Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ФІСКАЛЬНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 19.03.2019 р. № 1113/6/99-99-13-02-03-15/ІПК

Державна фіскальна служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), розглянула звернення щодо практичного застосування норм податкового законодавства і в межах компетенції повідомляє, що відповідь надається з урахуванням фактичних обставин, викладених у зверненні.

Щодо запитання чи може благодійний фонд в орендованому приміщенні для своєї адміністративної діяльності проводити також інші заходи, які відносяться до статутної діяльності, згідно з КВЕДами? Фінансування зазначених витрат проходять по окремим програмним кошторисам. Чи потрібно розподіляти зазначені витрати на адмінвитрати та інші витрати, які не відносяться до статутної діяльності?

Пунктом 133.4 ст. 133 Кодексу встановлено, що не є платниками податку на прибуток підприємств неприбуткові підприємства, установи та організації у порядку та на умовах, встановлених цим пунктом.

Згідно з п.п. 133.4.1 п. 133.4 ст. 133 Кодексу неприбутковим підприємством, установою та організацією для цілей оподаткування податком на прибуток підприємств є підприємство, установа та організація (далі - неприбуткова організація), що одночасно відповідає вимогам, визначеним цим пунктом.

Доходи (прибутки) неприбуткової організації використовуються виключно для фінансування видатків на утримання такої неприбуткової організації, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених її установчими документами (абзац перший п.п. 133.4.2 п. 133.4 ст. 133 Кодексу).

Відповідно до п.п. 133.4.6 п. 133.4 ст. 133 Кодексу до неприбуткових організацій, що відповідають вимогам п. 133.4 ст. 133 Кодексу і не є платниками податку на прибуток підприємств, віднесені, зокрема, благодійні організації.

Загальні засади благодійної діяльності в Україні визначаються Законом України від 05 липня 2012 року № 5073-VІ «Про благодійну діяльність та благодійні організації» (далі - Закон № 5073).

Благодійна організація - юридична особа приватного права, установчі документи якої визначають благодійну діяльність в одній чи кількох сферах, визначених Законом № 5073, як основну мету її діяльності (п. 3 частини першої ст. 1 Закону № 5073).

Згідно з частиною четвертою ст. 13 Закону № 5073 благодійним фондом визнається благодійна організація, яка діє на підставі статуту, має учасників та управляється учасниками, які не зобов’язані передавати цій організації будь-які активи для досягнення цілей благодійної діяльності. Благодійний фонд може бути створено одним чи кількома засновниками. Активи благодійного фонду можуть формуватися учасниками та/або іншими благодійниками.

Метою благодійних організацій не може бути одержання і розподіл прибутку серед засновників, членів органів управління, інших пов'язаних з ними осіб, а також серед працівників таких організацій (частина перша ст. 11 Закону № 5073). При цьому благодійні організації мають право здійснювати господарську діяльність без мети одержання прибутку, що сприяє досягненню їх статутних цілей (частина четверта ст. 16 Закону № 5073).

Це відповідає визначенню благодійної діяльності, під якою відповідно до п. 2 частини першої ст. 1 Закону № 5073 слід розуміти добровільну особисту та/або майнову допомогу для досягнення визначених цим Законом цілей, що не передбачає
одержання благодійником прибутку, а також сплати будь-якої винагороди або компенсації благодійнику від імені або за дорученням бенефіціара.

Отже, благодійна організація може здійснювати господарську діяльність (зокрема, проводити інші заходи, які відносяться до статутної діяльності) лише на некомерційній основі (без мети одержання прибутку) для досягнення статутних цілей.

У разі порушення благодійною організацією, що перебуває у Реєстрі неприбуткових установ та організацій, вимог Закону № 5073 та положень п. 133.4 ст. 133 Кодексу така благодійна організація згідно з підпунктами 133.4.3 та 133.4.4 п. 133.4 ст. 133 Кодексу втрачає статус неприбутковості та сплачує податок на прибуток на загальних умовах.

