Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 10.08.2018 р. № 3509/6/99-99-15-02-02-15/ІПК

Державна фіскальна служба України розглянула звернення щодо оподаткування коштів, отриманих представництвом від нерезидента на утримання такого представництва, та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), повідомляє.
Відповідно до п.п. 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 Кодексу постійне представництво - постійне місце діяльності, через яке повністю або частково проводиться господарська діяльність нерезидента в Україні, зокрема: місце управління; філія; офіс; фабрика; майстерня; установка або споруда для розвідки природних ресурсів; шахта, нафтова/газова свердловина, кар’єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; склад або приміщення, що використовується для доставки товарів, сервер.
Постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи із джерелом походження з України або виконують агентські (представницькі) та інші функції стосовно таких нерезидентів чи їх засновників, є платциками податку на прибуток (п.п. 133.2.2 п. 133.2 ст. 133 Кодексу).
Суми прибутків нерезидентів, які провадять свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються в загальному порядку. При цьому таке постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який провадить свою діяльність незалежно від такого нерезидента (п.п. 141.4.7 п. 141.4 ст. 141 Кодексу).
Відповідна правова норма є імплементацією в національне законодавство принципу окремої податкової правосуб’єктності постійного представництва нерезидента, рекомендованого Модельними конвенціями ООН та ОЕСР щодо податку на доходи та капітал, та закріплений в міжнародних угодах про уникнення подвійного оподаткування між Україною та іноземними державами.
Так, п. 2 ст. 7 між Урядом України і Урядом Китайської Народної Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і майно (підписаної 04.12.1995, набула чинності 18.10.1996) передбачає, що з урахуванням положень пункту 3 цієї статті, якщо підприємство однієї Договірної Держави здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі через розташоване там постійне представництво, то в кожній Договірній Державі до такого постійного представництва відноситься прибуток, який воно могло б одержати, якби було окремим і самостійним підприємством, зайнятим такою ж або аналогічною діяльністю в таких же або аналогічних умовах і діяло в повній незалежності від підприємства, постійним представництвом якого воно є.
Згідно з п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень
(стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень Кодексу.
Відповідно до вимог Закону України від 16.07.1999 року № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» із змінами і доповненнями (далі - Закон № 996) представництва іноземних суб’єктів господарської діяльності зобов’язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (п. 1 ст. 2 Закону № 996).
Якщо постійне представництво визначає різниці для коригування фінансового результату до оподаткування, то розрахунок податкової амортизації основних засобів таке представництво розраховує за правилами, встановленими п. 138.3 ст. 138 Кодексу.
Відповідно до п.п. 138.3.3 п. 138.3 ст. 138 Кодексу мінімально допустимі строки    амортизації основних засобів та інших    необоротних    активів
використовуються з урахуванням наступного.
У разі коли строки корисного використання (експлуатації) об'єкта
основних засобів в бухгалтерському обліку менше ніж мінімально допустимі строки амортизації основних засобів та інших необоротних активів, то для розрахунку амортизації використовуються строки, встановлені цим підпунктом.
У разі коли строки корисного використання (експлуатації)    об'єкта
основних засобів в бухгалтерському обліку дорівнюють або є більшими, ніж ті, що встановлені цим підпунктом, то для розрахунку амортизації використовуються    строки    корисного використання (експлуатації) об'єкта основних засобів, встановлені в бухгалтерському обліку.
Згідно з положеннями Кодексу платникам податку надано право застосування з 01 січня 2017 року мінімально допустимого строку амортизації (два роки) основних засобів четвертої групи (машини та обладнання).
Так, п. 43 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу визначено, що платники податку на прибуток під час розрахунку амортизації за прямолінійним методом щодо основних засобів четвертої групи можуть використовувати починаючи з 1 січня 2017 року мінімально допустимий строк амортизації, який дорівнює два роки, якщо витрати на придбання таких основних засобів понесені (нараховані) платником податків після 1 січня 2017 року та в разі, якщо для таких основних засобів одночасно виконуються вимоги:
основні засоби не були введені в експлуатацію та не використовувалися на території України;
основні засоби введені в експлуатацію в межах одного з податкових (звітних) періодів починаючи з 1 січня 2017 року до 31 грудня 2018 року;
основні засоби використовуються у власній господарській діяльності та не продаються або не надаються в оренду іншим особам (за виключенням платників податків, основним видом діяльності яких є послуги з надання в оренду майна).
У разі недотримання зазначених вимог до закінчення періоду нарахування амортизації з використанням мінімально допустимого строку амортизації, визначеного у цьому пункті, починаючи з дати введення їх в
експлуатацію, платник податку у податковому (звітному) періоді, в якому відбувся факт невикористання основних засобів у власній господарській діяльності або їх продаж, зобов'язаний:
збільшити фінансовий результат до оподаткування на суму нарахованої амортизації основних засобів відповідно до цього пункту протягом податкових (звітних) періодів, у яких здійснювалося нарахування амортизації із застосуванням мінімально допустимих строків амортизації основних засобів, визначених у цьому пункті;
зменшити фінансовий результат до оподаткування на суму розрахованої амортизації таких основних засобів відповідно до п. 138.3 ст. 138 Кодексу за відповідні податкові (звітні) періоди.
Під час застосування положень цього пункту норми п. 138.3 ст. 138 Кодексу не застосовуються в частині нарахування амортизації відповідно до встановлених мінімально допустимих строків амортизації основних засобів.
Таким чином, постійне представництво як платник податку на прибуток має право застосувати у податковому обліку мінімально допустимий строк амортизації (два роки) для отриманих від головного представництва -нерезидента основних засобів четвертої групи (машини та обладнання), якщо такі основні засоби є новими (не були введені в експлуатацію та не використовувалися на території України), витрати на їх придбання понесені (нараховані) після 01 січня 2017 року, введені в експлуатацію в межах одного з податкових (звітних) періодів, починаючи з 01 січня 2017 року до 31 грудня 2018 року, використовуються у власній господарській діяльності та не продаються або не надаються в оренду іншим особам (за винятком платників податків, основним видом діяльності яких є послуги з надання в оренду майна).
Враховуючи те, що базою для нарахування податку на прибуток є визначений за правилами бухгалтерського обліку фінансовий результат до оподаткування з подальшим його коригуванням на податкові різниці, з питання відображення у бухгалтерському обліку отриманих коштів від нерезидента на утримання постійного представництва, а також коштів призначених для перерахування ним на користь резидента за надання послуг та/або постачання товарів для нерезидента, доцільно звернутись до Міністерства фінансів України як регулятора питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності.
Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).