Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 23.08.2018 р. № 3672/6/99-99-15-01-15/ІПК

Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), розглянула звернення щодо практичного застосування норм податкового законодавства і в межах компетенції повідомляє, що відповідь надається з урахуванням фактичних обставин, викладених у зверненні.
Згідно зі ст. 1076і Цивільного кодексу України за договором рахунка умовного зберігання (ескроу) банк зобов'язується приймати та зараховувати на рахунок умовного зберігання (ескроу), відкритий клієнту (володільцю рахунка), грошові кошти, отримані від володільця рахунка та/або від третіх осіб, та перераховувати такі кошти особі (особам), вказаній володільцем рахунка (бенефіціару або бенефіціарам), або повернути такі кошти володільцю рахунка за настання підстав, передбачених договором рахунка умовного зберігання (ескроу).
Порядок обов’язкового продажу простих акцій акціонерами на вимогу особи, яка є власником домінуючого контрольного пакету акцій визначено ст. 652 Закону України від 17 вересня 2008 року № 514-VІ «Про акціонерні товариства» (далі - Закон № 514).
Відповідно до частини десятої ст. 652 Закону № 514 товариство протягом п'яти робочих днів з дня отримання від Центрального депозитарію цінних паперів переліку акціонерів зобов'язане, зокрема скласти список осіб, у яких придбаваються акції, із зазначенням суми коштів, що підлягають сплаті заявником вимоги на користь кожного акціонера, акції якого придбаваються, а також надати такий список банківській установі, в якій відповідно до частини дев'ятої цієї статті відкрито рахунок умовного зберігання (ескроу). Зазначений список складається товариством на підставі переліку акціонерів, отриманого від Центрального депозитарію цінних паперів відповідно до цієї частини.
Згідно з частиною дев’ятою ст. 652 Закону № 514 заявник вимоги сплачує ціну акцій акціонерам шляхом перерахування грошових сум банківській установі, в якій заявником вимоги відкрито рахунок умовного зберігання (ескроу), бенефіціарами якого є акціонери, у яких придбаваються акції (їхні спадкоємці або правонаступники, або інші особи, які відповідно до законодавства мають право на отримання коштів).
При цьому п. 10 глави 23 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 № 492, передбачено, що банк зобов'язаний установити особу бенефіціара(ів) (або інших осіб, які відповідно до законодавства України мають право на отримання коштів), яка(і) звернулася(ися) до банку з метою отримання коштів з рахунку умовного зберігання (ескроу) та перевірити наявність у цих осіб права на одержання коштів, що розміщені на рахунку умовного зберігання (ескроу), у порядку, визначеному внутрішніми положеннями банку.
Частиною тринадцятою ст. 652 Закону № 514 встановлено, що усі витрати, пов'язані з відкриттям та обслуговуванням рахунка умовного зберігання (ескроу), несе заявник вимоги. Банк не має права здійснювати будь-які
утримання з коштів, що виплачуються акціонерам (їхнім спадкоємцям або правонаступникам, або іншим особам, які відповідно до законодавства мають право на отримання коштів).
Тобто, банк не має права за рахунок коштів, що виплачуються акціонерам, здійснювати будь-які утримання, пов'язані з відкриттям та обслуговуванням рахунка умовного зберігання (ескроу).
Водночас, звертаємо увагу, що відповідно до п. 7.3 ст. 7 Кодексу будь-які питання щодо оподаткування регулюються Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.
У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення Кодексу (п. 5.2 ст. 5 Кодексу).
Згідно з п. 15 ст. 652 Закону № 514 придбання акцій заявником вимоги та продаж цих акцій акціонерами не потребує обов'язкової участі торговця цінними паперами та отримання ліцензії на здійснення валютних операцій або інших дозволів та погоджень державних органів, у тому числі Національного банку України.
Разом з тим відносини, що виникають під час розміщення, обігу цінних паперів і провадження професійної діяльності на фондовому ринку регулюються Законом України від 23 лютого 2006 року № 3480-ІV «Про цінні папери та фондовий ринок» (далі - Закон № 3480), відповідно до частини восьмої ст. 17 якого правочини щодо цінних паперів повинні вчинятися за участі або посередництвом торгівця цінними паперами, крім випадків, визначених цією частиною.
Правочини щодо цінних паперів, вчинені без участі (посередництва) торговця цінними паперами, крім випадків, передбачених частиною восьмою ст. 17 Закону № 3480, є нікчемними (частина дев’ята ст. 17 Закону № 3480).
Оподаткування доходів фізичних осіб регулюється розділом IV Кодексу, відповідно до п.п. 164.2.9 п. 164.2 ст. 164 якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається інвестиційний прибуток від проведення платником податку операцій з цінними паперами, деривативами та корпоративними правами, випущеними в інших, ніж цінні папери, формах, а також інші доходи, крім зазначених у ст. 165 Кодексу, зокрема доходу від операцій, встановлених у підпунктах 165.1.2, 165.1.40 і 165.1.52 п. 165.1 ст. 165 Кодексу.
