Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 06.08.2018 р. № 3428/5/99-99-15-03-02-16/ІПК

Про порядок оподаткування

Державна фіскальна служба України розглянула звернення щодо порядку застосування режиму звільнення від оподаткування податками, митом чи іншими зборами або обов'язковими платежами, визначеного пунктом 2 статті 11 Договору між Урядом України та Урядом Республіки Польща про надання кредиту на умовах пов'язаної допомоги від 09.09.2015 (далі - Договір), ратифікованого Законом України від 03 лютого 2016 року № 977-VІІІ, та, керуючись статтею 52 розділу II Податкового кодексу України (далі - ПКУ), повідомляє.
Відповідно до статті 1 Договору Уряд Республіки Польща надає кредит у розмірі, який не перевищує 100 млн євро (сто мільйонів EUR) (далі - Кредит), Уряду України для фінансування проектів з розбудови прикордонної дорожньої інфраструктури та облаштування пунктів пропуску українсько-польського кордону та інших проектів, що будуть погоджені Договірними Сторонами та фінансуватимуться в рамках окремих контрактів між експортерами з Польщі та юридичними особами - резидентами України (далі - Контракт). Кредит використовується для фінансування 100 відс. (сто відсотків) вартості Контрактів на поставку товарів, робіт та послуг з Республіки Польща до України.
Пунктами 1 та 2 статті 11 Договору встановлено, що будь-які податки, збори та інші платежі, які можуть виникнути у зв’язку з виконанням Контрактів, укладених згідно із цим Договором, сплачуються кожною стороною Контракту у її відповідній країні і не фінансуються за рахунок Кредиту.
Товари, роботи та послуги, що фінансуються відповідно до Контрактів, звільняються від сплати будь-яких податків, мит чи інших зборів або обов’язкових платежів, які встановлені Україною чи на її території згідно з чинним законодавством України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами ПКУ (пункт 1.1 статті 1 ПКУ).
Статтею З ПКУ визначено, що однією зі складових податкового законодавства України є чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування. При цьому, якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені ПКУ, застосовуються правила міжнародного договору.
Щодо оподаткування податком на додану вартість
Правові основи оподаткування податком на додану вартість (далі - ПДВ) встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX ПКУ.
Згідно з підпунктами «а», «б» і «в» пункту 185.1 статті 185 ПКУ об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з:
постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до статті 186 ПКУ розташоване на митній території України;
увезення товарів на митну територію України.
Під постачанням товарів розуміється будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (підпункт 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПКУ).
Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, або інша операція з передачі права на об’єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об’єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (підпункт 14.1.185 пункту 14.1 статті 14 ПКУ).
Відповідно до підпункту 14.1.244 пункту 14.1 статті 14 ПКУ під товарами розуміються матеріальні та нематеріальні активи, у тому числі земельні ділянки, земельні частки (паї), а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.
У цілях оподаткування операцій з переміщення майна та енергії через митний кордон України термін «товари» вживається у значенні, визначеному Митним кодексом України (далі - МКУ). Так, у розумінні МКУ, товари - це будь-які рухомі речі, у тому числі ті, на які законом поширено режим нерухомої речі (крім транспортних засобів комерційного призначення), валютні цінності, культурні цінності, а також електроенергія, що переміщується лініями електропередачі (підпункт 57 пункту 1 статті 4 МКУ).
Статтею 197 та підрозділом 2 розділу XX ПКУ визначено переліки операцій, які звільняються (тимчасово звільняються) від оподаткування ПДВ.
Пунктом 197.11 статті 197 ПКУ передбачено звільнення від оподаткування ПДВ, зокрема, операцій з:
постачання товарів та послуг на митній території України та ввезення на митну територію України товарів як міжнародної технічної допомоги (далі -МТД), яка надається відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана у встановленому законодавством порядку;
постачання товарів та послуг на митній території України та ввезення на митну територію України товарів, що фінансуються за рахунок МТД, яка надається відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана у встановленому законодавством порядку.
Поряд з цим зазначаємо, що режим звільнення від оподаткування ПДВ поширюється не на осіб, а на операції.
