Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 27.02.2019 р. № 774/6/99-99-15-02-02-15/ІПК

Державна фіскальна служба України розглянула звернення щодо окремих питань оподаткування операцій з компенсації витрат членів наглядової ради державного підприємства та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), повідомляє у межах компетенції.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04 липня 2017 року № 668 затверджено Порядок визначення умов оплати послуг та компенсації витрат членів наглядових рад державних унітарних підприємств та господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі (далі - Порядок).

Зокрема, пунктом 6 Порядку передбачено, що за кожен календарний рік, протягом якого член наглядової ради буде виконувати свої функції, член наглядової ради має право на оплату послуг у вигляді річної та додаткової винагород. Відповідна сума річної та додаткової винагород члену наглядової ради за виконання ним своїх функцій, як встановлено п. 8 Порядку, зазначається у цивільно-правовому договорі між членом наглядової ради та підприємством.

При цьому, на підставі п. 9 Порядку максимальний розмір річної винагороди, що підлягає виплаті члену наглядової ради, не може перевищувати розміру винагороди членів наглядових рад підприємства, товариства, визначеного у додатку до Порядку, та залежить, зокрема, від чистого річного доходу підприємства від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за даними останньої річної фінансової звітності.

Річна та додаткова винагороди розподіляються на 12 рівних частин і виплачуються після утримання всіх податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених законодавством, кожного календарного місяця (за винятком першого місяця дії договору, коли член наглядової ради отримує частину таких винагород за місяць пропорційно періоду часу його залучення до виконання своїх функцій) (п. 11 Порядку).

Перелік витрат членів наглядових рад, пов’язаних з виконанням ними своїх функцій, які підлягають компенсації за умови їх документального підтвердження, визначено п. 15 Порядку.

Щодо оподаткування доходів фізичних осіб, то ці питання регламентуються розділом IV Кодексу, відповідно до п.п. 165.1.11 п. 165.1 ст. 165 якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються, зокрема, кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт і розраховані згідно з п. 170.9 ст. 170 Кодексу.

Порядок оподаткування суми надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт визначено п. 170.9 ст. 170 Кодексу.

Основним документом, який регулює відрядження працівників органів державної влади, підприємств, установ та організацій, що повністю або частково фінансуються за рахунок бюджетних коштів, є Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59 (далі - Інструкція № 59).

Відповідно до п. 1 розділу І Інструкції № 59 службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади (поїздка державного службовця - за розпорядженням керівника державної служби), підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів, на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

Відповідно до п.п. 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 Кодексу працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власного працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

З метою уникнення неоднозначного тлумачення норм податкового законодавства у частині оподаткування доходів фізичних осіб, необхідне детальне вивчення документів (матеріалів), які стосуються порушеного питання, зокрема, Статуту підприємства та Положення про наглядову раду.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).