Особливості оподаткування доходу у вигляді інвестиційного прибутку визначено п. 170.2 ст. 170 Кодексу.
Згідно з п.п. 170.2.9 п. 170.2 ст. 170 Кодексу податковим агентом платника податку, який здійснює операції з інвестиційними активами з використанням послуг професійного торговця цінними паперами, включаючи банк, є такий професійний торговець (крім операцій з цінними паперами, визначеними у п.п. 165.1.52 п. 165.1 ст. 165 Кодексу). Податковий агент під час кожного
нарахування платнику інвестиційного прибутку нараховує (утримує) податок за ставкою, визначеною ст. 167 Кодексу, та сплачує (перераховує) утриманий податок до бюджету під час кожного нарахування такого доходу, що не звільняє платника податку від подання річної податкової декларації при отриманні ним доходу, зазначеного у цьому пункті.
Відповідно до п.п. 170.2.2 п. 170.2 ст. 170 Кодексу при застосуванні платником податку норм п.п. 170.2.9 п. 170.2 ст. 170 Кодексу податковий агент -професійний торговець цінними паперами, включаючи банк, з метою визначення об'єкта оподаткування під час виплати платнику податку доходу за придбані у нього інвестиційні активи враховує документально підтверджені витрати такого платника на придбання цих активів.
Отже, якщо клієнт банку - фізична особа, який є власником домінуючого пакету акцій, здійснює через ескроу - рахунки виплату доходу платникам податків - фізичним особам (резидентам/нерезидентам) за придбані у таких осіб акції, то банк як професійний торговець цінними паперами при виплаті інвестиційного прибутку таким платникам зобов’язаний, з урахуванням норм п. 170.2 ст. 170 Кодексу, виконати функції податкового агента.
Водночас відповідно до п.п. 170.10.3 п. 170.10 ст. 170 Кодексу у разі якщо доходи з джерелом їх походження в Україні виплачуються нерезиденту -фізичній особі резидентом - юридичною особою, такий резидент вважається податковим агентом нерезидента щодо таких доходів. Під час укладення договору з нерезидентом, умови якого передбачають отримання таким нерезидентом доходу з джерелом його походження в Україні, резидент зобов'язаний зазначити в договорі ставку податку, що буде застосована до таких доходів.
Таким чином, у разі якщо клієнт банку - юридична особа, який є власником домінуючого пакету акцій, здійснює через ескроу - рахунки виплату доходу платникам податку - фізичним особам (резидентам/нерезидентам) за придбані у таких платників акції, то така юридична особа є податковим агентом.
Також дохід фізичних осіб (резидентів/нерезидентів), отриманий від продажу акцій власнику домінуючого пакету акцій є об’єктом оподаткування військовим збором (п.п. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Кодексу).
Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст. 168 Кодексу.
При цьому згідно з п.п. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб (військовий збір) із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи відповідні ставки, визначені Кодексом.
Податок (збір) сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Слід зазначити, що платіжні документи на виплату доходу банки приймають лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування податку (збору) до бюджету (п.п. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168 Кодексу).
Відповідно до ст. 134 Кодексу об’єктом оподаткування платників податку на прибуток підприємств є, зокрема, дохід (прибуток) нерезидента з джерелом походження з України, що підлягає оподаткуванню згідно з п. 141.4 ст. 141 Кодексу.
Згідно з положеннями п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 розділу III «Податок на прибуток підприємств» Кодексу доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.
Для цілей цього пункту під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти, зокрема прибуток від здійснення операцій з продажу або іншого відчуження цінних паперів, деривативів або інших корпоративних прав, визначений відповідно до цього розділу (п.п. «е» п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу).
Резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у пп. 141.4.3 - 141.4.6 та 141.4.11 п. 141.4 ст. 141 Кодексу) їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності (п.п. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Кодексу).
Таким чином, резидент сплачує податок до бюджету під час виплати коштів (доходів) нерезиденту.
У разі якщо клієнт банку, який є власником домінуючого пакету акцій, здійснює операції з придбання акцій у акціонерів-нерезидентів (юридичних осіб) та здійснює виплату коштів за такі акції через ескроу-рахунки, то утримання податку з доходів нерезидента та його подальшу сплату до бюджету повинен здійснювати власник такого рахунку (заявник вимоги).
При цьому, при здійсненні виплат нерезидентам слід враховувати вимоги ст. 103 Кодексу, якою встановлений Порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України.
Особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.
Право на використання переваг міжнародного договору надається нерезиденту за умови надання ним довідки про підтвердження його резидентства відповідно до положень ст. 103 Кодексу.
Так, підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом особі (податковому агенту), яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України, а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором України.
Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.