Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ГУ ДФС У М.КИЄВI

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 07.06.2018 р. № 2521/ІПК/26-15-12-03-11

Головне управління ДФС у м. Києві розглянуло лист щодо відображення в бухгалтерському обліку однорідних (подібних) товарів та складання первинних документів, та керуючись статтею 52 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ, із змінами і доповненнями (далі - ПКУ), в межах своїх повноважень повідомляє наступне.
Відповідно до п.п.14.1.80 п. 14.1 ст. 14 ПКУ ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки.
При цьому під ідентичними розуміються товари, що мають однакові ознаки з оцінюваними товарами, у тому числі такі, як: фізичні характеристики; якість та репутація на ринку; країна виробництва (походження); виробник.
Згідно з п.п. 14.1.131 п. 14.1 ст. 14 ПКУ однорідні (подібні) товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що не є ідентичними, але мають схожі характеристики і складаються із схожих компонентів, у результаті чого виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними.
Для визначення товарів однорідними (подібними) враховуються такі ознаки: якість та ділова репутація на ринку; наявність торговельної марки; країна виробництва (походження); виробник; рік виробництва; новий чи вживаний; термін придатності.
Згідно з 44.1 ст. 44 ПКУ для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (п. 44.2 ст. 44 ПКУ).
Статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтвердження її здійснення.
У зв’язку з чим номенклатура товарів чи послуг повинна відповідати формулюванню у первинних документах, якими супроводжується постачання товарів або надання послуг.
Слід зазначити, що питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві перебувають у компетенції керівника (власника) підприємств у відповідності з чинним законодавством та установчими документами (п. 2 ст. 8 Закону № 996).
Вимогами п. 7 Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 № 246, який зареєстрований в Міністерстві юстиції 02 листопада 1999 року за №751/4044 (далі - Стандарт 9), встановлено, що одиницею бухгалтерського обліку запасів є їх найменування або однорідна група (вид).
Відповідно до п. 16 Стандарту 9 при відпуску запасів у виробництво, з виробництва, продаж та іншому вибутті оцінка їх здійснюється за одним з таких методів: ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів; середньозваженої собівартості; собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО); нормативних затрат; ціни продажу.
Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів.
Підприємство самостійно на основі національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів з бухгалтерського обліку визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства, а також зміни до неї.
Так, розпорядчий документ про облікову політику підприємства визначає, зокрема, методи оцінки вибуття запасів, періодичність визначення середньозваженої собівартості одиниці запасів, порядок обліку і розподілу транспортно-заготівельних витрат, ведення окремого субрахунку обліку транспортно-заготівельних витрат та інше (пункт 2.1 Методичних рекомендацій щодо облікової політики підприємства, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 27 червня 2013 року № 635).
У зв’язку з цим можливість об’єднання в однорідні групи товарів з різними найменуваннями, які підпадають під визначення ідентичних або однорідних, знаходиться в компетенції підприємства та повинно бути визначено відповідним наказом про його облікову політику.
При цьому слід врахувати, що таку однорідність можна створювати, якщо зміна назви товару не призведе до зміни коду УКТ ЗЕД.
Одночасно слід зазначити, що порушене у листі питання (а саме: щодо правомірності відображення в бухгалтерському обліку товарів, які мають ознаки однорідних та ідентичних, мають однаковий код УКТ ЗЕД, але найменування яких відрізняється; внутрішні акти, що встановлюють вимоги до оприбуткування товару; правомірність включення зазначених товарів до складу витрат) за своїм змістом не належить до компетенції органів державної фіскальної служби.
Що стосується порядку формування податкового кредиту з ПДВ слід зазначити наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регламентуються нормами ПКУ (п. 1.1 ст. 1 ПКУ).
Правила формування податкового кредиту встановлено статтею 198 ПКУ.
Згідно з підпунктом «а» п. 198.1 ст. 198 ПКУ до складу податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення платником податку операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПКУ датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг.
Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього ПКУ, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);
ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 ст. 198 ПКУ визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 ПКУ.
Таким чином, суми ПДВ, нараховані (сплачені) платником податку включаються до складу податкового кредиту за умови наявності відповідного документального підтвердження (податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних, зареєстровані в ЄРПН, інші документи, передбачені п. 201.11 ст. 201 ПКУ).
Статтею 1 Закону № 996 визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарські операції.
Відповідно до частини 1 ст. 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.
Одночасно первинні документи повинні відповідати умовам договору, у межах якого здійснюється господарська операція.
Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розд. V та підрозд. 2 розд. XX ПКУ.
Правила складання податкової накладної (у тому числі заповнення її обов'язкових реквізитів) регулюються ст. 201 розд. V ПКУ та регламентуються Порядком заповнення податкової накладної, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2015 № 1307, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26.01.2016 за № 137/28267 (зі змінами, внесеними наказом Міністерства фінансів України від 23.02.2017 № 276) (далі - Порядок № 1307).
Перелік обов’язкових реквізитів, які зазначаються у податковій накладній, визначено у підпунктах «а» - «і» п. 201.1 ст. 201 розд. У ПКУ, зокрема такими реквізитами є:
опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг (реквізит має відповідати формулюванню у первинних документах, якими супроводжується постачання таких товарів/послуг);
код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг (далі - ДКПП); платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з ДКПП неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду.
Таким чином, реквізит «Номенклатура товарів/послуг продавця», який віднесено до складу обов’язкових, має відповідати формулюванню у первинних документах та не повинен містити інших даних.
Крім цього, слід зазначити, що ст. 36 ПКУ встановлено, що платники податку зобов’язані самостійно декларувати свої податкові зобов’язання та визначати відповідність проведення ними операцій.
Оцінка правомірності відображення в податковому обліку господарських операцій може бути здійснена лише в межах податкової перевірки у відповідності до вимог ПКУ.
Згідно з п. 52.2 ст. 52 ПКУ індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.