Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 26.06.2018 р. № 2851/6/99-99-13-01-01-15/ІПК

Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - ПКУ), розглянула лист від ... №... (вх. ДФС №... від...) щодо утримання податку на доходи фізичних осіб, військового збору та нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі -єдиний внесок) і повідомляє таке.

Статтею 65 Господарського кодексу України (далі — ГКУ) визначено, що управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Відповідно до ст. 3-1 Закону України „Про оплату праці” розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати.

Якщо нарахована заробітна плата працівника, який виконав місячну норму праці, є нижчою за законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, роботодавець проводить доплату до рівня мінімальної заробітної плати, яка виплачується щомісячно одночасно з виплатою заробітної плати.

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб регулюється розділом IV ПКУ, п.п. 163.1.2 п. 163.1 ст. 163 якого встановлено, що об’єктом оподаткування податку на доходи фізичних осіб резидента є доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

Доходи визначені ст. 163 ПКУ також є об’єктом оподаткування військовим збором (п.п. 16-1. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень ПКУ).

Відповідно до п. 164.1 ст. 164 ПКУ базою оподаткування податку на доходи фізичних осіб та військового збору є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, згідно з п.п. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 ПКУ, включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Відповідно до п.п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 ПКУ до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку також включаються інші доходи, крім зазначених у ст. 165 ПКУ.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб та військовий збір із суми такого доходу за його рахунок (п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПКУ).

Відповідальною особою за нарахування, утримання та сплату

(перерахування) до бюджету податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходів у вигляді заробітної плати, відповідно до п. 171.1 ст. 171 ПКУ, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Згідно з п.п. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168 ПКУ податок на доходи фізичних осіб та військовий збір сплачуються (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Також п.п. „а” п. 176.2 ст. 176 ПКУ встановлено, що особи, які відповідно до ПКУ мають статус податкових агентів, зобов’язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

Враховуючи викладене, податковий агент здійснює утримання податку на доходи фізичних осіб та військового збору виключно у разі нарахування (виплати) оподатковуваного доходу на користь платника податку.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VІ „Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” (далі - Закон № 2464).

Згідно з п. З частини першої ст. 1 Закону № 2464 застрахованою особою є фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Страхувальниками є роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов’язані сплачувати єдиний внесок (п. 10 частини першої ст. 1 Закону № 2464).

Відповідно до п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, які використовують найману працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.

Базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України „Про оплату праці”, та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п. 1 частини першої ст. 7 Закону № 2464).

Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які

відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (частина друга ст. 9 Закону № 2464).

Згідно з частиною п’ятою ст. 8 Закону № 2464 єдиний внесок для роботодавців встановлюється у розмірі 22 відс. до визначеної ст. 7 Закону № 2464 бази нарахування єдиного внеску.

Отже, базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати та сума винагороди за цивільно-правовими договорами.

Водночас якщо установчими документами передбачено, що на період тимчасового припинення діяльності підприємства функцію керівника виконує його засновник, при цьому дохід або винагорода йому не виплачується, то база нарахування єдиного внеску відсутня.

Індивідуальна податкова консультація, згідно з п. 52.2 ст. 52 ПКУ, має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.