Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 19.02.2019 р. № 601/6/99-99-14-06-02-15/ІПК

Державна фіскальна служба України розглянула звернення щодо підстав застосування відповідальності, яка передбачена статтею 4 Закону України від 23.09.1994 № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», внесення змін до митних декларацій відповідно до ст. 269 Митного кодексу України, підтвердження ввезення товару за імпортною операцією, та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України у межах компетенції повідомляє.

Правові засади щодо порядку, строків розрахунків, відповідальності за їх порушення та здійснення уповноваженими банками контролю за експортно-імпортними операціями щодо дотримання резидентами встановлених строків (у тому числі, в частині постановки на контроль та зняття з контролю експортно-імпортних операцій) до 07.02.2019 регулювались Законом України від 23.09.1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (далі - Закон № 185), Інструкцією про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 24.03.1999 № 136 (далі - Інструкція № 136).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 185 та пункту 3.1 Інструкції № 136 імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує встановлений законодавством України строк з моменту здійснення авансового платежу, виставлення векселя на користь постачальника товару, що імпортується, або при застосуванні розрахунків у формі документарного акредитива з моменту здійснення банком платежу на користь нерезидента, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Відлік законодавчо встановленого строку розрахунків банк починає з наступного календарного дня після дня здійснення операцій, вказаних у пункті 3.1 цієї Інструкції (пункт 3.2 Інструкції № 136).

Відповідно до пункту 3.3. розділу 3 Інструкції № 136 банк знімає з контролю операцію резидента в разі імпорту товару з увезенням його на територію України після:

• отримання інформації про цю операцію в реєстрі МД (типу ІМ-40 «Імпорт», ІМ-41 «Реімпорт», ІМ-51 «Переробка на митній території», ІМ-72 «Безмитна торгівля», ІМ-75 «Відмова на користь держави», ІМ-76 «Знищення або руйнування») - якщо для митного оформлення продукції використовується МД;
• пред’явлення резидентом документа (крім МД), який використовується для митного оформлення продукції, - якщо для митного оформлення продукції не використовується МД;
• пред’явлення резидентом акта, рахунка (інвойса) або іншого документа, який згідно з умовами договору засвідчує виконання нерезидентом робіт, надання послуг, передавання прав інтелектуальної власності та інших
• немайнових прав, призначених для продажу (оплатної передачі), - в інших випадках.

Додатковою підставою для зняття операції з контролю, крім реєстру МД, може бути:

• повідомлення іншого банку, якому митний орган надіслав інформацію про цю операцію резидента, про отримання такого реєстру (у повідомленні зазначаються номер і дата реєстру, уся наявна в реєстрі інформація про операцію резидента, а також вартість продукції в тій частині, у якій відомості передаються іншому банку). Зазначене повідомлення надається засобами електронної пошти Національного банку України на запит такого резидента або запит банку тільки тому банку, який зазначений у запиті резидента або якому резидент дозволив цей запит;
• повідомлення митного органу, а також засвідчена в установленому законодавством України порядку копія МД, отримані на запит резидента (для операцій, контроль за якими здійснюється згідно з пунктом 3.7 розділу 3 цієї Інструкції);
• документи, що підтверджують поставку продукції на користь резидента-реципієнта (одержувача) міжнародної технічної допомоги відповідно до міжнародних договорів України.

У разі відсутності інформації про імпортну операцію в реєстрі митних декларацій банк, відповідно до розділу 5 Інструкції № 136, надає податковим органам інформацію про виявлені у звітному місяці факти порушень щодо ненадходження в законодавчо встановлені строки (або строки, визначені в висновках) виручки, товарів.

Статтею 4 Закону № 185 передбачено, що порушення резидентами, крім суб’єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Поточними торговельними операціями в іноземній валюті відповідно до пункту 10 Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 10.08.2005 №281 (далі - Положення №281), є розрахунки за експорт та імпорт товару без відстрочення платежу або з відстроченням, що відповідно до договору не перевищує строки, установлені законодавством України для здійснення таких розрахунків.

Зазначені операції до 07.02.2019 регулювались Законом № 185 і на них розповсюджувались обмеження строків розрахунків, встановлені статтями 1 та 2 цього Закону.

Пунктом 12 Положення №281 визначено, що операції, пов’язані з виконанням зобов’язань за лізингом є валютними операціями, пов’язаними з рухом капіталу. Таким чином, положення Закону не можуть бути застосовані до операцій, які пов’язані з виконанням зобов’язань за лізингом, з огляду на те, що такі операції не відносяться до поточних торговельних операцій.

При цьому звертаємо увагу, що 07.02.2019 введено в дію Закон України «Про валюту і валютні операції» від 21.06.2018 № 2473-VІІІ (далі - Закон № 2473). Відповідно до п. 2 статті 16 Закону № 2473 з дня введення його в дію втрачають чинність деякі законодавчі акти, у тому числі Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону, Національний банк України має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

Граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів встановлені пунктом 21 розділу II Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України (далі - Національний банк) від 02.01.2019 № 5 (далі - Положення № 5) та становлять 365 календарних днів.

Постановою Правління Національного банку від 02.01.2019 № 7 затверджено Інструкцію про порядок валютного нагляду банків за дотриманням резидентами граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів (далі - Інструкція № 7).

Таким чином, правові засади щодо порядку, строків розрахунків, відповідальності за їх порушення та здійснення уповноваженими банками контролю за експортно-імпортними операціями щодо дотримання резидентами граничних строків розрахунків з 07.02.2019 регулюються Законом № 2473, Інструкцією № 7 та Положенням № 5.

