Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 29.07.2025 р. № 4072/ІПК/99-00-21-02-02 ІПК

 

Індивідуальна податкова консультація

 

Державна податкова служба України розглянула звернення стосовно питань оподаткування доходів нерезидента в частині сплати судового збору та, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), повідомляє.

Як зазначено у зверненні, заявник у липні 2023 року перерахував на депозитний рахунок державної виконавчої служби кошти по сплаті судового збору за рішенням суду за позовом підприємства-нерезидента у зв’язку із несвоєчасним перерахуванням дивідендів.

Оскільки вказані кошти сплачувались товариством на вимогу виконавчої служби, то під час виплати такого доходу згідно із законодавством товариство не мало можливості утримати податок з доходів нерезидента.

З метою уникнення порушення податкового законодавства з суми виплаченого доходу на користь нерезидента товариство з власних коштів змушено було заплатити до бюджету податок на доходи нерезидента за ставкою 15 %, що було відображено у податковій декларації за 9 місяців 2023 року.

Отже на даний момент товариство двічі понесло витрати по сплаті податку на доходи нерезидента: в складі суми, яка була перерахована на виконавчу службу, та сума податку, яка була сплачена до бюджету, за власні кошти товариства.

Згідно з інформацією державної виконавчої служби у разі якщо стягнуті з боржника грошові кошти не витребувані стягувачем протягом одного року з дня їх зарахування на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, такі кошти зараховуються до Державного бюджету України в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, за умови повідомлення виконавцем стягувача про наявність стягнутих на його користь грошових коштів.

30.07.2025 стягнуті за виконавчим провадженням кошти будуть перераховані до Державного бюджету у зв’язку із відсутністю у державного виконавця банківських реквізитів стягувача.

Товариство запитує:

1. Чи повинно товариство як податковий агент самостійно за рахунок власних коштів сплачувати податок з доходів нерезидента на момент перерахування коштів на рахунок виконавчої служби на користь нерезидента? Чи може підприємство віднести такий сплачений податок до складу витрат у разі неможливості стягнення з нерезидента?

2. У разі перерахування коштів державним виконавцем до Державного бюджету через неможливість перерахування таких коштів стягувачу, чи вважатимуться кошти, перераховані товариством за виконавчим впровадженням, доходом, виплаченим на користь нерезидента? Чи повинне товариство у такому разі сплачувати податок з доходів нерезидента?

3. Чи може товариство у разі перерахування коштів державним виконавцем до Державного бюджету направити до податкового органу уточнюючу декларацію з податку на прибуток з метою коригування додатка ПН та повернути надмірно сплачені кошти у вигляді податку на доходи нерезидентів з бюджету? Яким чином у такому разі потрібно відкоригувати додаток ПН: анулювати додаток щодо зазначеного нерезидента повністю або відкоригувати лише суму нарахованого податку?

 

Щодо питання 1

Доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними п. 141.4 ст. 141 Кодексу.

Відповідно до п.п. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Кодексу резидент, у тому числі фізична особа - підприємець, фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, або субʼєкт господарювання (юридична особа чи фізична особа підприємець), який обрав спрощену систему оподаткування, або інший нерезидент, який провадить господарську діяльність через постійне представництво на території України, які здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.4 - 141.4.5 та 141.4.11 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, що сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності. Вимоги цього абзацу не застосовуються до доходів нерезидентів, що отримуються ними через їх постійні представництва на території України.

Відповідно до положень абзацу «к» п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу до доходів відносяться інші доходи від провадження нерезидентом господарської діяльності на території України, крім доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів, виконаних робіт, наданих послуг, переданих, виконаних, наданих резиденту (постійному представництву іншого нерезидента) від такого нерезидента, у тому числі вартості послуг із міжнародного зв’язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.

Отже, виплати нерезиденту у вигляді сум судового збору за рішенням суду за позовом підприємства-нерезидента оподатковується за ставкою 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, що сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів.

При цьому, якщо дохід виплачується нерезиденту у будь-якій формі, відмінній від грошової, або якщо податок на доходи нерезидента не було утримано з відповідного доходу під час виплати (у тому числі під час виплат доходів, прирівняних за цим Кодексом до дивідендів), такий податок підлягає нарахуванню та сплаті виходячи з такого розрахунку:

Пс = СД*100/(100 - СП) - СД, де:

Пс - сума податку до сплати;

СД - сума виплаченого доходу;

СП - ставка податку, встановлена цим підпунктом.

Одночасно повідомляємо, що п. 44.1 ст. 44 Кодексу встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері бухгалтерського обліку та аудиту, затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку в державному секторі, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності (частина друга ст. 6 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Положенням про Міністерство фінансів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 375, встановлено, що Мінфін є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері, зокрема, бухгалтерського обліку та аудиту, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері контролю за дотриманням бюджетного законодавства.

Враховуючи вищезазначене, питання щодо порядку формування витрат в бухгалтерському обліку належать до компетенції Міністерства фінансів України.

 

Щодо питання 2-3

Відповідно до п. 50.1 ст. 50 Кодексу у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Отже у разі виявлення помилки у Податковій декларації з податку на прибуток підприємств за попередній звітний період платник податку має право подати уточнену декларацію з відповідним виправленням додатку ПН.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (п. 52.2 ст. 52 Кодексу).