Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ОФIС ВЕЛИКИХ ПЛАТНИКIВ ДФС

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 21.03.2019 р. № 1154/ІПК/28-10-27-01-11

Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби розглянув звернення щодо документального підтвердження витрат працівника на проїзд у відрядженні та, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), в межах своїх повноважень повідомляє.

Згідно зі ст. 121 Кодексу законів про працю України працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку зі службовими відрядженнями.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Кодексу, відповідно до пп. 165.1.11 п. 165.1 ст. 165 якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються, зокрема, кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт і розраховані згідно із п. 170.9 ст. 170 Кодексу.

Підпунктом 170.9.1 п. 170.9 ст. 170 Кодексу передбачено, що не є доходом платника податку - фізичної особи, яка перебуває у трудових відносинах із своїм роботодавцем або є членом керівних органів підприємств, установ, організацій, сума відшкодованих йому у встановленому законодавством порядку витрат на відрядження в межах фактичних витрат, зокрема, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті).

Зазначені в абзаці другому пп. 170.9.1 п. 170.9 ст. 170 Кодексу витрати не є об'єктом оподаткування цим податком лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді, зокрема транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона, якщо його обов'язковість передбачена правилами перевезення на відповідному виді транспорту, та розрахункових документів про їх придбання за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів тощо.

При цьому будь-які витрати на відрядження не включаються до оподатковуваного доходу платника податку за наявності документів, що підтверджують зв'язок такого відрядження з господарською діяльністю роботодавця/сторони, що відряджає.

Основним документом, який регулює відрядження працівників органів державної влади, підприємств, установ та організацій, що повністю або частково фінансуються за рахунок бюджетних коштів, є Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 № 59 (далі - Інструкція № 59). При цьому інші підприємства та організації можуть використовувати Інструкцію № 59 як допоміжний (довідковий) документ.

У разі якщо юридична особа (роботодавець) не фінансується за рахунок бюджетних коштів, то сума відшкодованих фізичній особі (працівнику) витрат, понесених таким працівником під час відрядження у межах України за користування послугами маршрутного таксі, не включається до його загального
місячного (річного) оподатковуваного доходу, за умови виконання вимог, встановлених п. 170.9 ст. 170 Кодексу.

Відповідно до пункту 14 розділу І Інструкції № 59, підтвердними документами, що засвідчують вартість здійснених у відрядженні витрат, є розрахункові документи відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.95 № 265/95-ВР (далі - Закон № 265/95) та Кодексу.

Розрахунковий документ - це документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) коштів, купівлі-продажу іноземної валюти, надрукований у випадках, передбачених Законом № 265, і який зареєстровано реєстратором розрахункових операцій або заповнено вручну (стаття 2 Закону № 265).

Суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або у безготівковій формі при продажу товарів (наданні послуг) відповідно до пункту 5 статті 3 Закону № 265, зобов'язані у разі незастосування реєстраторів розрахункових операцій (далі - РРО) у випадках, визначених цим Законом, проводити розрахунки з використанням книги обліку розрахункових операцій (далі - КОРО) та розрахункових книжок (далі - РК) з додержанням встановленого порядку їх ведення.
Пунктом 4 статті 9 Закону № 265 визначено, що РРО та РК не застосовують під час продажу квитків з нанесеними друкарським способом серією, номером, номінальною вартістю на автомобільному транспорті.

Типові форми квитків на проїзд пасажирів на маршрутах загального користування, зокрема міжміських автобусах (типи І, II, III, IV), затверджено наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 25.05.2006 № 503 «Про затвердження Типових форм квитків на проїзд пасажирів і перевезення багажу на маршрутах загального користування», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 21.09.2006 р. за № 1065/12939 (далі - Наказ № 503).

Пунктом 2 Наказу № 503 визначено, що вартість проїзду за розрахунками пасажирських перевізників, інформація про перевізника, страховика та страхова сума вносяться у квитки друкованим способом. Тарифна вартість (для приміських та міжміських маршрутів) установлюється шляхом множення покілометрового тарифу на відстань від початку маршруту до середини тарифної зони.

Статтею 10 Закону № 265 визначено, що перелік окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування РРО з використанням РК та КОРО, а також граничний розмір річного обсягу розрахункових операцій з продажу товарів (надання послуг), при перевищенні якого застосування РРО є обов'язковим, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 10 Переліку окремих форм та умов проведення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, яким дозволено проводити розрахункові операції без застосування РРО з використанням РК та КОРО, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.08.2000
№ 1336, продаж квитків у кіосках та салонах транспортних засобів для проїзду в міському, приміському та міжміському електротранспорті, міжміському автотранспорті дозволено проводити без застосування РРО з використанням РК та КОРО.

Таким чином, якщо в автотранспорті, що здійснює міжміські перевезення, пасажирам видаються квитки, форма яких не відповідає вимогам чинного законодавства, то одночасно з таким квитком пасажиру має видаватись і розрахункова квитанція.

Враховуючи зазначене, для підтвердження витрат на проїзд працівника підприємства, що перебував у відрядженні, якщо у квитку на міжміські перевезення реквізити, передбачені пунктом 2 Наказу № 503, вписані від руки або не вказані, необхідно долучити також і відповідну розрахункову квитанцію, видану перевізником.

Щодо здійснення автоперевезень фізичними особами - підприємцями -платниками єдиного податку, то варто зазначити, що фізичні особи -підприємці, які є платниками єдиного податку, відповідно до пункту 6 статті 9 Закону № 265 не застосовують РРО та РК.

Отже, фізичні особи - підприємці - платники єдиного податку, які здійснюють міжміські перевезення, зобов'язані на вимогу пасажира видавати письмовий документ (квиток) за формою, затвердженою Наказом № 503.

Водночас зазначаємо, що згідно з пунктом 15 статті 3 Закону № 265 суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі, при наданні послуг зобов'язані надавати покупцю послуг на його вимогу чек або інший письмовий документ, що засвідчує надання послуг, з метою виконання вимог Закону про захист прав споживачів.

Отже, для підтвердження витрат на придбання квитка необхідним є пакет документів: оригінал розрахункового або платіжного документа, що підтверджує здійснення розрахункової операції у готівковій чи безготівковій формі (платіжне доручення, розрахунковий чек, касовий чек, розрахункова квитанція, виписка з карткового рахунку, квитанція до прибуткового касового ордера); посадочний документ, перевізний документ, роздрукований на паперовому носії (транспортні квитки).

Згідно з пунктом 52.2 статті 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.