Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 07.05.2018 р. № 2038/Н/99-99-13-02-03-14/ІПК

Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), розглянула Ваше звернення .........щодо практичного застосування норм чинного законодавства і в межах компетенції повідомляє.

Правові засади організації діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні регулюються Законом України від 05 липня 2012 року № 5076 «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076), ст. 1 якого визначено, що адвокатською діяльністю визнається незалежна професійна діяльність адвоката із здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Пунктом 3 ст. 4 Закону № 5076 встановлено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об’єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Кодексу незалежна професійна діяльність - це діяльність адвокатів, за умови, що такий адвокат не є працівником в межах такої незалежної професійної діяльності.

Пунктом 12 частини першої ст. 1 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464) передбачено, що основне місце роботи - це місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, де знаходиться (оформлена) його трудова книжка, до якої вноситься відповідний запис про роботу.

Разом з тим, частиною другою ст. 21 Кодексу законів про працю працівнику надано право реалізувати свої здібності до праці шляхом укладення трудового договору на одному чи водночас на кількох підприємствах, установах, закладах. Це дає змогу працівникам, крім основного трудового договору, укладати трудові договори про роботу за сумісництвом.

Згідно зі ст. 19 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108) працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.

Відповідно до п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, які використовують найману працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.

Базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону № 108, та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464).

Крім того, згідно з п. 5 частини першої ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зокрема і адвокатську діяльність.

Базою нарахування єдиного внеску для осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 частини першої ст. 7 Закону № 2464 у редакції Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»).

З 01 січня 2018 року Законом України від 03.10.2017 р. № 2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» у п. 2 частини першої ст. 7 Закону № 2464 для бази нарахування єдиного внеску змінено звітний період (рік на квартал).

Єдиний внесок для платників, зазначених у ст. 4 Закону № 2464, встановлюється у розмірі 22 відс. визначеної ст. 7 Закону № 2464 бази нарахування єдиного внеску (частина п'ята ст. 8 Закону № 2464).

Платники єдиного внеску зобов'язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (п. 1 частини другої ст. 6 Закону № 2464).

Отже, для платників єдиного внеску - роботодавців (підприємств), що використовують найману працю фізичних осіб на умовах трудового договору (за основним місцем роботи та за сумісництвом), базою нарахування єдиного внеску є сума нарахованої кожній застрахованій особі (працівнику) заробітної плати.

Водночас платники єдиного внеску визначені у п. 5 частини першої ст. 4 Закону № 2464, які не отримує дохід від такої діяльності зобов’язана визначити базу нарахування єдиного внеску незважаючи на те, що така особа перебуває у трудових відносинах з роботодавцем. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (у 2017 році - 704 грн., у 2018 році - 819,06 грн.).

Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.