Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 28.07.2025 р. № 4037/ІПК/99-00-21-02-03 ІПК

Індивідуальна податкова консультація

 

Державна податкова служба України за результатами розгляду звернення про надання індивідуальної податкової консультації з питань щодо довідки, яка є підставою для не коригування фінансового результату до оподаткування відповідно до підпункту 140.5.4 пункту 140.5 статті 140 розділу III Податкового кодексу України (далі – Кодекс), керуючись статтею 52 глави 3 розділу ІІ Кодексу, в межах компетенції повідомляє.

У своєму зверненні платник податків зазначив, що у 2025 році здійснює імпорт товарів від контрагента – нерезидента (далі – Нерезидент), який є резидентом Федеративної Республіки Німеччина, сума операцій у 2025 році не перевищує 10 млн.гривень.

Платник податків також повідомив, що Нерезидент не є пов’язаною з ним особою та операції з яким не здійснюються через комісіонерів – нерезидентів.

Організаційно-правова форма Нерезидента GmbH  & Co.KG включена до переліку організаційно-правових форм нерезидентів, затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до підпункту 39.2.1.2¹ підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Кодексу, які не сплачують податок на прибуток (корпоративний податок), у тому числі податок з доходів, отриманих за межами держави (території) реєстрації таких нерезидентів, та/або не є податковими резидентами держави (території), в якій вони зареєстровані як юридичні особи. Зазначений перелік затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 4 липня      2017 року № 480 «Про затвердження переліку організаційно-правових форм», зі змінами (далі – Перелік № 480).

Практична необхідність отримання індивідуальної податкової консультації полягає у з’ясуванні питання щодо необхідності коригування фінансового результату до оподаткування звітного року відповідно до підпункту 140.5.4 пункту 140.5 статті 140 розділу III Кодексу з урахуванням вимог підпункту 39.2.1.2¹ підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 розділу І Кодексу.

Враховуючи вищезазначене, платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з питань:

1. Чи має право платник податків не коригувати фінансовий результат до оподаткування відповідно до вимог підпункту 140.5.4 пункту 140.5 статті 140 розділу III Кодексу на суму 30 відсотків вартості товарів, робіт та послуг (крім операцій, зазначених у пункті 140.2 та підпункті 140.5.6 цього пункту, та операцій, визнаних контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу), придбаних у нерезидента, організаційно-правова форма якого включена до Переліку № 480, якщо нерезидент надав довідку, яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено відповідний міжнародний договір України  (крім держави (території), що включена до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до підпункту 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 розділу I Кодексу), згідно з пунктом 103.5 статті 103 розділу II Кодексу (за формою, що додається до звернення)?

2. У разі позитивної відповіді, чи має така довідка бути подана до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, до 1 жовтня року, що настає за звітним, у паперовій або електронній формі або ж вона має бути подана на запит контролюючого органу?

3. У разі позитивної відповіді, чи має зазначена довідка оновлюватися кожного звітного року, у якому платник податків має операції з таким нерезидентом?

4. Якщо наданий нерезидентом документ  (копія якого додається до звернення) не може бути застосований для уникнення коригування фінансового результату в порядку підпункту 140.5.4 пункту 140.5 статті 140 розділу III Кодексу, просимо вказати конкретні причини невідповідності наданого документа вимогам Кодексу?

 

Щодо питань 1 – 4

Законом  України від 18 червня 2024 року № 3813-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей податкового адміністрування під час воєнного стану для платників податків з високим рівнем добровільного дотримання податкового законодавства» (далі – Закон № 3813) підпункт 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 розділу I Кодексу доповнено підпунктом 39.2.1.2¹, яким встановлені критерії, відповідно до яких господарські операції платника податків з нерезидентами, організаційно-правова форма яких включена до Переліку № 480, визнаються неконтрольованими. Зазначені норми набули чинності з 1 січня 2025 року.

Згідно з підпунктом 39.2.1.2¹ підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 розділу I Кодексу перелік організаційно-правових форм, що затверджується Кабінетом Міністрів України, включає організаційно-правові форми нерезидентів, які не сплачують податок на прибуток (корпоративний податок), у тому числі з доходів, отриманих за межами держави (території) реєстрації таких нерезидентів, та/або не є податковими резидентами держави (території), в якій вони зареєстровані як юридичні особи.

