Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 14.06.2018 р. № 2631/6/99-99-15-02-02-15/ІПК

Державна фіскальна служба України розглянула лист щодо питань оподаткування податком на прибуток представництв нерезидента, що здійснює господарську діяльність на території України та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), повідомляє
Відповідно п.п. 133.2.2 п. 133.2 ст. 133 Кодексу постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи із джерелом походження з України або виконують агентські (представницькі) та інші функції стосовно таких нерезидентів чи їх засновників, є платниками податку на прибуток підприємств.
Підпунктом 141.4.7 п. 141.7 ст. 147 Кодексу визначено, суми прибутків нерезидентів, які провадять свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються в загальному порядку. При цьому таке постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який провадить свою діяльність незалежно від такого нерезидента.
Порядок формування об’єкту оподаткування визначено у ст. 134 Кодексу.
Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень Кодексу.
Коригування на суми податкових різниць в обов’язковому порядку здійснюється тими платниками, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку, за останній річний звітний (податковий) період перевищує 20 мільйонів гривень.
Згідно з п. 44.1 ст. 44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних, документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Пунктом 44.2 ст. 44 Кодексу передбачено, що для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Статтею 9 Закону № 996 визначені основні реквізити, які повинні мати первинні та зведені облікові документи, а саме: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Відповідно до п. 1 ст. 2 Закон № 996 представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності зобов’язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність.
Таким чином, з питання порядку відображення грошових коштів у бухгалтерському обліку та визначення доходу доцільно звернутись до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.
Одночасно повідомляємо, що правова норма п.п. 141.4.7 п. 141.7 ст. 147 Кодексу є імплементацією в національне законодавство принципу окремої податкової правосуб’єктності постійного представництва нерезидента, рекомендованого Модельними конвенціями ООН та ОЕСР щодо податку на доходи та капітал, та закріплений в міжнародних угодах про уникнення подвійного оподаткування між Україною та іноземними державами.
Так, п. 2 ст. 7 Угоди між Урядом України і Урядом Китайської Народної Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно (далі - Угода), ратифікованої 12 липня 1996 року (Закон України № 342/96-ВР), яка є чинною в українсько-китайських відносинах з 18.10.1996 передбачає, що з урахуванням положень пункту 3 цієї статті, якщо підприємство однієї Договірної Держави здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі через розташоване там постійне представництво, то в кожній Договірній Державі до такого постійного представництва відноситься прибуток, який воно могло б одержати, якби було окремим і самостійним підприємством, зайнятим такою ж або аналогічною діяльністю в таких же або аналогічних умовах і діяло в повній незалежності від підприємства, постійним представництвом якого воно є.
Законом України від 07.12.2017 № 2254-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році» (далі -Закон № 2254) внесено ряд змін до Кодексу, зокрема щодо поширення
контролю за трансфертним ціноутворенням на постійні представництва нерезидентів.
Згідно п.п. «ґ» п.п. 39.2.1.1 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу контрольованими операціями є господарські операції, що здійснюються між нерезидентом та його постійним представництвом, та можуть впливати на об’єкт оподаткування податком на прибуток підприємств платника податків.
З урахуванням абзацу четвертого п.п. 39.2.1.7 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу, господарські операції, що здійснюються між нерезидентом та його постійним представництвом в Україні, визнаються контрольованими, якщо обсяг таких господарських операцій, визначений за правилами бухгалтерського обліку, перевищує 10 мільйонів гривень (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий звітний рік.
Водночас, п.п. 39.2.1.4 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу визначено, що господарською операцією для цілей трансфертного ціноутворення є всі види операцій, договорів або домовленостей підтверджених або непідтверджених, що можуть впливати на об’єкт оподаткування податком на прибуток платника податків, в т.ч. операції, що здійснюються між нерезидентом та його постійним представництвом в Україні.
Зміни до Кодексу спрямовані на вдосконалення принципу окремої податкової правосуб’єктності постійного представництва нерезидента в національному податковому законодавстві.
Вказаний принцип, відповідно до коментарів та рекомендацій ООН та ОЕСР передбачає, що з метою оподаткування постійного представництва остаточне значення має не стільки юридичний характер взаємовідносин нерезидента і представництва (який відповідає взаємовідносинам підприємства і його філії), скільки характер взаємовідносин, який би мав місце, якби представництво було відокремленою юридичною особою.
