кодексу під операцію оперативного лізингу, то різниці для коригування фінансового результату до оподаткування у підприємства – платника податку на прибуток (орендодавця) не виникають.

Такі операції відображаються згідно з правилами бухгалтерського обліку при формуванні фінансового результату до оподаткування.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (абзац перший частини другої ст. 6 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами)).

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).