Щодо адміністративних витрат благодійної організації

Використання активів (доходів) та правочини благодійних організацій не повинні суперечити актам законодавства та цілям благодійної діяльності (частина друга ст. 16 Закону № 5073).

Частиною третьою ст. 16 Закону № 5073 передбачено, що розмір адміністративних витрат благодійної організації не може перевищувати 20 відс. доходу цієї організації у поточному році.

Формування та перелік адміністративних витрат організації визначається згідно з правилами бухгалтерського обліку.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга ст. 6 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зі змінами).

З питань бухгалтерського обліку адміністративних витрат організації доцільно звернутися до Міністерства фінансів України.

Щодо здійснення фізичною особою - підприємцем - платником єдиного податку II групи зовнішньоекономічної діяльності

Відповідно до ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність» (далі - Закон № 959) зовнішньоекономічна діяльність - це діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, а також діяльність державних замовників з оборонного замовлення у випадках, визначених законами України, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

Фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, мають зазначене право здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, якщо вони зареєстровані як підприємці згідно із Законом України «Про підприємництво» (ст. 5 Закону № 959).

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку встановлено главою 1 розділу XIV Кодексу, п. 291.5 ст. 291 якого визначені види діяльності, здійснюючи які фізичні особи
- підприємці не можуть бути платниками єдиного податку.

До платників єдиного податку, які відносяться до другої групи, згідно з п.п. 2 п. 291.4 ст. 291 Кодексу належать фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб; обсяг доходу не перевищує 1500000 гривень.

Таким чином, фізична особа - підприємець - платник єдиного податку II групи може здійснювати зовнішньоекономічну діяльність як на території України , так і за її межами, за умови дотримання вимог, визначених п. 291.4 ст. 291 Кодексу, зокрема в частині надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню та не здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування.

Крім того, платник єдиного податку, який здійснює на користь нерезидента -юридичної особи або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва на території України) будь-які виплати з доходів із джерелом їх походження з України, отриманим таким нерезидентом, здійснює нарахування та сплату податку з доходів нерезидента в порядку, розмірі та у строки, встановлені розділом III Кодексу (п. 297.5 ст. 297 Кодексу).

Щодо податкових наслідків у разі передачі через договір позички приміщення від фізичної особи (громадянина) фізичній особі - підприємцю або неприбутковій організації

Відповідно до ст. 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Згідно зі ст. 827 ЦКУ за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку.

Договір позички між юридичними особами, а також між юридичною та фізичною особою укладається у письмовій формі (ст. 828 ЦКУ).

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Кодексом.

Відповідно до п.п. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 Кодексу дохід з джерелом їх походження з України - це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, згідно з п.п. 163.1.1 п. 163.1 ст. 163 якого об’єктом оподаткування фізичної особи -резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Доходи, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначено п. 164.2 ст. 164 Кодексу.

Крім того, доходи, визначені ст. 163 Кодексу, є об’єктом оподаткування військовим збором (п.п. 1.2 п. 16 підрозділу 10 розділу XX Кодексу).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому ст. 168 Кодексу.

Водночас ст. 165 Кодексу встановлено виключний перелік доходів, які не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків.

Згідно з п.п. 1.7 п. 16 підрозділу 10 розділу XX Кодексу звільняються від оподаткування військовим збором доходи, що згідно з розділом IV Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають
оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою), крім доходів, зазначених у підпунктах 165.1.2, 165.1.18, 165.1.52 п. 165.1 ст. 165 Кодексу.

Враховуючи викладене, договір позички є правочином, що покладає на його сторони (позичкодавця та користувача) взаємні зобов'язання, тому в розумінні Кодексу податковий обов’язок зі сплати податкових зобов’язань може виникнути як у позичкодавця так і у користувача, в залежності від прав та обов’язків, які фактично виникають у таких осіб на підставі цього договору.

З метою уникнення неоднозначного тлумачення норм податкового законодавства кожен конкретний випадок податкових взаємовідносин потребує комплексного аналізу документів та матеріалів, що дозволяють ідентифікувати предмет запиту.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.