Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 16.11.2018 р. № 4849/6/99-99-15-02-02-15/ІПК

Державна фіскальна служба України розглянула звернення
щодо питань оподаткування сільськогосподарських обслуговуючих
кооперативів та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі -Кодекс), повідомляє таке.

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Кодекс.

При цьому, п. 5.2 ст. 5 Кодексу передбачено, що у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення Кодексу.

Правові, організаційні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні визначає Закон України від 10 липня 2003 року № 1087-IV «Про кооперацію» із змінами (далі - Закон № 1087).

Частиною другою ст. 5 Закону № 1087 встановлено, що особливості функціонування сільськогосподарської кооперації визначаються Законом України від 17 липня 1997 року № 469/97-ВР «Про сільськогосподарську кооперацію» (далі - Закон № 469).

Відповідно до статті 3 Закону № 1087 метою кооперації є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативних організацій на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю.

Статтею 20 Закону № 1087 встановлено, що для забезпечення статутної діяльності кооператив у порядку, передбаченому його статутом, формує пайовий, резервний, неподільний та спеціальний фонди.

Пайовим фондом є майно кооперативу, що формується за рахунок паїв (у тому числі додаткових) членів та асоційованих членів кооперативу.

Відповідно до частини третьої ст. 21 Закону № 1087 у разі виходу або виключення з кооперативу фізична чи юридична особа має право на одержання своєї загальної частки натурою, грішми або (за бажанням) цінними паперами відповідно до їх вартості на момент виходу, а земельної ділянки - у натурі. Строк та інші умови одержання членом кооперативу своєї загальної частки встановлюються статутом кооперативу, при цьому строк одержання зазначеної частки не може перевищувати двох років, а відлік його розпочинається з 1 січня року, що настає з моменту виходу або виключення з кооперативу.

Згідно з частиною третьою ст. 26 Закону № 1087 розмір виплат на паї встановлюється рішенням загальних зборів членів кооперативу після відрахувань обов’язкових коштів на формування і поповнення його фондів. Виплати можуть здійснюватися у грошовій формі, товарами, цінними паперами, а також у формі збільшення паю та в інших формах, передбачених статутом кооперативу. Загальна сума виплат на паї не може перевищувати 20 відсотків доходу, визначеного до розподілу.

Частиною п’ятою ст. 9 Закону № 469 встановлено, що після виконання зобов’язань сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу та відшкодування збитків за минулі періоди залишок фінансового результату господарської діяльності кооперативу розподіляється загальними зборами у вигляді відрахувань до фондів кооперативу, кооперативних виплат його членам та нарахувань на паї членам кооперативу, у тому числі асоційованим.

Крім цього, п. 6.1 частини 6 Примірного статуту сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 21.05.2013 № 315, відповідно до якого розроблені діючі статути сільськогосподарських кооперативів, зокрема зазначено, що члени кооперативу мають право одержувати кооперативні виплати пропорційно до обсягів участі у діяльності кооперативу та одержувати виплати на паї.

Водночас, однією із обов’язкових вимог, визначених п. 133.4 ст. 133 Кодексу, за яких неприбуткова організація не є платником податку на прибуток є, зокрема, заборона розподілу отриманих доходів (прибутків) або їх частини серед засновників (учасників), членів такої організації, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов’язаних з ними осіб (п.п. 133.4.1 п. 133.4 ст. 133 Кодексу) та використання своїх доходів (прибутків) виключно для фінансування видатків на своє утримання, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених її установчими документами (п.п. 133.4.2 п. 133.4 ст. 133 Кодексу).

Отже, у разі утворення сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу в порядку, визначеному Закон № 1087 та Закон № 469, таким кооперативом не можуть бути дотримані вимоги, встановлені п.п. 133.4.1 п. 133.4 ст. 133 Кодексу, стосовно одночасної відповідності вимогам щодо утворення організації в порядку, що регулює діяльність такої організації та заборони в установчих документах розподілу отриманих доходів (прибутків) або їх частини серед засновників (учасників), ' членів такої організації, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов’язаних з ними осіб.

Крім того зазначаємо, що здійснення господарської діяльності, спрямованої на отримання прибутку, класифікується як підприємництво (ст. 42 Господарського кодексу України) і не відповідає сутності поняття некомерційної діяльності неприбуткових установ.

З огляду на викладене сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи не
можуть бути визнані неприбутковими організаціями у розумінні Кодексу, не підлягають включенню до Реєстру та зобов’язані нараховувати і сплачувати податок на прибуток у порядку, встановленому розділом III «Податок на прибуток підприємств» та підрозділом 4 «Особливості справляння податку на прибуток підприємств» розділу XX «Перехідні положення» Кодексу.

Щодо ПДВ

Порядок реєстрації особи як платника ПДВ регулюється ст. ст. 180-183 Кодексу та регламентується Положенням про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 14.11.2014 № 1130, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17.11.2014 за№ 1456/26233.

Коло осіб, які для цілей оподаткування ПДВ мають право або зобов’язані бути зареєстровані як платники податку, визначено у пп. 14.1.139 п. 14.1 ст. 14 розділу І та п. 180.1 ст. 180 Кодексу.

Статтями 181 та 182 Кодексу визначено умови для реєстрації особи як платника ПДВ, відповідно до яких реєстрація особи як платника ПДВ може здійснюватися як в обов’язковому порядку, так і за добровільним рішенням особи.

Відповідно до п. 181.1 ст. 181 Кодексу під обов’язкову реєстрацію як платника податку на додану вартість підпадає особа, у якої загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з розділом V Кодексу, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп’ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1 млн. грн. (без урахування ПДВ).

До оподатковуваних операцій для цілей реєстрації особи як платника ПДВ належать операції, що підлягають оподаткуванню за основною ставкою ПДВ, ставкою 7 відсотків, нульовою ставкою ПДВ та звільнені (умовно звільнені) від оподаткування ПДВ.

Операції з вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту оподатковуються за нульовою ставкою відповідно до підпункту "а" підпункту 195.1.1 пункту 195.1 статті 195 Кодексу. Товари вважаються вивезеними за межі митної території України, якщо їх вивезення підтверджене в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, митною декларацією, оформленою відповідно до вимог Митного кодексу України.

Згідно з пп. 183.1 та 183.2 ст. 183 Кодексу для здійснення такої реєстрації особа не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто зазначеного вище обсягу оподатковуваних операцій з постачання товарів/послуг, повинна подати до контролюючого органу за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) реєстраційну заяву платника ПДВ за формою № 1-ПДВ (далі - Заява).

Враховуючи викладене, якщо особа здійснює операції з постачання товарів/послуг на митній території України, що підлягають оподаткуванню згідно з розділом V Кодексу, загальний обсяг яких протягом останніх 12
календарних місяців перевищує 1 млн. грн., то така особа згідно з вимогами з пунктів 183.1 та 183.2 ст. 183 Кодексу повинна подати до контролюючого органу за своїм місцезнаходженням заяву платника ПДВ за формою № 1-ПДВ і відповідно зареєструватись як платник ПДВ в обов’язковому порядку.

Також інформуємо, що особа має право зареєструватись як платник ПДВ за своїм добровільним рішенням шляхом подання до контролюючого органу Заяви не пізніше ніж за 20 календарних днів до початку податкового періоду, з якого така особа вважатиметься платником ПДВ.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.