Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 11.10.2017 р. № 2220/А/99-99-13-01-02-14/ІПК

Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), розглянула Ваші звернення щодо надання індивідуальної податкової консультації з питань формування витрат на утримання транспортних засобів подвійного призначення, зокрема вантажних автомобілів, та з урахуванням фактичних обставин, викладених у зверненнях, повідомляє таке.

Порядок оподаткування доходів фізичних осіб - підприємців визначено ст. 177 Кодексу.

Згідно з п. 177.2 ст. 177 Кодексу об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця.

Перелік витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів фізичною особою - підприємцем, встановлено п. 177.4 ст. 177 Кодексу.

До зазначених витрат, зокрема, належать:

витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат (п.п. 177.4.1 п. 177.4 ст. 177 Кодексу);

інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в п.п 177.4.1 - 177.4.3 п. 177.4 ст. 177 Кодексу, до яких належать витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (п.п. 177.4.4 п. 177.4 ст. 177 Кодексу).

Разом з цим, п.п. 177.4.5 п. 177.4 ст. 177 Кодексу встановлено, що не включаються до складу витрат підприємця витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених ст. 177 Кодексу.

До основних засобів подвійного призначення належать земельні ділянки, об’єкти житлової нерухомості, легкові та вантажні автомобілі (п.п. 177.4.6 п. 177.4 ст. 177 Кодексу).

Згідно з розділом І «Загальні положення» Правил експлуатації колісних транспортних засобів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 26.07.2013 № 550 «Про затвердження Правил експлуатації колісних транспортних засобів» утримання транспортного засобу - це забезпечення державної реєстрації, дотримання умов безпечності технічного та санітарного стану, проведення обов'язкового технічного контролю, своєчасного виконання технічного обслуговування і ремонту, охорони, передання транспортного засобу та його швидкозношуваних складників на утилізацію або видалення відповідно до законодавства.

Отже, враховуючи викладене, фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування не має право включати до складу витрат, пов'язаних з провадженням його господарської діяльності, зазначені витрати на утримання вантажних автомобілів, зокрема витрати на технічне обслуговування і ремонт.

Що стосується віднесення до складу витрат фізичної особи - підприємця витрат, пов’язаних з обов’язковим страхуванням цивільно-правової відповідальності повідомляємо таке.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів реіулює Закон України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (зі змінами) (далі — Закон № 1961).

Статтею 10 Закону № 1961 визначено, що є два види договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності: внутрішній договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що діє виключно на території України, та договір міжнародного обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, який діє на території країн, зазначених у таких договорах. Договори міжнародного страхування, які діють на території країн — членів міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена картка», посвідчуються відповідним уніфікованим сертифікатом «Зелена картка», що визнається і діє в цих країнах.

Відповідно до ст. 16 Закону № 1961 встановлено, що у разі виїзду транспортного засобу, зареєстрованого в Україні, до країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування «Зелена картка» власник такого транспортного засобу зобов'язаний мати чинний договір міжнародного страхування, посвідчений відповідним уніфікованим страховим сертифікатом «Зелена картка».

Виїзд з України до країн - членів міжнародної системи автострахування «Зелена картка» транспортного засобу, зареєстрованого в Україні, у разі відсутності договору міжнародного страхування, укладеного зі страховиком -повним членом МТСБУ і посвідченого відповідним уніфікованим страховим сертифікатом «Зелена картка», забороняється.

Разом з цим, експлуатація транспортного засобу без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, заборонена ст. 21 Закону № 1961 та пп. "ґ" п. 2.1 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (зі змінами).

Враховуючи викладене, договори страхування цивільно-правової відповідальності, є обов’язковим видом страхування власників наземних

транспортних засобів, і прямо пов’язані з наданням транспортних послуг, а отже витрати на їх придбання фізична особа - підприємець може віднести до складу витрат відповідно до п.п. 177.4.4 п. 177.4 ст. 177 Кодексу.

Разом з цим звертаємо увагу, оскільки витрати на страхування не можливо безпосередньо пов'язати з отриманням конкретного доходу і враховуючи те, що вони забезпечують одержання економічної вигоди протягом тривалого періоду, то такі витрати включаються до складу витрат фізичної особи-підприємця рівномірно протягом такого періоду.

Зазначаємо, що відповідно п. 52.2 ст. 52 Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.