Визначення характеру таких взаємовідносин ґрунтується на вивченні фактичних обставин справи, і може мати форму, зокрема, але не виключно:
взаємовідносини в яких представництво виконує функції, які за аналогічних обставин міг би виконувати незалежний постачальник послуг (наприклад, маркетингових або рекламних), що вступає у взаємовідносини із материнською компанією як замовником,
взаємовідносин, в яких представництво виконує функцію, яку за аналогічних обставин міг би виконувати генпідрядник або субпідрядник за будівельним контрактом, що вступає у взаємовідносини з третьою особою або з материнської компанією як з субпідрядником, наглядовою організацією або генпідрядником,
взаємовідносини, в яких представництво виконує функцію, яку за аналогічних обставин міг би виконувати незалежний дистриб’ютор товару, комісіонер або інший посередник.
Отже, при визначенні оподатковуваного прибутку постійного представництва нерезидента відповідно до правил, передбачених п.п. 141.4.7 п. 141.4 ст. 141 Кодексу, вимоги, встановлені ст. 39 Кодексу, передбачають
визначення фактичних обставин справи на підставі функцій, що виконує представництво нерезидента, ризиків, які таке представництво несе, та активів, які таке представництво використовує, а також застосування методів, трансфертного ціноутворення, визначених п.п. 39.3.1 п. 39.3 ст. 39 Кодексу.
Крім того, п.п. 39.2.1.9 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу передбачає, що обсяг господарських операцій платника податків для цілей абзаців третього та четвертого п.п. 39.2.1.7 п.п. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 Кодексу обраховується за цінами, які відповідають принципу «витягнутої руки».
Отже, господарські операції, що здійснюються між нерезидентом та його постійним представництвом в Україні, обсяг яких, визначений за правилами бухгалтерського обліку (включаючи суми грошових коштів перерахованих від нерезидента на рахунки його представництва в Україні) перевищує 10 мільйонів гривень (за вирахуванням непрямих податків) за відповідний податковий звітний рік визнаються контрольованими.
Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX Кодексу.
Для цілей оподаткування ПДВ платниками податку є особи, перелік яких визначено п.п. 14.1.139 п. 14.1 ст. 14 розділу І та п. 180.1 ст.180 розділу V Кодексу, зокрема, постійне представництво.
Згідно з п.п. «а», «б» і «в» п. 185.1 ст. 185 розділу V Кодексу об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з:
постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до ст. 186 розділу V Кодексу розташоване на митній території України;
ввезення товарів на митну територію України.
Під постачанням товарів розуміється будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 розділу І Кодексу).
Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об’єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об’єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (п.п. 14.1.185 п. 14.1 ст.14 розділу І Кодексу).
Відповідно до п.п. 14.1.244 п.14.1 ст. 14 розділу І Кодексу під товарами розуміються матеріальні та нематеріальні активи, у тому числі земельні ділянки, земельні частки (паї), а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.
В цілях оподаткування операцій з переміщення майна та енергії через митний кордон України термін «товари» вживається у значенні, визначеному Митним кодексом України (далі - МКУ). Так, у розумінні МКУ, товари - це будь-які рухомі речі, у тому числі ті, на які законом поширено режим нерухомої речі (крім транспортних засобів комерційного призначення), валютні цінності,
культурні цінності, а також електроенергія, що переміщується лініями електропередачі (п.п. 57 п. 1 ст. 4 МКУ).
Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об’єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об’єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (п.п. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14 розділу І Кодексу). При цьому продаж результатів робіт (послуг) - це будь-які операції господарського, цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими об’єктами власності, що не є товарами, за умови компенсації їх вартості, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг) (п.п. 14.1.203 п. 14.1 ст. 14 розділу І Кодексу).
Пунктами 186.2 - 186.4 ст. 186 розділу V Кодексу визначено категорії послуг, місце постачання яких визначається залежно від місця реєстрації постачальника або отримувача відповідних послуг або від місця фактичного надання відповідних послуг.
