Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ГУ ДФС В ОДЕСЬКIЙ ОБЛАСТI

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 20.04.2018 р. № 1800/ІПК/15-32-13-01-10

Щодо здійснення державного нагляду за дотриманням законодавства про працю Державною фіскальною службою та застосування норм п. 177.8 ст.177 ПКУ тап.178.5 ст.178 ПКУ

Головне управління ДФС в Одеській області керуючись ст.52 Податкового кодексу України від 02.12.2010 N 2755-VІ із змінами та доповненнями (далі - ПКУ), розглянуло звернення фізичної особи -підприємця про надання індивідуальної податкової консультації з питання здійснення державного нагляду за дотриманням законодавства про працю Державною фіскальною службою та її територіальними органами, та застосування норм п. 177.8 ст.177 ПКУ та п. 178.5 ст.178 ПКУ, і повідомляє наступне.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України від 16.01.2003 №436-ІV, із змінами і доповненнями, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до п. 177.8 ст.177 ПКУ під час нарахування (виплати) фізичній особі - підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, суб'єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Згідно з п. 178.5 ст.178 ПКУ під час виплати суб'єктами господарювання -податковими агентами, фізичним особам, які провадять незалежну професійну діяльність, доходів, безпосередньо пов'язаних з такою діяльністю, податок на доходи у джерела виплати не утримується в разі надання такою фізичною особою копії довідки про взяття її на податковий облік як фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, відносини за яким встановлено трудовими відносинами, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до пунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Підпунктом 14.1.195 п.14.1 ст.14 ПКУ визначено, що працівник - фізична особа, яка безпосередньо власного працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пп. 14.1.222 п.14.1 ст.14 ПКУ роботодавець - юридична особа    (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її
представництво) або самозайнята особа, яка використовує найману працю фізичних осіб на підставі укладених трудових договорів (контрактів) та несе обов’язки із сплати їм заробітної плати, а також нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов'язки, передбачені законами.

Для цілей розділу IV ПКУ до роботодавця прирівнюються юридична особа    (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ чи її
представництво), постійне представництво нерезидента або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) дохід за виконання роботи та/або надання послуги згідно із цивільно-правовим договором у разі, якщо буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими.

Відповідно до чинного законодавства виконання робіт, надання послуг фізичною особою може здійснюватися, як на підставі трудового, так і цивільно-правового договору.

Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 року, зі змінами та доповненнями (далі - КЗпП), регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини, а інші відносини регулюється - Цивільним кодексом України від 16.01.2003 року №435-IV, із змінами та доповненнями (далі - ЦКУ). Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 ЦКУ.

Відповідно до статті 21 КЗпП трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

В окремих випадках робота може виконуватися не за трудовим договором, а на іншій юридичній підставі. Зокрема, можливе виконання роботи за договорами цивільно-правового характеру.

Виходячи зі змісту норм статті 626 ЦКУ, цивільно-правовим договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторонами трудового договору є працівник і роботодавець (власник або уповноважений ним орган), а цивільно-правового - замовник і виконавець.

Виконавець, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, самостійно організовує свою роботу (якщо іншого не передбачено цивільно-правовим договором) і виконує її на власний ризик.

Питання використання матеріалів та інструментів, необхідних для надання послуг або виконання робіт, визначається умовами цивільно-правового договору. Законодавство про працю на такі відносини не поширюється.

Цивільно-правовий договір (договір підряду, доручення тощо) - це угода між громадянином і підприємством або підприємцем, предметом якої є виконання фізичною особою певної роботи, спрямованої на досягнення конкретного результату.

Згідно зі ст. 6 ЦКУ сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно п.75.1. ст. 75 ПКУ контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Посадові особи контролюючих органів зобов’язані дотримуватись Конституції України та діяти виключно у відповідності з Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Відповідно до п. 80.6. ст. 80 ПКУ під час проведення фактичної перевірки в частині дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), в тому числі тим, яким установлено випробування, перевіряється наявність належного оформлення трудових відносин, з'ясовуються питання щодо ведення обліку роботи, виконаної працівником, обліку витрат на оплату праці, відомості про оплату праці працівника. Для з'ясування факту належного оформлення трудових відносин з працівником, який здійснює трудову діяльність, можуть використовуватися документи, що посвідчують особу, або інші документи, які дають змогу її ідентифікувати (посадове посвідчення, посвідчення водія, санітарна книжка тощо).

Результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) відповідно ст. 86 ПКУ оформлюються у формі акту або довідки.

Матеріали, які є підставами для висновків під час проведення перевірок визначені ст.83 ПКУ. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Контролюючі органи, згідно з пп. 20.1.19. п. 20.1 ст. 20 ПКУ, мають право застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідно до пп. 20.1.30. п. 20.1 ст. 20 ПКУ контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Згідно з п. 52.2 ст. 52 ПКУ індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.