Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ГУ ДФС У М.КИЄВI

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 19.10.2018 р. № 4489/ІПК/10/26-15-12-04-18

Про плату за землю

Головне управління ДФС у м. Києві розглянуло лист Товариства щодо плати за землю, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі Кодекс), повідомляє.

Товариство поінформувало, що є власником нежитлової будівлі та про відсутність оформлених у визначеному законодавством порядку прав власності або користування на земельну ділянку, на якій розташована зазначена нежитлова будівля.

Товариство, посилаючись на п. 286.1 ст. 286 Кодексу, просить роз’яснити чи виникає в нього обов’язок щодо плати за землю під таким нерухомим майном.

Статтею 206 Земельного кодексу України (далі - ЗКУ) визначено, що використання землі в Україні є платним. Об’єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Земельний податок - обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (п.п. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Згідно ст. 286 Кодексу, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Поряд з цим, відповідно до ст. 120 ЗКУ, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (п. 287.6 ст. 287 Кодексу).

Статтями 125, 126 ЗКУ встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до ст. 33 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні", здійснення контролю за дотриманням
земельного законодавства та справляння плати за землю належить до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Використання земельних ділянок без належного оформлення прав є порушенням норм земельного законодавства (ст. 211 ЗКУ), про що свідчить наявна судова практика стягнення на користь органів місцевого самоврядування плати за використання земельних ділянок у належному розмірі у випадках використання безпідставно набутої земельної ділянки.

Зокрема, суб’єктів, які, порушуючи ст. 125, 126 ЗКУ, використовують безпідставно набуті земельні ділянки, постановами Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 28.01.2015, а також від 30.11.2016 зобов’язано компенсувати завдану власнику земельної ділянки майнову шкоду (ст.ст. 1166, 1167 Цивільного кодексу України) у формі неотриманої орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Пунктом 286.2 ст. 286 Кодексу встановлено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Така сума грошового зобов’язання та/або пені вважається узгодженою (п. 54.1 ст.54 Кодексу).

Згідно з п. 57.1 ст. 57 Кодексу, платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації.

Надміру сплачені грошові зобов’язання - суми коштів, які на певну дату зараховані до відповідного бюджету понад нараховані суми грошових зобов’язань, граничний строк сплати яких настав на таку дату (п.п. 14.1.115 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Механізм повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов’язань передбачено ст. 43 Кодексу.

Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).