Господарські операції платника податків з нерезидентом, організаційно-правова форма якого включена Кабінетом Міністрів України до переліку організаційно-правових форм нерезидентів, за відсутності критеріїв, визначених підпунктами «а» – «в», «ґ» підпункту 39.2.1.1 цього підпункту, визнаються неконтрольованими за наявності хоча б однієї з таких умов:

нерезидент є резидентом держави (території), з якою Україною укладено міжнародний договір про уникнення подвійного оподаткування, що підтверджується шляхом подання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, до 1 жовтня року, що настає за звітним, довідки у паперовій або електронній формі з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено відповідний міжнародний договір України (крім держави (території), що включена до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до підпункту 39.2.1.2 цього підпункту), відповідно до пункту 103.5 статті 103 Кодексу;

всі учасники (партнери) нерезидента є резидентами держав (територій), з якими Україною укладено міжнародні договори про уникнення подвійного оподаткування, що підтверджується шляхом подання до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, до 1 жовтня року, що настає за звітним, довідки у паперовій або електронній формі з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», яка підтверджує, що всі учасники (партнери) нерезидента є резидентами країни, з якою укладено міжнародний договір України (крім держав (територій), що включені до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до підпункту 39.2.1.2 цього підпункту), відповідно до пункту 103.5 статті 103 цього Кодексу.

 

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 розділу III Кодексу встановлено, що об’єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями Кодексу.

Відповідно до підпункту 140.5.4 пункту 140.5 статті 140 розділу III Кодексу  фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується: на суму
30 відсотків вартості товарів, у тому числі необоротних активів (крім активів з права користування за договорами оренди), робіт та послуг (крім операцій, зазначених у пункті 140.2 та підпункті 140.5.6 цього пункту, та операцій, визнаних контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу), придбаних, зокрема, у: нерезидентів, організаційно-правова форма яких включена до переліку організаційно-правових форм, затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до підпункту 39.2.1.2 ¹ підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті
39 цього Кодексу, які не сплачують податок на прибуток (корпоративний податок), у тому числі податок з доходів, отриманих за межами держави (території) реєстрації таких нерезидентів, та/або не є податковими резидентами держави (території), в якій вони зареєстровані як юридичні особи.

Фінансовий результат до оподаткування збільшується на всю суму вартості товарів, у тому числі необоротних активів (крім активів з права користування за договорами оренди), робіт та послуг (крім операцій, зазначених у пункті 140.2 і підпункті 140.5.6 цього пункту, та операцій, визнаних контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу), придбаних у нерезидентів, визначених абзацами третім і четвертим цього підпункту, якщо такі операції не мають ділової мети. Обов’язок доведення обставин, передбачених цим абзацом, покладається на контролюючий орган із застосуванням відповідних положень статті 39 цього Кодексу. При цьому інші коригування, передбачені цим підпунктом, не застосовуються, а сума цього коригування щодо такої операції зменшується на суму коригування, передбаченого абзацом першим цього підпункту, якщо платник податку самостійно вже застосував це коригування щодо такої операції.

Вимоги цього підпункту не застосовуються платником податку, якщо операція не є контрольованою та сума таких витрат підтверджується платником податку за цінами, визначеними за принципом «витягнутої руки» відповідно до процедури, встановленої статтею 39 Кодексу, але без подання звіту.

Норми цього підпункту застосовуються за результатами податкового (звітного) року.