Відповідно до підпункту 25 частини 1 статті 4 Митного кодексу України (далі - МКУ) митний режим - комплекс взаємопов’язаних правових норм, що відповідно до заявленої мети переміщення товарів через митний кордон України визначають митну процедуру щодо цих товарів, їх правовий статус, умови оподаткування і обумовлюють їх використання після митного оформлення.

Згідно з пунктом 7 частини 8 статті 257 МКУ, митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється органами доходів і зборів на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться, у тому числі відомості про зовнішньоекономічний договір (контракт) або інший документ, що використовується в міжнародній практиці замість договору (контракту) та його основні умови.

Частиною 2 статті 269 МКУ встановлено, що внесення змін до митної декларації, прийнятої органом доходів і зборів, допускається до моменту
завершення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до заявленого митного режиму, а також протягом трьох років з дня завершення їх митного оформлення.

Зміни повинні стосуватися лише товарів, транспортних засобів комерційного призначення, зазначених у митній декларації.
Порядком заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 № 651 (далі - Порядок), визначено правила заповнення граф митних декларацій.

Згідно з Порядком, графа 24 «Характер угоди» заповнюється у разі здійснення грошових розрахунків за товар і здійснення товарообмінних операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності та у якій зазначається код характеру договору (контракту) згідно з класифікатором характерів угод.

Відповідно до Класифікатора характерів угод, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.09.2012 № 1011 «Про затвердження відомчих класифікаторів інформації з питань державної митної справи, які використовуються у процесі оформлення митних декларацій» для переміщення товарів за договорами лізингу (оренди) визначено окремі коди характеру угоди, а саме: 12, 22, 42.

Виходячи з викладеного вище, митні декларації типу ІМ-40 «Імпорт», на підставі яких було ввезено майно, здійснено його розмитнення та випущено для вільного обігу на митній території України за договором лізингу (дія якого припинена в силу новації внаслідок укладення договору купівлі-продажу, на підставі якого нерезидентом передано право власності на це майно, при умові, що вказане майно з митної території України не вивозилось) не можуть бути підтвердженням завершення імпортної операції за договором купівлі-продажу.

Таким чином, необхідно внести зміни в митні декларації типу ІМ-40 «Імпорт», на підставі яких було ввезено майно за договором лізингу.

У разі відсутності митних декларацій, оформлених на виконання умов договору купівлі-продажу внаслідок заміни зобов’язання за договором лізингу новим зобов’язанням, до суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності застосовується відповідальність у вигляді пені за порушення строків розрахунків (ст. 4 Закону № 185, п. 5 ст. 13 Закону № 2473).

Відповідно до підпункту 25 частини 1 статті 4 Митного кодексу України (далі - МКУ) митний режим - комплекс взаємопов’язаних правових норм, що відповідно до заявленої мети переміщення товарів через митний кордон України визначають митну процедуру щодо цих товарів, їх правовий статус, умови оподаткування і обумовлюють їх використання після митного оформлення.

Згідно з пунктом 7 частини 8 статті 257 МКУ, митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється органами доходів і зборів на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться, у тому числі відомості про зовнішньоекономічний договір (контракт) або інший документ, що використовується в міжнародній практиці замість договору (контракту) та його основні умови.

Частиною 2 статті 269 МКУ встановлено, що внесення змін до митної декларації, прийнятої органом доходів і зборів, допускається до моменту завершення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до заявленого митного режиму, а також протягом трьох років з дня завершення їх митного оформлення.

Зміни повинні стосуватися лише товарів, транспортних засобів комерційного призначення, зазначених у митній декларації.

Порядком заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 № 651 (далі - Порядок) визначено правила заповнення граф митних декларацій.

Згідно з Порядком, графа 24 «Характер угоди» заповнюється у разі здійснення грошових розрахунків за товар і здійснення товарообмінних операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності та у якій зазначається код характеру договору (контракту) згідно з класифікатором характерів угод.

Відповідно до Класифікатора характерів угод, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.09.2012 № 1011 «Про затвердження відомчих класифікаторів інформації з питань державної митної справи, які використовуються у процесі оформлення митних декларацій» для переміщення товарів за договорами лізингу (оренди) визначено окремі коди характеру угоди (12,22,42).

Виходячи з вищевикладеного, митні декларації типу ІМ-40 «Імпорт», на підставі яких було ввезено майно, здійснено його розмитнення та випущено для вільного обігу на митній території України за договором лізингу (дія якого припинена в силу новації внаслідок укладення договору купівлі-продажу, на підставі якого нерезидентом передано право власності на це майно, при умові, що вказане майно з митної території України не вивозилось) не можуть бути підтвердженням завершення імпортної операції за договором купівлі-продажу.

Таким чином, необхідно внести зміни в митні декларації типу ІМ-40 «Імпорт», на підставі яких було ввезено майно за договором лізингу.

У разі відсутності митних декларацій, оформлених на виконання умов договору купівлі-продажу внаслідок заміни зобов’язання за договором лізингу новим зобов’язанням, до суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності застосовується відповідальність у вигляді пені за порушення строків розрахунків, передбачених статтею 4 Закону № 185 (п. 5 ст. 13 Закону № 2473).

Водночас зазначаємо, що відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податку, якому надано таку консультацію.