Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ГУ ДФС У М.КИЄВI

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 09.08.2018 р. № 3492/ІПК/10/26-15-12-04-18

Головне управління ДФС у м. Києві на звернення Товариства щодо плати за землю (далі - Плата), керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі Кодекс), повідомляє.
Товариство поінформувало, що є власником нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці, що передана у постійне користування іншому суб’єкту господарювання.
Товариство, посилаючись на п. 286.1 ст. 286 Кодексу, просить роз’яснити чи виникає в нього обов’язок щодо плати за землю під таким нерухомим майном.
Статтею 206 Земельного кодексу України (далі - ЗКУ) визначено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (п.п. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).
Згідно ст. 286 Кодексу, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
Поряд з цим, відповідно до ст. 120 ЗКУ, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без змінни її цільового призначення.
При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (п. 287.6 ст. 287 Кодексу).
Статтями 125, 126 ЗКУ встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Пунктом 286.2 ст.286 Кодексу встановлено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.
Використання земельних ділянок без належного оформлення прав є порушенням норм земельного законодавства (ст. 211 ЗКУ).
З огляду на те, що здійснення контролю за дотриманням земельного законодавства та справляння плати за землю належить до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад (ст. 33 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні"), для оформлення правовстановлюючих документів на землю суб’єкту господарювання - власнику нерухомого майна необхідно звернутися до відповідних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин.
Питання цивільно-правових відносин при відшкодуванні земельного податку, у разі набуття права власності на нерухоме майно, яке розташоване на земельній ділянці що передана у постійне користування іншій особі, регулюються нормами цивільного законодавства та не належать до компетенції контролюючих органів.
Додатково повідомляємо, що Наказом МФУ від 06.07.2018 № 602 затверджено узагальнюючі податкові консультації з деяких питань оподаткування платою за землю, а саме: «Узагальнююча консультація щодо сплати земельного податку власником нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці права на яку у такої особи не оформлені».
Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).