Враховуючи викладене та зважаючи на норми пункту 2 статті 11 Договору та статті З ПКУ, зокрема, за умови якщо товари, роботи та послуги фінансуються згідно з Контрактами, укладеними у рамках вказаних у Договорі проектів, то операції з постачання таких товарів/послуг (робіт) на митній території України та ввезення товарів на митну територію України звільняються від оподаткування ПДВ.
Щодо звільнення від оподаткування митними платежами
Відповідно до частини першої статті 300 МКУ умови надання звільнення (умовного звільнення) від оподаткування митними платежами визначаються МКУ, ПКУ, іншими законами України та міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.
До митних платежів згідно з пунктом 27 частини першої статті 4 МКУ належать мито, акцизний податок із увезених на митну територію України підакцизних товарів (продукції), податок на додану вартість із увезених на митну територію України товарів (продукції).
Відповідно до статті 335 МКУ разом з митною декларацією до органу доходів і зборів подаються, зокрема, документи, що підтверджують право на пільги зі сплати митних платежів. Серед документів, які підтверджуватимуть надання пільг будуть, зокрема, експортні документи, в першу чергу рахунки-фактури, що подаються сторонами Контракту та згідно з частиною першої статті З Договору повинні включати положення «за Договором між Урядом України та Урядом Республіки Польща про надання кредиту на умовах пов’язаної допомоги, від 09 вересня 2015 року».
Щодо митного контролю товарів, транспортних засобів комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України
Статтею 318 МКУ визначено, що митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України.
Митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи. Митний контроль товарів, транспортних засобів у пунктах пропуску через державний кордон України здійснюється відповідно до типових технологічних схем митного контролю, які затверджує Кабінет Міністрів України.
Перелік випадків, у яких здійснюється першочерговий митний контроль, визначено статтею 360 МКУ. Так, першочерговий митний контроль здійснюється у разі переміщення через митний кордон України товарів, необхідних для подолання наслідків стихійного лиха, аварій, катастроф, епідемій, а також живих тварин, органів та інших анатомічних матеріалів людини для потреб трансплантації, товарів, що мають обмежений строк чи особливий режим
зберігання, товарів військового призначення, радіоактивних матеріалів, фото, аудіо і відеоматеріалів для засобів масової інформації, товарів, міжнародної технічної та гуманітарної допомоги, товарів що переміщуються в рамках угод про виробничу кооперацію, товарів, що переміщуються за процедурою МДП.
Щодо питання здійснення контролю (перевірки) з питань отримання та використання пільг (звільнень від податків, мит та зборів) суб’єктами господарювання
Згідно з частиною третьою статті 345 МКУ органи доходів і зборів мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи щодо:
обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування;
відповідності фактичного використання переміщених через митний кордон України товарів заявленій меті такого переміщення та/або відповідності фінансових і бухгалтерських документів, звітів, договорів (контрактів), калькуляцій, інших документів підприємства, що перевіряється, інформації, зазначеній у митній декларації, декларації митної вартості, за якими проведено митне оформлення товарів у відповідному митному режимі;
законності переміщення товарів через митний кордон України, у тому числі ввезення товарів на територію вільної митної зони або їх вивезення з цієї території.
Згідно з Порядком реалізації Договору між Урядом України та Урядом Республіки Польща про надання кредиту на умовах пов’язаної допомоги, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2017 року № 73, реалізацію інвестиційних проектів, необхідних для реалізації Договору, забезпечують замовники, які визначаються Укравтодором та відповідальними виконавцями (Держприкордонслужбою і ДФС).
Враховуючи зазначене, контролюючі органи можуть проводити перевірки з питань отримання та використання пільг (звільнень від податків, мит та зборів) суб’єктів господарювання - замовників.
Що стосується проведення перевірок суб’єктів господарювання Польщі, зазначаємо, що у разі визначення такого суб’єкта замовником, такий суб’єкт повинен до початку здійснення діяльності на території України зареєструватись як постійне представництво нерезидентів та стати на облік в контролюючому органі. Відповідно до підпункту 14.1.193 пункту 14.1 статті 14 ПКУ з метою оподаткування термін «постійне представництво» включає будівельний майданчик, будівельний, складальний або монтажний об’єкт чи пов’язану з ними наглядову діяльність, якщо тривалість робіт, пов’язана з таким майданчиком, об’єктом чи діяльністю, перевищує шість місяців; надання послуг нерезидентом (крім послуг з надання персоналу), у тому числі консультаційних, через
співробітників або інший персонал, найнятий ним для таких цілей, але якщо така діяльність провадиться (в рамках одного проекту або проекту, що пов’язаний з ним) в Україні протягом періоду або періодів, загальна тривалість яких становить більш як шість місяців у будь-якому дванадцятимісячному періоді.
