Державна податкова служба України, керуючись ст. 52 Податкового кодексу України (далі – Кодекс), розглянула звернення ( ) щодо практичного застосування норм чинного законодавства і в межах компетенції повідомляє.
Як зазначено у зверненні, ( ) (далі – Банк) має мобілізованих працівників. Керівництвом Банку прийнято рішення підтримувати матеріально мобілізованих працівників шляхом щомісячної виплати матеріальної допомоги у розмірі 50% від окладу мобілізованого працівника.
Платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з питань:
1. Як класифікувати вищезазначену щомісячну виплату мобілізованим працівникам для цілей оподаткування (заробітна плата чи інша виплата, що не входить до фонду оплати праці?
2. Чи повинен нараховуватись єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) на виплати у формі додаткової заробітної плати (регулярних компенсаційних виплат) мобілізованим та увільненим від виконання трудових обов’язків працівників?
Щодо першого та другого питань
Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною другою ст. 97 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) та частиною першою ст. 15 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі – Закон № 108) форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат установлюються підприємствами самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами.
Відповідно до ст. 91 КЗпП підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.
До цього частиною третьою ст. 7 Закону України від 1 липня 1993 року № 3356-ХІІ «Про колективні договори і угоди» (далі – Закон № 3356) встановлено, що колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.
Згідно зі ст. 7 Закону № 3356 у колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема щодо встановлення мінімальних соціальних гарантій, компенсацій, пільг у сфері праці і зайнятості.
Відтак, роботодавець може самостійно запроваджувати виплати мобілізованим працівникам з урахуванням норм ст. 91 і 97 КЗпП та ст. 15 Закону № 108, розмір та порядок нарахування яких має регламентуватися колективним договором підприємства. Якщо колективного договору не укладено, то питання щодо зазначених виплат має бути врегульовано наказом керівника, виданим після погодження з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником).
Разом з цим слід зауважити, що на етапі запровадження таких виплат мобілізованим працівникам роботодавець має чітко визначити, яку саме виплату буде сплачувати таким працівникам, а саме:
яка належатимете до інших заохочувальних та компенсаційних виплат, що визначаються відповідно до Закону № 108, або
до інших виплат, що не належатимуть до фонду оплати праці.
При цьому добровільні виплати, у тому числі у розмірі матеріальної допомоги, які здійснюються підприємством мобілізованим працівникам на регулярній основі, є нарахуваннями за невідпрацьований час, які не передбачені чинним законодавством, і належать до інших заохочувальних та компенсаційних виплат в розумінні частини третьої ст. 2 Закону № 108 та п.п. 2.3.1 п. 2.3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5, і відповідно входять до структури заробітної плати.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464).
Відповідно до п. 1 частини першої ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.
Базою для нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у п. 1 (крім абзацу сьомого) частини першої ст. 4 Закону № 2464, є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону № 108, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Разом з цим перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, затверджується Кабінетом Міністрів України. Не нараховується на виплати та не утримується єдиний внесок з виплат, що компенсуються з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та/або введення воєнного стану (частина сьома ст. 7 Закону № 2464).
Враховуючи викладене, дохід у вигляді добровільних виплати (матеріальна допомога), який виплачується на користь мобілізованих працівників є базою нарахування єдиного внеску.
Зауважуємо, що викладена позиція надана з урахуванням позиції Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України.
Згідно з п. 52.2 ст. 52 Кодексу індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію
© газета "Все про бухгалтерський облік", 2018-2025 Всі права на матеріали, розміщені на сайті газети "Все про бухгалтерський облік" охороняються відповідно до законодавства України. Використання, відтворення таких матеріалів допускаються тільки в межах, установлених законодавством України. При цьому посилання на сайт газети "Все про бухгалтерський облік" є обов'язковим. |
Передплатіть газету "Все про бухгалтерський облік" |
Приєднуйтесь до нас у соцмережах: |