Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 24.10.2017 р. № 2351/6/99-99-15-02-02-15/ІПК

Державна фіскальна служба України розглянула звернення щодо оподаткування платежів за надання права на використання сайту та торговельної марки та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі -Кодекс), у межах компетенції повідомляє таке.

Законодавство України про авторське право і суміжні права базується на Конституції України і складається з відповідних норм Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ), законів України 23 грудня 1993 року № 3792-ХІІ «Про авторське право і суміжні права» (далі - Закон № 3792), «Про кінематографію», «Про телебачення і радіомовлення», «Про видавничу справу», 23 березня 2000 року № 1587-ІІІ «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних» та інших законів України, що охороняють особисті немайнові права та майнові права суб'єктів авторського права і суміжних прав.

Зокрема згідно із термінами, визначеними ст. 1 Закону № 3792, веб-сайт - це сукупність даних, електронної (цифрової) інформації, інших об'єктів авторського права і (або) суміжних прав тощо, пов'язаних між собою і структурованих у межах адреси веб-сайту і (або) облікового запису власника цього веб-сайту, доступ до яких здійснюється через адресу мережі Інтернет, що може складатися з доменного імені, записів про каталоги або виклики і (або) числової адреси за Інтернет-протоколом.

Відповідно до ст. 435 ЦКУ первинним суб’єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Суб’єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.

До об’єктів інтелектуального права належать, зокрема твори, торговельні марки (знаки для товарів і послуг) (ст. 420 ЦКУ).

Автору твору належать особисті немайнові права (ст. 423 та ст. 438 ЦКУ) та майнові права інтелектуальної власності (ст. 440 ЦКУ).

Відповідно до ст. 418 ЦКУ право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.

Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, які передбачають використання об'єкта права інтелектуальної власності, здійснюється на підставі договорів, види яких визначені ст. 1107 ЦКУ.

Щодо визначення платежів на право використання сайту та торговельної марки для цілей оподаткування податком на прибуток

Згідно з положеннями п.п. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 Кодексу роялті -це будь-який платіж, отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, а саме на будь-які літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, інших аудіовізуальних творів, будь-які права, які охороняються патентом, будь-які зареєстровані торговельні марки (знаки на товари і послуги), права інтелектуальної власності на дизайн, секретне креслення, модель, формулу, процес, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі, отримані за передачу прав на об'єкти права інтелектуальної власності, якщо умови передачі прав на об'єкт права інтелектуальної власності надають право особі, яка отримує такі права, продати або здійснити відчуження в інший спосіб права інтелектуальної власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошення) є обов'язковим згідно із законодавством України.

Отже, якщо об'єкт права інтелектуальної власності (сайт або торговельний знак) передається у використання без переходу права власності на нього, то платіж за таке використання сайту або торговельного знаку з ціллю оподаткування податком на прибуток вважатиметься роялті.

Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно з п.п. 140.5.7 п. 140.5 ст. 140 Кодексу фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується суму витрат по нарахуванню роялті у повному обсязі, якщо роялті нараховані на користь:

- нерезидента, який не є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) роялті, за виключенням випадків, коли бенефіціар (фактичний власник) надав право отримувати роялті іншим особам;

- нерезидента щодо об'єктів, права інтелектуальної власності щодо яких вперше виникли у резидента України.

У разі виникнення розбіжностей між контролюючим органом та платником податку стосовно визначення особи, у якої вперше виникли (були набуті) права інтелектуальної власності на об'єкт інтелектуальної власності, такі контролюючі органи зобов'язані звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності, для отримання відповідного висновку;

- нерезидента, який не підлягає оподаткуванню у відношенні роялті в державі, резидентом якої він є;

- особи, яка сплачує податок у складі інших податків, крім фізичних осіб, які оподатковуються в порядку, встановленому розділом IV цього Кодексу;

- юридичної особи, яка відповідно до цього Кодексу звільнена від сплати цього податку чи сплачує цей податок за ставкою, іншою, ніж встановлена в пункті 136.1 статті 136 цього Кодексу.

Щодо бухгалтерського обліку зазначених витрат на придбання права користування сайту (торговельної марки) та визначення вартості такого права, то регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється Міністерством фінансів України, яке затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (п. 2 ст. 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Щодо оподаткування платежів за надання права на використання сайту та торговельної марки податком на доходи фізичних осіб та військовим збором

Підпунктом 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 Кодексу встановлено, що об'єктом оподаткування резидента, зокрема, є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Згідно з п.п. 164.2.3 п. 164.2 ст. 164 Кодексу до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема доходи у вигляді плати за надання права на користування або розпорядження іншим особам нематеріальним активом (творами науки, мистецтва, літератури або іншими нематеріальними активами).

Також до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються інші доходи, крім зазначених у ст. 165 Кодексу (п.п. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164 Кодексу)

Ставка податку на доходи фізичних осіб (далі - податок) відповідно до п. 167.1 ст. 167 Кодексу становить 18 відс. бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у п. 167.2 -167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Крім того згідно з п.п. 1.2 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу об'єктом оподаткування військовим збором (далі - збір) є доходи, визначені ст. 163 Кодексу.

Ставка збору становить 1,5 відс. від об'єкта оподаткування, визначеного п.п. 1.2 цього пункту, (п.п. 1.3 п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку та збору до бюджету здійснюється у порядку встановленому ст. 168 Кодексу.

Підпунктом 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Кодексу встановлено, що податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок та збір із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи відповідні ставки податку та збору.

Відповідно до п.п. 168.1.2 п. 168.1 ст. 168 Кодексу податок та збір сплачуються (перераховуються) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку та збору до бюджету.

Якщо оподатковуваний дохід надається у негрошовій формі чи виплачується готівкою з каси податкового агента, податок та збір сплачуються (перераховуються) до бюджету протягом трьох банківських днів з дня, що настає за днем такого нарахування (виплати, надання) (п.п. 168.1.4 п. 168.1 ст. 168 Кодексу).

Також, якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок та збір, які підлягають утриманню з такого нарахованого доходу, підлягають перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені Кодексу для місячного податкового періоду (п.п. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168 Кодексу).

Враховуючи викладене, податковий агент під час нарахування (виплати) фізичній особі-платнику податків доходів зобов'язаний утримати податок на доходи фізичних осіб та військовий збір і перерахувати їх у термін встановлений п. 168.1 ст. 168 Кодексу.

Звертаємо увагу, що відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податку, якому надано таку консультацію.