Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 10.12.2019 р. № 1828/6/99-00-04-01-01-15/ІПК

Державна податкова служба України розглянула звернення Товариства щодо надання індивідуальної податкової консультації з питань необхідності отримання ліцензії на право зберігання пального, та в межах компетенції повідомляє.

У зверненні Товариство поінформувало, що в процесі провадження господарської діяльності займається видобутком кам’яного вугілля.

До складу Товариства входять 12 відокремлених підрозділів.

Основними функціями одного з підрозділів є надання послуг з перевезенням пасажирів і вантажів автомобільним транспортом та забезпечення працівників та пенсіонерів Товариства побутовим пальним у порядку визначеному чинним законодавством.

Пальне, яке придбане для Товариства та його відокремлених підрозділів використовується виключно для власних виробничих потреб.

З урахуванням зазначеного вище, Товариство цікавить запитання: чи зобов’язане Товариство отримати ліцензію на зберігання пального на орендованих/ власних складах/ резервуарах/ ємностях за умови зберігання виключно для власних виробничих потреб (не для переробки і продажу)?

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі пальним та зберігання пального, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом пального на території України, визначено Законом України від 19.12.1995 № 481-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» (далі — Закон № 481).

Відповідно до ст. 1 Закону № 481 місце зберігання пального визначено як місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Зберігання пального — діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.

Порядок видачі, призупинення, анулювання ліцензій на право зберігання пального встановлено ст. 15 Закону № 481. Зокрема, передбачено, що зберігання пального здійснюється суб’єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензії.

Суб’єкти господарювання отримують ліцензії на право зберігання пального на кожне місце зберігання пального.

Відповідно до ст. 15 Закону № 481 ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

— підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

— підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

— суб’єктами господарювання для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Суб’єкт господарювання має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального, місцях роздрібної торгівлі пальним або місцях оптової торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.

Враховуючи викладене вище, Законом № 481 встановлено вичерпний перелік умов, за яких підприємства, установи та організації не отримують ліцензію на право зберігання пального на місця зберігання пального, інших виключень Законом № 481 не передбачено.

Тобто, у разі здійснення суб’єктами господарювання всіх форм власності діяльності із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик на території (місці), де розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності,    що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування, йому необхідно буде отримувати ліцензію на право зберігання пального, крім випадків передбачених Законом № 481, коли така ліцензія не отримується.

Частиною третьою статті 5 Господарського кодексу України визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.