Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ГУ ДФС У ПОЛТАВСЬКIЙ ОБЛАСТI

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 17.10.2018 р. № 4453/ІПК/16-31-12-04-23

Головне управління ДФС у Полтавській області розглянуло звернення щодо включення державних підприємств до Реєстру неприбуткових установ та організацій та, керуючись ст. 52 розділу II Податкового кодексу України (далі - ПКУ) повідомляє.

Неприбуткові підприємства, установи та організації у порядку та на умовах, встановлених п. 133.4 ст. 133 ПКУ, не є платниками податку на прибуток.

Неприбутковим підприємством, установою та організацією є підприємство, установа, організація, що одночасно відповідає таким вимогам:

• утворена та зареєстрована в порядку, визначеному законом, що регулює діяльність відповідної неприбуткової організації;
• установчі документи якої (або установчі документи організації вищого рівня, на підставі яких діє неприбуткова організація відповідно до закону) містять заборону розподілу отриманих доходів (прибутків) або їх частини серед засновників (учасників), членів такої організації, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов'язаних з ними осіб. Для цілей цього абзацу не вважається розподілом отриманих доходів (прибутків) фінансування видатків, визначених пп. 133.4.2 п. 133.4 ПКУ;
• установчі документи якої (або установчі документи організації вищого рівня, на підставі яких діє неприбуткова організація відповідно до закону) передбачають передачу активів одній або кільком неприбутковим організаціям відповідного виду або зарахування до доходу бюджету у разі припинення юридичної особи (у результаті її ліквідації, злиття, поділу, приєднання або перетворення). Положення цього абзацу не поширюється на об'єднання та асоціації об'єднань співвласників багатоквартирних будинків;
• внесена контролюючим органом до Реєстру неприбуткових установ та організацій.

Відповідно до ст. 62 Господарського кодексу України (далі - ГКУ) підприємство - це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому ГКУ та .іншими законами.

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Відповідно до частини першої статті 133 ГКУ основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська
діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.

Правом господарського відання у ст. 136 ГКУ визнається речове право суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених ПСУ та іншими законами.

Правом оперативного відання у ст. 137 ПСУ визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися суб'єктами господарювання на основі права власності або права оперативного управління в організаційних формах, які визначаються власником або відповідним органом управління чи органом місцевого самоврядування з урахуванням вимог, передбачених ГКУ та іншими законами (ст. 53 ГКУ).

Некомерційне господарювання - це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку (ст. 52 ГКУ).

Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання державного або комунального секторів економіки у галузях (видах діяльності), в яких відповідно до статті 12 цього Кодексу забороняється підприємництво, на основі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.

Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися також іншими суб'єктами господарювання, яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом.

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні може діяти, зокрема і державне підприємство, що діє на основі державної власності (ст. 63 ГКУ)

Відповідно ст.73 ГКУ державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.

Майно державного унітарного підприємства перебуває у державній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання чи праві оперативного управління.

Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства.

Поняття та особливості господарської діяльності державного комерційного підприємства визначені в статтях 74-75 ГКУ, відповідно яких
державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту або модельного статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу.

Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.

Основним плановим документом державного комерційного підприємства є фінансовий план, відповідно до якого підприємство отримує доходи і здійснює видатки, визначає обсяг та спрямування коштів для виконання своїх функцій протягом року відповідно до установчих документів.

Державне комерційне підприємство зобов'язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення, враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економічного і соціального розвитку та виборі контрагентів, а також складати і виконувати річний та з поквартальною розбивкою фінансовий план на кожен наступний рік.

Відповідно п. 38 ст.2 Бюджетного кодексу України одержувач бюджетних коштів - є суб'єкт господарювання, громадська чи інша організація, яка не має статусу бюджетної установи, уповноважена розпорядником бюджетних коштів на здійснення заходів, передбачених бюджетною програмою, та отримує на їх виконання кошти бюджету.

Пунктом 4 «Порядку спрямування коштів державного дорожнього фонду» затвердженого Постановою КМ України, від 20.12.2017, № 1085 встановлено, що одержувачами бюджетних коштів є суб'єкти господарювання, які, зокрема:

- виконують функції замовника робіт з будівництва, реконструкції, ремонту і утримання автомобільних доріг загального користування державного значення в Автономній Республіці Крим, областях та м. Севастополі;
- виконують функції замовника робіт з будівництва, реконструкції, ремонту і утримання автомобільних доріг загального користування місцевого значення в Автономній Республіці Крим, областях та м. Севастополі;
- здійснюють заходи щодо забезпечення безпеки дорожнього руху відповідно до державних програм.

Отже, за організаційно-правовою формою та метою створення державне підприємство створюється для виконання державних замовлень, ефективного управління державним майном з ціллю отримання прибутку та, відповідно, не може мати статус неприбуткової організації.

Підпунктом 133.4.6 п.133.4 ст.133 ПКУ зазначено, що до неприбуткових організацій, зокрема, можуть бути віднесені бюджетні установи.

Бюджетними установами, відповідно до п. 12 ст. 2 Бюджетного кодексу України, є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а
також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 ПКУ податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.