Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ГУ ДПС У М.КИЄВІ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 10.07.2025 р. № 3717/ІПК/10-36-07-08-05

Індивідуальна податкова консультація

 

Головне управління ДПС у Київській області розглянуло звернення ТОВ ………………………… (далі – Товариство) від ………………………… про надання індивідуальної податкової консультації, керуючись статтею 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) повідомляє таке.

У своєму зверненні Товариство повідомило, що перебуває на загальній системі оподаткування (платник ПДВ) та здійснює діяльність з продажу товарів через мережу Інтернет.

У зв’язку із наведеним Товариство звернулось до податкового органу із наступними питаннями (в контексті звернення):

1. Чи є у даному випадку Товариство тим суб’єктом господарювання, який проводить розрахункові операції безпосередньо в місці реалізації товару та безпосередньо отримує кошти від споживача за придбаний товар? 
2. Чи підпадає отримання коштів за товар на розрахунковий рахунок Товариства безпосередньо від ТОВ «НоваПей» під дію Закону України
   від 06 липня 1995 року № 265/95–ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі – Закон № 265) (у розумінні абзаців 5, 6 статті 2 Закону
   № 265)?
3. Чи потрібно Товариству при отриманні коштів на розрахунковий рахунок безпосередньо від фінансової установи ТОВ «НоваПей» застосовувати норми Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» з використанням касового апарату та наданням фіскального чеку, якщо оплату проведено у відділені служби кур’єрської доставки
   (ТОВ «НОВА ПОШТА») з наданням фіскального чеку фінансової установи (ТОВ «НоваПей»), коли при передачі товару Товариство вкладає накладну на товар та у визначений законом термін реєструє свої податкові зобов’язання?

Перед наданням відповідей на запитання повідомляємо, що відповідно до вимог Закону України «Про платіжні послуги» розрахункові рахунки відкриваються банками небанківським надавачам платіжних послуг для виконання ними платіжних операцій, а тому вказання Товариством, що йому надходять кошти на розрахункові рахунки є не коректним, оскільки суб’єкти господарювання в розумінні вказаного закону можуть мати лише поточні (відкриті у банках) та платіжні рахунки (відкриті у небанківських надавачів платіжних послуг).

Відповіді на питання надаються з урахуванням наведеного.

Щодо питання 1.

Відповідно до визначень, наведених у ст. 2 Закону № 265, поняття:

розрахункова операція – це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки – оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця;

місце проведення розрахунків – це місце, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.

Відповідно до п.п. 14.1.202 ст. 14 Кодексу продаж (реалізація) товарів – це будь–які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі–продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно–правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно–правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно – телекомунікаційних систем встановлює Закон України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 № 675–VIII (далі – Закон № 675).

Відповідно до ст. 3 Закону № 675 інтернет – магазин – це засіб для представлення або реалізації товару, роботи чи послуги шляхом вчинення електронного правочину; електронний правочин – дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, здійснена з використанням інформаційно – телекомунікаційних систем.

Частиною другою ст. 7 Закону № 675 встановлено, що продавець (виконавець, постачальник) під час вчинення електронного правочину зобов’язаний забезпечити повну відповідність предмета електронного договору, погодженого сторонами, кількісним та якісним характеристикам.

Згідно зі ст. 8 Закону № 675 покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції за обсягом своїх прав та обов’язків прирівнюється до споживача у разі укладення договору поза торговельними або офісними приміщеннями та у разі укладення договору на відстані відповідно до Закону України від 12 травня 1991 року № 1023–XII «Про захист прав споживачів» (далі – Закон № 1023). У разі оплати вартості товару, роботи, послуги із застосуванням платіжних інструментів така особа має право повідомити відомості, що дають змогу забезпечити проведення оплати відповідним оператором платіжних систем, який несе відповідальність за їх збереження та використання в порядку, передбаченому законодавством. У випадках, передбачених договором, покупець (замовник, споживач) повинен повідомити адресу доставки товару, виконання роботи чи надання послуги.

Частиною сьомою ст. 11 Закону № 675 електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту. Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно–телекомунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов’язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення. Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.

Як відповідь на питання повідомляємо, що у розумінні Закону
№ 675 та статті 664 ЦК України момент виконання продавцем обов`язку передати покупцеві товар у разі укладання електронного договору із умовами доставки товару покупцеві через перевізника або організацію зв`язку співпадає з моментом здачі товару такому перевізникові чи організації зв`язку, а визначення місця проведення розрахунків в розумінні Закону
№ 265 визначається і як місце, де безпосередньо здійснюється розрахунок, так і як місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів із застосуванням платіжних карток, то у такому випадку місцем проведення розрахунків виступає або місце отримання продавцем коштів за товар, або місце передачі продавцем товару покупцю.

