Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 19.05.2025 р. № 2734/ІПК/99-00-04-02-03 ІПК

Індивідуальна податкова консультація

 

Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення Товариства та керуючись статтею 52 розділу II Податкового кодексу України (далі – Кодекс), повідомляє.

Як зазначено у зверненні, Товариство в минулих податкових періодах придбало основні засоби, однак з метою залучення обігових коштів продало їх фінансовій компанії з подальшим отриманням їх в фінансовий лізинг для використання у господарській діяльності.

З огляду на викладене, Товариство просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Чи має право Товариство на отримання бюджетного відшкодування суми ПДВ по операції зі зворотного лізингу, після повного розрахунку за основні засоби з лізинговою компанією?

2. Які саме документи необхідні для підтвердження права на бюджетне відшкодування суми податку на додану вартість (далі – ПДВ) по операції зі зворотного лізингу?

Щодо питання 1

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються нормами Кодексу (пункт 1.1 статті 1 розділу I Кодексу).

Відповідно до підпункту 14.1.97 пункту 14.1 статті 14 розділу I Кодексу лізингова операція (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) – передача основних засобів у володіння та користування фізичним та/або юридичним особам (лізингоодержувачам) за плату та на визначений строк.

Лізингові операції поділяються, зокрема, на:

фінансовий лізинг – господарська операція юридичної особи (лізингодавця), за якою лізингодавець передає лізингоодержувачу майно, яке є основним засобом і придбане або виготовлене лізингодавцем, а також усі ризики та винагороди, пов’язані з правом володіння та користування об’єктом фінансового лізингу;

зворотний лізинг – операція, що здійснюється фізичною чи юридичною особою і передбачає продаж основних засобів фінансовій установі (лізингодавцю) з одночасним зворотним отриманням таких основних засобів такою фізичною чи юридичною особою (лізингоодержувачем) в оперативний лізинг (оренду) або фінансовий лізинг.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 розділу II Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим пункту 44.1 статті 44 розділу II Кодексу.

Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V, підрозділами 2 та 10 розділу XX Кодексу.

Згідно з пунктами «а» та «б» 185.1 статті 185 розділу V Кодексу об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів / послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 розділу V Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об’єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об’єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу / орендарю.

Під постачанням товарів розуміється будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. При цьому, постачанням товарів також вважаються фактична передача матеріальних активів іншій особі на підставі договору про фінансовий лізинг (повернення матеріальних активів згідно з договором про фінансовий лізинг) чи іншої домовленості, відповідно до якої оплата відстрочена, але право власності на матеріальні активи передається не пізніше дати здійснення останнього платежу (підпункт 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 розділу I Кодексу).

Таким чином, об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податків з передачі матеріальних активів іншій особі на підставі договору про фінансовий лізинг.

Разом з цим звертаємо увагу, що згідно з підпунктом 196.1.2 пункту 196.1 статті 196 розділу V Кодексу не є об’єктом оподаткування операції, зокрема з передачі майна у схов (відповідальне зберігання), у концесію, а також у лізинг (оренду), крім передачі у фінансовий лізинг; нарахування та сплати процентів або комісій у складі орендного (лізингового) платежу у межах договору фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 187.6 статті 187 розділу V Кодексу датою виникнення податкових зобов’язань лізингодавця (орендодавця) для операцій з фінансового лізингу (фінансової оренди) є дата фактичної передачі об’єкта фінансового лізингу (фінансової оренди) у володіння та користування лізингоодержувачу (орендарю).

Порядок формування податкового кредиту визначено статтею 198 розділу V Кодексу.

Згідно з абзацом п’ятим пункту 198.2 статті 198 розділу V Кодексу датою збільшення податкового кредиту лізингоодержувача (орендаря) для операцій з фінансового лізингу (фінансової оренди) є дата фактичного отримання об’єкта фінансового лізингу (фінансової оренди) таким лізингоодержувачем (орендарем).

При цьому, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів / послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 розділу V Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи; ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України (пункт 198.3 статті 198 розділу V Кодексу).

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари / послуги та основні засоби почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 розділу V Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів / послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – ЄРПН) податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 розділу V Кодексу.

Податкові накладні, отримані з ЄРПН, є для отримувача товарів / послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначені у статті 200 розділу V Кодексу.

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 розділу V Кодексу сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Бюджетне відшкодування – відшкодування від’ємного значення ПДВ на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування ПДВ за результатами перевірки платника (підпункт 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 розділу I Кодексу).

