Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ГУ ДФС У ЗАПОРIЗЬКIЙ ОБЛАСТI

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 13.04.2018 р. № 1548/ІПК/08-01-13-02-10

Головне управління ДФС у Запорізькій області, керуючись ст.52 Податкового кодексу України (далі-Кодекс), розглянуло лист ... від......№.... (вх. .. від....№....) щодо нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) на заробітну плату засуджених до позбавлення волі, та в межах компетенції повідомляє наступне.

Відповідно до ст.118 Кримінально-виконавчого кодексу України, з урахуванням змін, внесених Законом України від 07.09.2016 №1492-VІІІ (далі - КВК) засуджені до позбавлення волі мають право працювати та залучаються до суспільно корисної праці у місцях і на роботах, визначених адміністрацією колонії, з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров'я і спеціальність. Засуджені залучаються до оплачуваної праці, як правило, на підприємствах, у майстернях колоній, а також на державних або інших форм власності підприємствах за строковим трудовим договором, що укладається між засудженим і виправною колонією (слідчим ізолятором), за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.

Праця засуджених до позбавлення волі регулюється законодавством про працю з особливостями, визначеними КВК.

Засуджені до позбавлення волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню (п.1 ст. 122 КВК).

Згідно з частиною першою ст.2 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464) дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Пунктом 1 частини першої ст.4 Закону № 2464 встановлено що платниками єдиного внеску, зокрема, є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.

Базою нарахування єдиного внеску для зазначених платників є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (абзац перший п.1 частини першої ст.7 Закону №2464).

Згідно з частиною 5 ст.8 Закону №2464, єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Основне місце роботи - це місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, де знаходиться (оформлена) його трудова книжка, до якої вноситься відповідний запис про роботу (п.12 частини першої ст.1 Закону № 2464).

Питання державного і договірного регулювання оплати праці визначаються, зокрема, Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП), статтею 97 якого встановлено, що оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці.
Мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці (ст. 95 КЗпП).

Отже, заробітна плата засуджених до позбавлення волі осіб, залучених до оплачуваної праці за строковим трудовим договором, в тому числі за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці, є базою нарахування єдиного внеску за ставкою 22 відсотки.

При цьому, якщо заробітна плата, нарахована засудженим до позбавлення волі особам за основним місцем роботи (у визначенні Закону № 2464) не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

При нарахуванні заробітної плати (доходів) засудженим до позбавлення волі особам з джерел не за основним місцем роботи, базою нарахування єдиного внеску є фактично нарахована заробітна плата незалежно від її розміру.

Відповідно до п.52.2 ст.52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.