Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 18.05.2018 р. № 2223/6/99-99-12-02-03-15/ІПК

Про плату за землю

Державна фіскальна служба України на запит Господарства щодо земельної ділянки, яка у порядку визначеному законодавством надана Господарству як громадянину на умовах договору оренди для ведення фермерського господарства (далі - Договір) та внесена засновником до майна Господарства, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), повідомляє.

Щодо наявності у Господарства податкових зобов’язань з плати за землю за орендовану засновником земельну ділянку Земельним кодексом України визначено, що суб’єктами права власності на землі державної та комунальної власності є Держава (органи державної влади) та територіальні громади (органи місцевого самоврядування).

Договірні відносини, пов’язані з орендою земель всіх форм власності, регулюються Земельним та Цивільним кодексами України, Законом України «Про оренду землі», іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також Договором.

Оскільки між засновником Господарства та уповноваженою особою органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, укладено Договір, то платником орендної плати є засновник Господарства (ст. 288 Кодексу). При цьому, у Господарства не виникає обов’язок з подання податкової декларація з плати за землю за таку земельну ділянку.

Щодо включення господарських операцій з виробництва та подальшої реалізації сільськогосподарської продукції на земельній ділянці

Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податку на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень Кодексу.

Для платників податку на прибуток, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об’єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень Кодексу.

Облік доходів підприємства здійснюється відповідно вимог Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290, формування витрат - відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» (далі - Положення), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318.

Пунктом 6 Положення передбачено, що витрати звітного періоду визнаються або зменшенням активів, або збільшенням зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон), п. 6 розділу III Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 №73), одним з основних принципів ведення бухгалтерського обліку та формування фінансової звітності є принцип нарахування та відповідності доходів і витрат, який полягає в тому, що для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.

При цьому зазначаємо, що відповідно до частини другої ст. 6 Закону регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється Міністерством фінансів України, яке затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, жому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).