Пошуковий ресурс "ІПК" газети "Все про бухгалтерський облік"

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

ІНДИВІДУАЛЬНА ПОДАТКОВА КОНСУЛЬТАЦІЯ від 11.08.2025 р. № 4320/ІПК/99-00-24-03-03 ІПК

Державна податкова служба України, керуючись статті 52 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), розглянула звернення щодо окремих питань практичного застосування норм чинного законодавства та в межах компетенції повідомляє.

Платник податків у зверненні зазначає, що станом на 04.07.2025 Товариство не здійснює господарську діяльність, операцій з продажу товарів (робіт, послуг) не проводиться, дохід відсутній.

Разом з тим, у штаті офіційно працевлаштовані директор та бухгалтер. У зв’язку з цим виникли питання щодо правомірності ненарахування заробітної плати працівникам в період фактичного простою або відсутності діяльності.

Таким чином, платник податків просить надати індивідуальну податкову консультацію з наступних питань:

1. Чи має право Товариство не нараховувати заробітну плату працівникам (директору, бухгалтеру) у період, коли не здійснює господарську діяльність та фактично не виконується робота?

2. Яким чином правильно оформити простій або інші документи для підтвердження відсутності виконання трудових функцій?

3. Які податкові наслідки (зокрема, єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок), податок на доходи фізичних осіб, військовий збір) настають у разі якщо заробітна плата працівникам не нараховується у зв’язку з простоєм або відсутності діяльності?

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються ПКУ (пункт 1.1 статті 1 ПКУ).

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV ПКУ, відповідно до пункту 162.1 статті 162 якого платником податку на доходи фізичних осіб є, зокрема, фізична особа – резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

Відповідно до підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 ПКУ об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до якого включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту) (підпункт 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 ПКУ).

При цьому заробітна плата для цілей розділу IV ПКУ – основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв’язку з відносинами трудового найму згідно із законом (підпункт 14.1.48 пункту 14.1 статті 14 ПКУ.

Згідно із пунктом 167.1 статті 167 ПКУ ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 – 167.5 ст. 167 ПКУ).

Крім того, об’єктом оподаткування військовим збором для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, є доходи, визначені статті 163 Кодексу (підпункт 1 підпункту 1.2 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу).

Ставка військового збору для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ становить 5 відсотків від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 4 підпункту 1.3 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ (підпункт 1 підпункту 1.3 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ).

Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету здійснюється у порядку, встановленому статтею 168 ПКУ та підпунктом 1.4 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ.

Податковий агент, поняття якого наведено у підпункті 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПКУ, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок на доходи фізичних осіб та військовий збір із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 ПКУ, та ставку військового збору, встановлену підпунктом 1.3 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПКУ та підпункт 1.4 пункту 16¹ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПКУ).

Відповідно до пункту 171.1 статті 171 ПКУ особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня
2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон № 2464).

Відповідно до пункту 10 частини першої статті 1 Закону № 2464 страхувальниками є роботодавці та інші особи, які відповідно до Закону
№ 2464 зобов’язані сплачувати єдиний внесок.

Застрахована особа – фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (пункт 3 частини першої статті 1 Закону
№ 2464).

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою – підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Базою нарахування єдиного внеску для роботодавців є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», та сума винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (пункт 1 частини першої статті 7 Закону № 2464).

Платники єдиного внеску зобов’язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску (пункт 1 частини другої статті 6 Закону № 2464).

Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до Закону № 2464 нараховується єдиний внесок (пункт 2 статті 9 Закону № 2464).

Ставка єдиного внеску для платників єдиного внеску відповідно до норм частини п’ятої статті 8 Закону № 2464 встановлено у розмірі 22 відсотки.

Враховуючи вищевикладене, у разі якщо директор і бухгалтер на підставі укладеного трудового договору отримують дохід у вигляді заробітної плати, то сума такого доходу включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податків та оподатковується податком на доходи фізичних осіб та військовим збором на загальних підставах, а також є базою нарахування єдиного внеску.

Платники податків, податкові агенти, а також інші суб’єкти у випадках, прямо передбачених ПКУ, несуть фінансову відповідальність за вчинення податкових правопорушень (пункт 110.1 статті 110 ПКУ).

Дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) відповідно до статті 75 ПКУ є предметом документальної (планової або позапланової; виїзної або невиїзної) та фактичної перевірок, які мають право проводити контролюючі органи.