Щодо оподаткування доходів фізичних осіб - нерезидентів податком на доходи фізичних осіб
Податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб, зокрема, є представництво нерезидента - юридичної особи, яке зобов’язане нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV ПКУ, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV ПКУ (підпункт 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПКУ).
Підпунктом 14.1.193 пункту 14.1 статті 14 ПКУ встановлено, що з метою оподаткування термін «постійне представництво» включає, зокрема, будівельний майданчик, будівельний, складальний або монтажний об’єкт чи пов’язану з ними наглядову діяльність, якщо тривалість робіт, пов’язана з таким майданчиком, об’єктом чи діяльністю, перевищує шість місяців; надання послуг нерезидентом (крім послуг з надання персоналу), у тому числі консультаційних, через співробітників або інший персонал, найнятий ним для таких цілей, але якщо така діяльність провадиться (в рамках одного проекту або проекту, що пов’язаний з ним) в Україні протягом періоду або періодів, загальна тривалість яких становить більш як шість місяців у будь-якому дванадцятимісячному періоді.
Порядок оподаткування доходів фізичних осіб регулюється розділом IV
ПКУ.
Підпунктом 162.1.2 пункту 162.1 статті 162 ПКУ встановлено, що платником податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.
Доходи з джерелом їх походження в Україні, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, оподатковуються за правилами та ставками, визначеними для резидентів (з урахуванням особливостей, визначених деякими нормами цього розділу для нерезидентів) (підпункт 170.10.1 пункт 170.10 статті 170 ПКУ).
Крім того, згідно з підпунктом 170.10.3 пункту 170.10 статті 170 ПКУ у разі якщо доходи з джерелом їх походження в Україні виплачуються нерезиденту резидентом - юридичною або самозайнятою фізичною особою, такий резидент вважається податковим агентом нерезидента щодо таких доходів. Під час укладення договору з нерезидентом, умови якого передбачають отримання таким нерезидентом доходу з джерелом його походження в Україні, резидент зобов’язаний зазначити в договорі ставку податку, що буде застосована до таких доходів.
Водночас повідомляємо, що згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 «Про затвердження Положення про Державну службу України з питань праці» Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.
Щодо порядку нарахування і сплати єдиного внеску
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464).
Згідно зі статтею 1 Закону № 2464 єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування.
Платників єдиного внеску визначено частиною першою статтею 4 Закону № 2464, до яких віднесено, зокрема:
дипломатичні представництва і консульські установи України, філії, представництва, інші відокремлені підрозділи підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародні), утворені відповідно до законодавства України, які мають окремий баланс і самостійно здійснюють розрахунки із застрахованими особами;
дипломатичні представництва і консульські установи іноземних держав, філії, представництва та інші відокремлені підрозділи іноземних підприємств, установ та організацій (у тому числі міжнародні), розташовані на території України.
Пунктом 1 частини першої статті 7 Закону № 2464 визначено, що базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Ставка єдиного внеску для платників, зазначених у статті 4 Закону № 2464, встановлюється у розмірі 22 відс. до визначеної статтею 7 Закону № 2464 бази нарахування єдиного внеску (частина п’ята статті 8 Закону № 2464).
Отже, представництво (роботодавець), утворене відповідно до законодавства України, є страхувальником для всіх найманих працівників, у тому числі іноземців, які працюють, зокрема, на умовах трудового договору (контракту) та за цивільно-правовими договорами, і зобов’язане нараховувати та сплачувати єдиний внесок на їхню заробітну плату (дохід), винагороду.
Разом з цим представництво іноземного підприємства, яке розташовано на території України, нараховує та сплачує єдиний внесок на заробітну плату (дохід), винагороду найманих працівників громадян України.
Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 розділу II ПКУ).