Відповідно до відповіді на питання 6 Узагальнюючої податкової консультації щодо застосування окремих положень статті 39 Податкового кодексу України, у тому числі під час коригування фінансового результату до оподаткування на підставі підпунктів 140.5.4, 140.5.5¹ та 140.5.6 пункту 140.5 статті 140 розділу III Кодексу,  затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 14 травня 2021 № 266, – якщо нерезидент, організаційно-правова форма якого включена до Переліку № 480, сплачує податок на прибуток (корпоративний податок) у державі, в якій він зареєстрований як юридична особа (за даними відповідного бізнес-реєстру (торговельного, банківського або іншого реєстру, в якому фіксується факт державної реєстрації компанії, організації) у відповідній організаційно-правовій формі), такий нерезидент може вважатися податковим резидентом зазначеної держави. Відповідно, якщо платник податку на прибуток підприємств здійснює операції з таким контрагентом – нерезидентом, для платника податку відсутні підстави збільшувати фінансовий результат до оподаткування податком на прибуток підприємств на різниці, визначені підпунктом 140.5.4 пункту 140.5 статті 140 розділу III Кодексу. Достатнім підтвердженням для цього буде документ, який свідчитиме про сплату податку нерезидентом у відповідній державі у періоді здійснення операції, у загальному розумінні (наприклад, у якості зареєстрованого платника податку на прибуток (корпоративного податку). Така довідка має містити інформацію про сплату податку саме нерезидентом, який є контрагентом платника податків, а не іншими фізичними, юридичними особами або утвореннями без статусу юридичної особи (зокрема, засновниками партнерства як організаційно-правової форми нерезидента тощо).

Підпункт 140.5.4 пункту 140.5 статті 140 розділу III Кодексу не містить спеціальних вимог щодо форми документа для підтвердження сплати податку нерезидентом, а також вимог щодо органу, який має видавати такий документ. Водночас, з урахуванням вимог пункту 103.5 статті 103 розділу II Кодексу, доцільним є отримання від нерезидента документа, виданого фінансовим (податковим) органом відповідної країни, за формою, затвердженою згідно із законодавством цієї країни. Такий документ повинен бути належним чином легалізований та перекладений відповідно до законодавства України.

Відповідно до статті 13 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» (зі змінами) документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Відповідно до статті 1 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, від 05 жовтня 1961 року (далі – Гаазька Конвенція) її дія поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави.

Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються:

1) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів  прокуратури,  секретаря  суду або судового виконавця;

2) адміністративні документи;

3) нотаріальні акти;

4) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.

Відповідно до статті 2 Гаазької Конвенції, кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території.

У частині першій статті 3 Гаазької Конвенції встановлено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.

У частині другій статті 3 Гаазької Конвенції визначено, що дотримання згаданої в попередній частині формальної процедури не може вимагатися, якщо закони, правила або практика, що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між двома чи декількома договірними державами відміняють чи спрощують цю формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації.

У пункті 3.2 статті 3 розділу І Кодексу визначено, якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Угода між Україною і Федеративною Республікою Німеччина про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доход і майно  підписана 03.07.1995 та набула чинності для України 04.10.1996 (далі – Угода). Угода регулює податкові аспекти, але не містить положень щодо спрощення процедури легалізації документів.

Таким чином, платник податків, який проводить операції із
Нерезидентом, організаційно-правова форма якого включена до Переліку
№ 480, звільняється від обов’язку збільшувати фінансовий результат до оподаткування податком на прибуток підприємств податкового (звітного) року на різниці, визначені підпунктом 140.5.4 пункту 140.5 статті 140  розділу III Кодексу у разі надання документа, що підтверджує сплату податку на прибуток (корпоративного податку) за звітний рік Нерезидентом, що є резидентом Федеративної Республіки Німеччина, виданого фінансовим (податковим) органом Федеративної Республіки Німеччина, за формою, затвердженою згідно із законодавством цієї країни, який належним чином легалізований та перекладений відповідно до законодавства України.

Разом з тим, довідка, яка підтверджує, що Нерезидент, організаційно-правова форма якого включена до Переліку № 480, є резидентом Федеративної Республіки Німеччина, не є тотожна документу, що підтверджує сплату податку на прибуток (корпоративного податку) та відповідно не може бути застосована для цілей звільнення від обов’язку збільшувати фінансовий результат до оподаткування податком на прибуток підприємств податкового (звітного) року на різниці, визначені підпунктом 140.5.4 пункту 140.5 статті 140  розділу III Кодексу.

Додатково інформуємо, що згідно з підпунктом 14.1.172¹ пункту 14.1 статті 14 розділу I Кодексу індивідуальна податкова консультація – роз’яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій. Індивідуальна податкова консультація не передбачає проведення дослідження або перевірки наданих документів.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 розділу II Кодексу).