Місцем постачання послуг, зазначених у п. 186.2 і 186.3 ст. 186 розділу V Кодексу, вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб’єкт господарювання, або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання, зокрема:
послуг із виконання ремонтних робіт і послуг із переробки сировини, а також інших робіт і послуг, що пов’язані з рухомим майном (п.п. «г» п.п. 186.2.1 п. 186.2 ст. 186 розділу V Кодексу);
послуг з підготовки та проведення будівельних робіт (п.п. «б» п.п. 186.2.2 п. 186.2 розділу V Кодексу);
інших послуг за місцезнаходженням нерухомого майна, у тому числі що будується (підпункт «в» п.п. 186.2.2 п. 186.2 розділу V Кодексу).
Місцем постачання послуг, крім операцій, зазначених у п. 186.2 і 186.3 ст. 186 розділу V Кодексу, є місце реєстрації постачальника (п. 186.4 ст. 186 розділу V Кодексу).
Отже, порядок оподаткування ПДВ операцій з постачання послуг безпосередньо залежить від місця їх постачання.
Правила формування податкових зобов’язань і податкового кредиту з ПДВ регулюються ст. 187, 198 і 201 розділу V Кодексу.
Згідно з п. 201.1 і 201.10 ст. 201 розділу V Кодексу при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг на дату виникнення податкових зобов’язань платник податку зобов’язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі (ЄРПН) у встановлений Кодексом термін. При цьому податкова накладна,
складена та зареєстрована в ЄРГТН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
При здійсненні операцій із ввезення товарів на митну територію України оформляється митна декларація (п. 8 ст. 257 МКУ).
Відповідно до п. 187.1 ст. 187 розділу V Кодексу датою виникнення податкових зобов’язань з ПДВ за операцією з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
При цьому датою виникнення податкових зобов’язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення (п. 187.8 ст. 187 розділу V Кодексу).
Пунктом 198.1 ст. 198 розділу V Кодексу встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв’язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;
ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг (пункт 198.2 статті 198 розділу V Кодексу).
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 розділу V Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових
накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 розділу V Кодексу.
Таким чином, підставою для включення платником ПДВ - покупцем товарів/послуг сум податку до складу податкового кредиту та відповідно відображення у податковій звітності з ПДВ є:
податкова накладна, належним чином складена та зареєстрована в ЄРПН;
належним чином оформлена митна декларація;
інші документи, передбачені п. 201.11 ст. 201 розділу V Кодексу.
Разом з цим п. 198.5 ст. 198 розділу V Кодексу визначено, що платник податку зобов’язаний нарахувати податкові зобов’язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п. 189.1 ст. 189 розділу V Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в ЄРПН в терміни, встановлені Кодексу для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в неоподатковуваних ПДВ операціях або в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених п. 189.9 ст. 189 розділу V Кодексу).
З метою застосування п. 198.5 ст. 198 розділу V Кодексу податкові зобов’язання з ПДВ визначаються по товарах/послугах, необоротних активах: придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання;
придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону № 996.
Враховуючи викладене, при здійсненні Представництвом операцій з постачання послуг із реконструкції автомобільних доріг, місцем постачання яких визначено митну територію України, у Представництва виникає обов’язок щодо нарахування податкових зобов’язань з ПДВ на дату виникнення першої події, а саме, або на дату зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок Представництва як оплати за такі послуги або на дату оформлення документа, що засвідчує факт постачання Представництвом послуг замовнику.
При здійсненні Представництвом операцій із ввезення товарів на митну територію України датою виникнення податкових зобов’язань з ПДВ є дата подання митної декларації для митного оформлення.
У разі придбання/отримання Представництвом товарів/послуг на митній території України та/або ввезення товарів на митну територію України підставою для включення Представництвом сум податку до складу податкового
кредиту є податкова накладна, складена і зареєстрована в ЄРПН постачальником товарів/послуг, та/або належним чином оформлена митна декларація.
При цьому у разі, якщо придбані/отримані з ПДВ Представництвом товари/послуги призначені виключно для використання в оподатковуваних ПДВ операціях та/або у межах господарської діяльності, то у Представництва не виникає обов’язку щодо нарахування податкових зобов’язань з ПДВ відповідно до п. 198.5 ст. 198 розділу V Кодексу.
Водночас зазначаємо, що відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податку, якому надано таку консультацію.