У разі якщо під час проведення документальної та/або фактичної перевірок виявлені порушення законодавства про працю, то посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, фіксується факт такого порушення, який оформлюється актом перевірки. Копія акта направляється до Міністерства економіки України для вжиття заходів відповідно до вимог чинного законодавства.

Водночас, якщо під час перевірки виявлено факти недотримання роботодавцем (податковим агентом) законодавства щодо укладення трудового договору, неоформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та ненарахування, неутримання та/або несплати (неперерахування) податковим агентом податку на доходи фізичних осіб та/або військового збору до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, то відповідно до пункту 125¹.1 статті 125¹ ПКУ до такого роботодавця застосовується штраф в розмірі 10 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Ті самі дії, вчинені умисно, – тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету (пункт 125¹.2 статті 125¹ ПКУ).

Діяння, передбачені пунктом 125¹.2 статті 125¹ ПКУ, вчинені повторно протягом 1095 календарних днів, – тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету (пункт 125¹.3 статті 125¹ ПКУ).

Діяння, передбачені пунктом 125¹.2 статті 125¹ ПКУ, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, – тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету (пункт 125¹.4 статті 125¹ ПКУ).

Порядок нарахування пені визначено статтею 129 ПКУ.

Крім цього, абзацами першим – четвертим пункту 119.1 статті 119 ПКУ визначено, що неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не в повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а також суми, нараховані (виплачені) фізичним особам за товари (роботи, послуги), якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов’язань платника податку та/або до зміни платника податку, – тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень.

Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке саме порушення, – тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 2040 гривень.

Поряд з цим, статтею 163⁴ Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07 грудня 1984 року № 8073-X (зі змінами) (далі – КУпАП) визначено, що неутримання або неперерахування до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб при виплаті фізичній особі доходів, перерахування податку на доходи фізичних осіб за рахунок коштів підприємств, установ і організацій (крім випадків, коли таке перерахування дозволено законодавством), неповідомлення або несвоєчасне повідомлення державним податковим інспекціям за встановленою формою відомостей про доходи громадян, – тягне за собою попередження або накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також на громадян – суб’єктів підприємницької діяльності у розмірі від двох до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі ж дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за те ж порушення, – тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також на громадян – суб’єктів підприємницької діяльності у розмірі від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до частини дванадцятої статті 9 Закону № 2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені Законом № 2464, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом (частина одинадцята статті 9 Закону № 2464).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону № 2464 суми єдиного внеску, своєчасно не нараховані та/або не сплачені у строки, встановлені Законом № 2464, є недоїмкою.

За несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум (пункт 2 частини одинадцятої статті 25 Закону № 2464).

За несплату, неповну сплату або несвоєчасну сплату суми єдиного внеску одночасно з видачею сум виплат, на які нараховується єдиний внесок (авансових платежів), накладається штраф у розмірі 10 відсотків таких несплачених або несвоєчасно сплачених сум (пункт 6 частини одинадцятої статті 25 Закону № 2464).

На суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу (частина десята статті 25 Закону № 2464).

Крім того, за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність (абзац другий частини першої статті 26 Закону № 2464).

Відповідно до статті 165¹ КУпАП несплата або несвоєчасна сплата єдиного внеску, страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, у тому числі авансових платежів, у сумі, що не перевищує трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичну особу - підприємця або особу, яка забезпечує себе роботою самостійно, від сорока до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За повторне за рік вчинення таких дій – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичну особу - підприємця або особу, яка забезпечує себе роботою самостійно, від ста п’ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Несплата або несвоєчасна сплата єдиного внеску, страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, у тому числі авансових платежів, у сумі більше трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичну особу – підприємця або особу, яка забезпечує себе роботою самостійно, від вісімдесяти до ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За повторне за рік вчинення таких дій – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичну особу – підприємця або особу, яка забезпечує себе роботою самостійно, від ста п’ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2025 року № 903 затверджено Положення про Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України, відповідно до пункту 1 якого Міністерство економіки є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері, зокрема, формування та реалізує державну політику, зокрема, у сфері праці, зайнятості населення, трудової міграції, трудових відносин, соціального діалогу.

Отже, з питань правомірності ненарахування заробітної плати директору та бухгалтеру у період, коли Товариство не здійснює господарську діяльність, та фактично не виконується робота, оформлення простою або інших документів для підтвердження відсутності виконання трудових функцій, доцільно звернутися до Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України.

Відповідно до пункту 52.2 статті 52 ПКУ індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.