Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 11.03.2019 р. № 964/6/99-99-15-02-02-15/ІПК

Державна фіскальна служба України розглянула звернення фізичної особи - підприємця щодо оподаткування податком на прибуток підприємств доходів нерезидента у вигляді роялті та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), повідомляє.

Особливості оподаткування доходів нерезидентів встановлено п. 141.4 ст. 141 Кодексу.

Перелік доходів, отриманих нерезидентом із джерелом їх походження з України, які оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними п. 141.4 ст. 141 Кодексу встановлено п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу, до яких відповідно до п.п. «в» п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу віднесено, зокрема, роялті.

Відповідно до п.п. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Кодексу резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.3 - 141.4.6 та 141.4.11 п. 141.4 ст. 141 Кодексу) їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Отже, резидент, який здійснює на користь нерезидента - юридичної особи виплату доходів з джерелом походження з України, визначених п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу, у тому числі роялті, зобов’язаний відповідно до п.п. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Кодексу утримувати податок з таких доходів та за їх рахунок, якщо інше не передбачено положеннями міжнародного договору України з країною резиденцією особи, на користь якої здійснюється виплата.

Порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України встановлено статтею 103 Кодексу.

Згідно з п. 103.2 ст. 103 Кодексу особа (податковий агент) має право самостійно застосувати звільнення від оподаткування або зменшену ставку податку, передбачену відповідним міжнародним договором України на час виплати доходу нерезиденту, якщо такий нерезидент є бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу і є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір України.

Підпунктом 103.3 ст. 103 Кодексу передбачено, що бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу для цілей застосування пониженої ставки податку згідно з правилами міжнародного договору України до дивідендів, процентів, роялті, винагород тощо нерезидента, отриманих із джерел в Україні, вважається особа, що має право на отримання таких доходів.

При цьому бенефіціарним (фактичним) отримувачем (власником) доходу не може бути юридична або фізична особа, навіть якщо така особа має право на отримання доходу, але є агентом, номінальним утримувачем (номінальним власником) або є тільки посередником щодо такого доходу.

Щодо питань обліку сум роялті, то на підставі абз. першого п. 44.1 ст. 44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до положень законодавства з питань державної митної справи орган доходів і зборів України забезпечує контроль правильності визначення митної вартості товарів, заявленої декларантом або уповноваженою ним особою.

На сьогодні порядок і методи визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, встановлено розділом III Митного кодексу України (далі - Митний кодекс) і базуються на положеннях Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди про тарифи й торгівлю 1994 року та є однаковими для всіх товарів.

Відповідно до частини другої ст. 52 Митного кодексу декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов’язані подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об’єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів (ст. 50 Митного кодексу).
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції) (частина третя ст. 57 Митного кодексу).

Згідно з п. 3 частини десятої ст. 58 Митного кодексу при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються витрати (складові митної вартості), зокрема, роялті та інші ліцензійні платежі, що стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Порядок включення суми роялті та інших ліцензійних платежів до ціни, що фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, під час визначення їх митної вартості, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 № 446 (далі - Порядок).

Згідно з пунктом 5 Порядку розрахунок суми роялті та інших ліцензійних платежів, яка включається до ціни, здійснюється відповідно до умов ліцензійного договору або іншого договору щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

При цьому наголошуємо, що кожен конкретний випадок податкових взаємовідносин потребує комплексного аналізу документів та матеріалів, що дозволяють ідентифікувати предмет запиту.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).