Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 20.06.2025 р. № 3368/ІПК/99-00-21-02-02 ІПК

Індивідуальна податкова консультація

 

Державна податкова служба України розглянула звернення на отримання індивідуальної податкової консультації щодо відображення в обліку витрат на паливно-мастильні матеріали, та керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) повідомляє.

Як зазначено у зверненні, в господарській діяльності Товариства працівниками при виконанні функціональних обов’язків використовуються  службові транспортні засоби.

Враховуючи вищезазначене, Товариство просить надати роз’яснення з наступного питання: які податкові наслідки виникають у підприємства (вплив на об’єкт оподаткування податком на прибуток підприємств, ПДВ, акциз) у випадку, коли підприємство видало співробітнику паливну картку для використання в службових цілях, а співробітник не надав звіт про використання палива?

       Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування (п. 44.2 ст. 44 Кодексу).

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України                             від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 996-XIV).

Частиною другою ст. 3 Закону № 996-XIV передбачено, що податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підприємство самостійно визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства (абзац другий частини п’ятої ст. 8 Закону № 996-XIV).

Згідно з частиною першою ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати обов'язкові реквізити, визначені частиною другою ст. 9 Закону № 996-XIV.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга ст. 6 Закону № 996-XIV).

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, бухгалтерської та іншої звітності, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, встановлено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, зі змінами та доповненнями.

Водночас повідомляємо, що згідно з п.п. 20 п. 4 Положення про Міністерство розвитку громад та територій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 червня 2015 року № 460, в редакції постанов Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2022 року № 1400, від 10 вересня 2024 року № 1049 (далі – Положення) Мінрозвитку відповідно до покладених завдань затверджує правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні.

Відповідно до п. 1 Положення Мінрозвитку є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема у сфері автомобільного транспорту.

Тож платник податку на прибуток підприємств не має права при формуванні показника фінансового результату до оподаткування враховувати витрати на паливно-мастильні матеріали, які не підтверджені первинними документами.

При цьому відповідно до п.п. «в» п.п. 14.1.13 п. 14.1 ст. 14 Кодексу  безоплатно надані товари це, зокрема:

а) товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів;

в) товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.

Підпунктом 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу визначено, що об’єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями Кодексу.

Відповідно до п.п. 140.5.10 п. 140.5 ст. 140 Кодексу фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується: на суму перерахованої безповоротної фінансової допомоги (безоплатно наданих товарів, робіт, послуг) особам, що не є платниками податку (крім фізичних осіб, які є платниками податку на доходи фізичних осіб), платникам податку, які є пов’язаними особами (у разі якщо отримувачем фінансової допомоги (безоплатно наданих товарів, робіт, послуг) задекларовано від’ємне значення об’єкта оподаткування за податковий (звітний) рік, що передує року, в якому отримано таку безповоротну фінансову допомогу (безоплатно надані товари, роботи, послуги), за умови що така допомога була врахована у складі витрат при визначенні фінансового результату до оподаткування), та платникам податку, які оподатковуються за ставкою 0 відсотків відповідно до п. 44 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, крім безповоротної фінансової допомоги (безоплатно наданих товарів, робіт, послуг), перерахованої неприбутковим організаціям, внесеним до Реєстру неприбуткових установ та організацій на дату такого перерахування коштів, передачі товарів, робіт, послуг, для яких застосовується положення п.п. 140.5.9 п. 140.5 ст. 140 Кодексу.

Отже, якщо співробітник використав паливо при використанні службових транспортних засобів в службових цілях, але на надав звіт, а також інші підтверджувальні документи про його використання, то зазначене паливо підпадає під визначення безоплатно наданих товарів.

При цьому, Кодексом не передбачено різниць для коригування фінансового результату до оподаткування на суму безоплатно наданих товарів фізичній особі, яка є платником податку на доходи фізичних осіб.

Такі операції відображаються згідно з правилами бухгалтерського обліку.

Тож з питань порядку формування у бухгалтерському обліку витрат при списанні паливно-мастильних матеріалів та підтверджуючих документів щодо таких операцій доцільно звернутись до Міністерства фінансів України та Мінрозвитку.

Згідно з підпунктами «а» і «б» п. 185.1 ст. 185 Кодексу об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників ПДВ з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до ст. 186 Кодексу розташоване на митній території України, у тому числі операції з безоплатної передачі.