Враховуючи, що експедитор ТОВ «НОВА ПОШТА» не є учасником відносин купівлі – продажу, не виконує функції перевізника або організації зв’язку, тому із юридичної точки зору саме Товариство на віддаленні вручає товар споживачу за допомогою посередника в межах окремого договору.

Оскільки, сформульовані Товариством у зверненні питання 2 та 3 є взаємопов’язаними і регулюються одними і тими ж нормами законодавства, тому відповідь надається щодо них одночасно.

Щодо питань 2 та 3.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій (далі – РРО / ПРРО) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон № 265
та нормативно–правові акти, прийняті на його виконання.

У відповідності до преамбули Закону № 265, встановлення норм щодо незастосування РРО / ПРРО у інших законах, крім Кодексу, не допускається.

Звертаємо увагу, що дія Закону № 265 поширюється на усіх СГ, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) СГ, які здійснюють розрахунки у готівковій та/або безготівковій формі у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а порядок проведення таких розрахунків встановлено розділом ІІ Закону № 265.

Зокрема, у статті 3 розділу ІІ Закону № 265 встановлено обов’язок СГ проводити розрахунки як у готівковій, так і в безготівковій формі
(із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо), на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи РРО / ПРРО з роздрукуванням відповідних розрахункових документів.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону № 265 суб’єкти господарювання зобов’язані надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов’язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR–коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).

Звертаємо увагу, що обов’язок застосування РРО / ПРРО залежить не від форми розрахунків, а виникає виключно за наявності обставин, що супроводжують господарські операції суб’єкта господарювання, які чітко визначенні законодавством, в тому числі, нормами його прямої дій, які встановлюють винятки із загальних правил.

Законодавство України встановлює однакові вимоги щодо фіскалізації як готівкових, так і безготівкових розрахунків, що здійснюються за допомогою POS – терміналів та платіжних сервісів (еквайрингу), що використовують реквізити платіжних карток продавців товарів у мережі Інтернет та проводяться суб’єктами господарювання всіх форм власності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, тому, обов’язок суб’єкта господарювання застосовувати РРО/ПРРО, при отриманні оплати за товари (послуги), залежить не від форми оплати, а виникає відповідно до способу її здійснення.

Поряд з цим, пунктом 2 статті 9 Закону № 265 визначено, що РРО / ПРРО та розрахункові книжки не застосовуються при виконанні банківських операцій.

Отже, якщо Товариство надає покупцю для оплати за товар (послуги) реквізити свого рахунку, і покупець (споживач) самостійно здійснює оплату з їх використанням (шляхом переказу коштів замовниками через установу банку або шляхом внесення коштів через касу банку, Інтернет – банкінг, а також у разі проведення розрахунків через платіжний термінал та / або ПТКС, які належать банку), то у такому випадку застосування РРО / ПРРО не є обов’язковим, оскільки оплата товарів (послуг) буде відбуватися за допомогою різновиду банківських операції.

Слід зазначити, що банківські операції здійснюються виключно банками.

Платіжні сервіси небанківських надавачів платіжних послуг призначені для спрощення проведення розрахунків між фізичними особами, юридичними особами та/або фізичними особами–підприємцями.

При цьому слід враховувати, що з технічної точки зору між Товариством і небанківським надавачем платіжних послуг відбувається саме операція з безготівкового переказу коштів, під час проведення якої застосування РРО / ПРРО не є обов’язковим, разом з тим, суб’єктами (учасниками) безпосередньо операції купівлі – продажу товару є Товариство, яке здійснює продаж товарів, і отримувач такого товару (покупець), який здійснює грошовий розрахунок за цей товар у дистанційному режимі за допомогою платіжного сервісу.

Таким чином, саме Товариство повинно вкласти у поштове відправлення раніше роздрукований з використанням РРО / ПРРО розрахунковий документ установленої законодавством форми і змісту на повну суму проведеної операції, що підтверджує факт купівлі – продажу товарів.

У відповідності до пункту 52.2 статті 52 Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер, діє в межах законодавства, яке було чинним на момент надання такої консультації і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

 

 

Ця індивідуальна податкова консультація діє до зміни/втрати чинності норм законодавства, щодо яких надано індивідуальну податкову консультацію