Пунктом 200.4 статті 200 розділу V Кодексу визначено, що при від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 розділу V Кодексу, така сума, зокрема підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів / послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів / послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200¹.3 статті 200¹ розділу V Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на відповідний рахунок платника податку в банку / небанківському надавачу платіжних послуг та/або у рахунок сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.

В основу розрахунку суми бюджетного відшкодування покладено єдиний принцип: проведення грошових розрахунків з постачальниками − у зв’язку з придбанням товарів / послуг, а якщо постачальник − нерезидент, то з бюджетом (у частині ПДВ).

Відповідно до пункту 200.7 статті 200 розділу V Кодексу платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Отже, платник податків до бюджетного відшкодування має право віднести від’ємне значення, сформоване за рахунок сум податку, нарахованих та фактично сплачених отримувачем товарів / послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів / послуг або до Державного бюджету України, у т.ч. по сумах податку сплаченого при здійсненні операцій з отримання Товариством основних засобів у межах договору фінансового лізингу, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200¹.3 статті 200¹ розділу V Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації.

Щодо питання 2

Платники податку, які мають право на бюджетне відшкодування відповідно до статті 200 розділу V Кодексу та подали заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, отримують таке бюджетне відшкодування в разі узгодження контролюючим органом заявленої суми бюджетного відшкодування за результатами камеральної перевірки, що проводиться відповідно до вимог визначених статтею 76 розділу II Кодексу, а у випадках, визначених пунктом 200.11 статті 200 розділу V Кодексу, – за результатами документальної перевірки (пункти 200.10 − 200.11 статті 200 розділу V Кодексу).

Згідно з пунктом 200.8 статті 200 розділу V Кодексу до податкової декларації або уточнюючих розрахунків (в разі їх подання) платником податків додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування та оригінали митних декларацій.

Статтею 75 розділу II Кодексу визначено, що контролюючі органи мають право проводити, зокрема камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених Кодексом (пункт 75.1 статті 75 розділу II Кодексу).

Так, камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування ПДВ (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування ПДВ, даних ЄРПН та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО (абзац першим підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 розділу II Кодексу).

Відповідно до пункту 76.1 статті 76 розділу II Кодексу камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. При цьому, згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов’язкова.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов’язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків (абзац перший підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 розділу II Кодексу).

Підстави для проведення документальної позапланової перевірки визначено статтею 78 розділу II Кодексу.

Слід зазначити, що Перелік типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб, із зазначенням строків зберігання документів, затверджено наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 № 578/5 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.04.2012 за № 571/20884, із змінами і доповненнями (далі – Перелік № 578/5).

Перелік № 578/5 призначений для використання всіма державними органами та органами місцевого самоврядування, іншими установами, організаціями та підприємствами незалежно від форми власності.

Відповідно до підпункту 20.1.6 пункту 20.1 статті 20 розділу I Кодексу контролюючі органи мають право запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов’язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Платник податків зобов’язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов’язані з предметом перевірки. Такий обов’язок виникає у платника податків після початку перевірки (пункт 85.2 статті 85 розділу II Кодексу).

Разом з тим зазначаємо, що якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 розділу II Кодексу, платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності (абзац перший пункт 44.6 статті 44 розділу II Кодексу).

Також відповідно до підпункту 20.1.9  пункту 20.1 статті 20 розділу I Кодексу контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 розділу II Кодексу, мають право вимагати під час проведення перевірок від платників податків, що перевіряються, проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки з використанням інформації та документів щодо результатів такої інвентаризації за наслідками таких перевірок або під час наступних заходів податкового контролю.

Крім того, зазначаємо, що згідно з підпунктом 20.1.48  пункту 20.1 статті 20 розділу I Кодексу контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 розділу II Кодексу, мають право відкрито застосовувати технічні прилади і технічні засоби, що мають функції фото – і кінозйомки, відеозапису, засоби фото –  і кінозйомки, відеозапису; відкрито здійснювати звукозапис, фото, відеофіксацію (відеозйомку), накопичувати та використовувати таку мультимедійну інформацію (фото, відео –, звукозапис) під час проведення перевірок.

Таким чином, у разі наявності підстав, визначених Кодексом, для проведення документальної перевірки, Товариство зобов’язане надати посадовим (службовим) особам контролюючого органу під час її проведення в повному обсязі всі документи, що належать або пов’язані з предметом перевірки, зокрема, але не виключно, первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов’язані з декларуванням бюджетного відшкодування з ПДВ, контроль за правомірністю якого покладено на контролюючі органи.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 розділу II Кодексу).