Пунктом 188.1 ст. 188 Кодексу визначено, що до складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Відповідно до п.п. «а» п. 198.1 ст. 198 Кодексу до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі – ЄРПН) податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Кодексу).

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні засоби почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 Кодексу).

При цьому відповідно до п.198.5 ст. 198 Кодексу платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п. 189.1 ст. 189 Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в ЄРПН в терміни, встановлені ПКУ для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема, в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених п. 189.9 ст. 189 Кодексу).

У разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги, необоротні активи частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п. 189.1 ст. 189 Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати зведену податкову накладну в ЄРПН на загальну суму частки сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг, необоротних активів в неоподатковуваних операціях (п. 199.1 ст. 199 Кодексу).

Господарська діяльність – це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Отже, Товариство, яке придбаває товари/послуги, зокрема паливні картки, має право віднести до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені (нараховані) у зв'язку зі здійсненням таких витрат, на підставі зареєстрованих в ЄРПН податкових накладних.

При цьому, якщо використання працівниками паливних карток в оподатковуваних операціях не підтверджується документально або якщо такі картки використовуються одночасно в оподатковуваних операціях та в негосподарській діяльності, то виходячи з вартості тих витрат, які використано не в рамках здійснення господарської діяльності та/або використання яких у рамках господарської діяльності не підтверджено документально, платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання за правилами, встановленими п. 198.5 ст. 198 або п. 199.1 ст. 199 Кодексу.

Згідно з п.п. 212.1.15 п. 212.1 ст. 212 Кодексу платниками акцизного податку є, зокрема, особа (у тому числі юридична особа, що веде облік результатів діяльності за договором про спільну діяльність без створення юридичної особи), постійне представництво, які реалізують пальне.

Реалізація пального для цілей розділу VI Кодексу – будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального з переходом права власності на таке пальне чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного:

до акцизного складу;

до акцизного складу пересувного;

для власного споживання чи промислової переробки;

будь-яким іншим особам (п.п. 14.1.212 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Відповідно до п.п. 212.3.4 п. 212.3 ст. 212 Кодексу особи, які здійснюватимуть, зокрема, реалізацію пального, підлягають обов’язковій реєстрації як платники податку контролюючими органами за місцезнаходженням юридичних осіб, постійних представництв, місцем проживання фізичних осіб - підприємців до початку здійснення реалізації пального.

Разом з цим відповідно до абзацу десятого п.п. 14.1.212 п. 14.1 ст. 14 Кодексу не вважаються реалізацією пального операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України при використанні пального, з якого сплачено акцизний податок, виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки суб'єктами господарювання, які не є розпорядниками акцизного складу.

У разі, якщо суб’єкт господарювання здійснює операції лише за паливними картками без реалізації пального в розумінні п.п. 14.1.212 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, при цьому договором передбачено постачання карток, як торгівельної послуги на отримання палива, то за такими операціями суб’єкту господарювання не потрібно реєструватись платником акцизного податку з реалізації пального, об’єкт оподаткування акцизним податком при цьому не виникатиме.

Однак, якщо за даними первинних документів суб’єкт господарювання здійснює операції з отримання від постачальників та реалізацію покупцям палива за допомогою паливних карток, які отримуються та/або надаються як доповнення до видаткових накладних на паливо, у цьому випадку суб’єкт господарювання є платником акцизного податку в розумінні п.п. 212.1.15 п.  212.1 ст. 212 Кодексу.

Відповідно до п. 231.1 ст. 231 Кодексу платник податку зобов’язаний скласти акцизну накладну на обсяги пального або спирту етилового, зокрема, використаного для власного споживання.

Право на складання акцизних накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники акцизного податку в порядку, передбаченому ст. 212 Кодексу (п. 231.4 ст. 231 Кодексу).

Також, повідомляємо, що Кодексом не передбачено положень щодо подання суб’єктами господарювання будь-яких звітів стосовно використання пального.

Водночас зазначаємо, що кожен конкретний випадок податкових взаємовідносин, у тому числі і тих, про які йдеться у зверненні, потребує аналізу документів та матеріалів, що дозволяють ідентифікувати предмет запиту більш детально.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).